Чи часто доводилося вам звертати увагу на своє ставлення до грошей? Не до того, що їх постійно бракує, не до того, що можна придбати або чого досягти з їх допомогою, а до самих грошей? Чи помічали ви, як змінюється ваше ставлення до нічим не примітної, незнайомої людини, котра раптом дістає з кишені або кейса грубезну пачку грошей? Як вона несподівано стає цікавою, неприємною або нарочито байдужою вам?
Якось у Вашингтоні, прогулюючись зі своїм найкращим другом, який запросив мене до цього міста, я знайшов п’ятидоларову банкноту десь поблизу пам’ятника Уїнстону Черчіллю і підпалив її. Навіщо я це зробив, зараз важко сказати, швидше за все, клеїв дурника. Друг, зовсім нежадібна людина, негайно вирвав трохи підгорілу купюру і поглянув на мене як на хворого. Мене це дещо повеселило, та водночас змусило замислитися.
Трохи пізніше, все ще під час перебування в Америці, я відвідував дуже цікаві курси. За них заплатив мій друг, бо вся готівка в мене до цього часу скінчилася. Наприкінці чотириденних занять до нас звернулася людина, котра їх проводила, і запропонувала всім охочим записатися на наступні, «просунуті» курси. Для цього необхідно було заплатити аванс у двісті доларів. Мені дуже кортіло взяти в них участь, але в мого друга вже не було грошей.
Мабуть, моє бажання і засмучення були настільки явними, що до мене підійшов один із асистентів і запитав, що заважає мені записатися. Я відповів: «Я б і радий, та грошей немає». Тоді він сказав: «Попроси в людей». — «Як це?»— «Звернися до них із проханням, переконай їх, що гроші справді тобі потрібні. Зроби це так, щоб люди відчули, як змінюють наданою тобі допомогою не стільки твоє життя, скільки своє». Тільки-но я уявив, що звертаюся до практично незнайомих людей, та ще й американців (це все відбувалося за часів Радянського Союзу), із проханням дати мені грошей, які я не зможу повернути, як мені стало дуже ніяково. «Та нізащо! Хто завгодно, але тільки не я!» Я ще нічого не зробив, лише припустив саму можливість, а вже почав страшенно нервувати.
Якийсь час по тому мені вдалося, незважаючи на хвилювання, змусити себе замислитися, а чому, власне, мене так трусить? Трохи розібравшись у собі, я виявив, що мене турбує те, як я виглядатиму в очах інших людей. Проте згодом, заглянувши ще глибше, я зрозумів: мені абсолютно байдуже, що про мене подумають люди, мене турбує лише те, як я виглядатиму у власних очах, знаючи про те чи інше їхнє ставлення до мене. Вочевидь, річ була зовсім не в зелених папірцях, а в моєму сприйнятті себе, що знаходило відбиток у моєму ставленні до них. Мене злякала і стала вкрай неприємною думка про свою неспроможність, мірилом якої, у тому випадку, була відсутність грошей.
Після того епізоду, до речі, коли я все-таки звернувся тоді по допомогу і мені дійсно допомогли, моє сприйняття грошей змінилося. Адже що таке насправді гроші? Це звичайний, порізаний на прямокутники папір. Він практично нічим не відрізняється від того ж туалетного. Є деякі фізичні розбіжності, гроші оброблені трохи інакше, на них особливою фарбою нанесено певні малюнки. Ось і все. Чому ж ми ніколи не говоримо про владу туалетного паперу, як кажемо, і не лише кажемо про гроші, а й живемо так, немовби вони і справді мають якусь фізичну або містичну силу?
Взяти звичайну сім’ю, ні бідну ні багату, скільки скандалів і непорозумінь виникає через гроші? Як часто вам самим доводилося чути або вимовляти фразу: «Були б гроші, усе було б інакше»? Коли йдеться про кошти, необхідні для фізичного виживання, для придбання їжі, одягу, оплати квартири, із цим усе зрозуміло, але скільки людей, яким цілком вистачає грошей на все найнеобхідніше, і не лише на найнеобхідніше, продовжують прагнути заробляти все більше і більше? Чому? Можливо, тому що гроші, які споконвічно застосовувалися для спрощення операцій купівлі-продажу, почали уособлювати для людини силу і владу? А невміння або небажання їх заробляти сприймається як ознака неспроможності? Якщо це так, то чим ми відрізняємося від тварин, які, розмахуючи лапами і клацаючи іклами, б’ються десь у лісі? Лише тим, що це не стільки бійка за самку або їжу, необхідну для забезпечення найкращих умов для продовження роду, а боротьба за утвердження своєї особистості, за доведення її переваги над іншими особистостями?
Схоже, заробляючи гроші, ми лише прагнемо забезпечити собі вигідніші умови для виживання. Та, даруйте, вправі сказати ви, про яке виживання може йти мова для мільйонера, котрий, не шкодуючи ні себе, ні своїх службовців, заробляє черговий мільйон? Відповім. Для мільйонера не менш, а іноді й більш важливо заробити мільйон, ніж для бідної людини знайти кілька копійок, яких бракує на хліб. Чим вище підіймається особистість над іншими, тим більше їй потрібно доказів своєї унікальності й тим важче їй утриматися на досягнутому рівні. Так ми влаштовані, що весь час прагнемо, усвідомлено чи неусвідомлено, обмежити владу оточуючих людей над собою і поширити свою над ними, тим самим забезпечуючи найкращі умови для збереження своєї особистості. Чим більше грошей, тим більше влади, але чим більше влади, тим більше грошей потрібно для її утримання.
Наостанок хочеться додати, гроші — це ні погано і ні добре, вони просто є. Варто лише пам’ятати, що вони не змінюють людину. Це неправда. Людина змінює себе сама. Гроші лише можуть проявити, вивести на поверхню те, що вона раніше приховувала в собі. То чому ж ми віримо, що ці папірці здатні впливати на наше життя? Можливо, тому що простіше вірити в це, ніж у те, що лише ми самі, перетворюючи себе, можемо щось кардинально змінити в нашому бутті. Адже жебрак завжди залишиться злиденним, хоч би скільки грошей він заробляв.