Таємничий Непал — єдина індуїстська держава на схилах Гімалаїв, — затиснутий між Індією і Китаєм, здається крихітним. Насправді це величезна територія, чверть якої лежить на висоті понад три тисячі метрів. Головна визначна пам’ятка, звичайно, гори. Тут повністю або частково розташовані вісім із чотирнадцяти світових восьмитисячників, а також знамениті масиви Аннапурни й Мачапукчі.
У столицю Непалу Катманду ми прилетіли пізно ввечері. Аеропорт вразив якоюсь нарочитою урочистістю — зал складався з колон і дзеркал. Це враження тільки посилилося, коли, проїхавши нічними вулицями міста, нарешті потрапили в невеличкий (усього на два поверхи) готель, прикрашений зсередини різьбленням по дереву.
Зранку наш готель оточили вуличні торговці. Не ризикуючи заходити на обгороджену територію, вони приманювали туристів грою на мініатюрних музичних інструментах ручної роботи — сангрі (щось струнне) та якійсь подобі губної гармошки. Варто було підійти ближче і, ніби за помахом чарівної палички, в руках аборигенів з’являлися й інші предмети на продаж — гіпсові маски богів, їх фігурки, різні кулони, намисто, ножі... Пункт обміну валюти — за два кроки. Утриматися від спокуси неможливо!
Вихваляючись одне перед одним покупками й дуже тішачись своїм умінням торгуватися, вирушаємо на екскурсію містом. Виявляється, все те ж саме можна було купити втричі дешевше. Проте цей факт не зіпсував нам настрою. Схід є Схід...
Населення Непалу становить 23 мільйони чоловік. Із них, за словами нашого гіда Шак’я Кумара, який здобув спеціальність архітектора в Харкові, два з половиною мільйони працюють за кордоном. У культурно-етнічному плані країна є сумішшю близько сотні народностей та каст. Тут розмовляють сімдесятьма (!) мовами.
У долині Катманду мешкають близько трьох мільйонів жителів. Це найбільш населена частина країни. Тут розташовані три головні міста, три столиці: сучасна — Катманду, а також дві старі. Лалітпур (Патан, місто прекрасного) — одне з найдавніших поселень у долині Катманду. Лалітпур був столицею Непалу до 1768 року, а заснований 229 року; багато статуй для монастирів Тибету виготовлені в його майстернях. Бхактапур (Бхадгаон, місто віруючих) — столиця Непалу в XIV—XVI століттях, населений переважно індусами. Тут розміщені понад десяток храмів Вішну (Нарайяни), знамениті Золоті й Левові ворота, унікальний палац династії Малла (VII століття). Зрозуміти, де закінчується одне місто й починається інше, новачкові досить складно.
У храмовий комплекс Пашупаті (храм Шиви) зі знаменитим двох’ярусним золотим дахом і срібними дверми, розміщений на березі священної річки Багматі («баг» означає «тигр», початок річки схожий на голову тигра), доступ іноземцям закрито. Помилуватися ним ми могли тільки здалеку.
Неподалік місце для кремації померлих. Окремо — для бідних, людей середнього статку, багатих і для королівської родини. Похорон коштує три-чотири тисячі рупій (80—100 доларів). Розповідають, що в Тибеті трупи просто згодовують птахам.
Тут-таки прямо на камінні сплять жебраки. Дух стоїть важкий, але, кажуть, нам пощастило — вітер віяв в інший бік, та й кремацій того дня було не дуже багато.
У річці, каламутні потоки якої відносять із собою попіл та останки, голяка купаються й пірнають діти: шукають коштовності. Туристів це шокує. Але спробуй сказати місцевому жителю, що вода в ріці брудна! Це місце святе. Хоча вода в Непалі — велика проблема. Її купують. Сто літрів коштують 300—400 непальських рупій, 10 тисяч віддають за тисячу літрів. Бідні користуються водою з гірських джерел.
…Хоч би куди ми прямували, всюди за нами тягнулася вервечка вуличних торговців. «Українська делегація та особи, що її супроводжують», — пожартував хтось із нашої групи. Прижилося... Інколи супровід був занадто настирливим: безцеремонно розмахуючи прямо перед носом різноманітними сувенірами, заважав оглядати визначні пам’ятки. Купити щось — зовсім не означає позбутися переслідування. Після цього на тебе з потроєним ентузіазмом налітають інші торговці.
До речі, території чітко поділено. На невидимих оку туриста кордонах один вуличний бізнес замінює інший: зникають торговці сувенірами, на їх місце невідомо звідки приходять мнимі чи справжні студенти. Вони ведуть світську розмову досить непоганою англійською, заодно випрошуючи спиртне, тютюнові вироби, парфумерію, умовляють купити в найближчій книгарні «потрібний» їм підручник...
І все ж таки це вимушене спілкування інколи приносить задоволення. 45-літня жінка, яка довго ходила за мною по п’ятах і просила купити хоч що-небудь із важкого строкатого грона намиста, чомусь видалася дуже симпатичною. Може, ми зустрічалися в попередньому житті?.. Я нічого не хотіла купувати й тому назвала нереально низьку ціну. Вона пустила в хід свій аргумент: «Грошей немає. У мене діти, їх треба годувати. Купи». — «Таке життя», — відповіла я з усмішкою. У відповідь вона засміялася і сказала: «Бери, за твою ціну. Може, принесеш мені удачу»...
Катманду — досить велике місто. Попри свої столичні функції, воно залишилося практично таким самим, яким було й сто років тому. Вузькі вулиці з сотнями храмів та святинь, де буддійська й індуїстська іконографії змішалися в дивний коктейль... Безліч будинків незвичайної архітектури, вічні пахощі й незрозумілий для іноземця ритм життя... Від дерева до дерева тягнуться мотузки з розвішаними на них різнобарвними прапорцями — червоними, білими, жовтими, блакитними, зеленими. Кожен означає свою стихію. Це захист від злих духів. Згодом прапорці знімають і неодмінно спалюють.
Центр міста — оточена півсотнею храмів Палацева площа (Хануман Дхока) з палацом Науталле. Поблизу неї сконцентровано багато ринків та невеличких культових споруд. Блукати тут можна годинами.
За словами гіда, у Непалі 15 комуністичних партій. Громадянська війна між королем і маоїстами, місцевими комуністами, триває вже десять років. Не беруся судити, хто правий, хто винуватий, але Шак’я Кумар запевняв, що з 1995 року маоїсти (близько 40 тисяч чоловік) винищили близько 14 тисяч чоловік і постійно наводять страх на мирне населення. При цьому армія Непалу налічує приблизно 70 тисяч чоловік, а в міліції служить близько мільйона.
На відміну від Індії, у Непалі є правила дорожнього руху. За їх порушення поліція штрафує. Бензин — тільки однієї марки. Чадить жахливо, тому що його наполовину розводять соляркою. Один літр коштує три рупії (один долар США). Бич вузьких старовинних вулиць — пробки. Простоявши в одній із них понад годину, ми змогли повніше відчути життя міста. Земля й будинки — приватні. Всі перші поверхи будинків зайняті крамничками й кустарними майстерними, які їх обслуговують. Торгують в основному дріб’язком. Поруч у відкритих приміщеннях або прямо на вулиці під палючим сонцем варять, смажать, б’ють по залізу... Серед усього цього на скутерах носяться молоді хлопці, їздять хиткі, з брезентовими будками моторикші, блукають усюдисущі корови...
Пробку «проштовхнув» хлопець, який добровільно зголосився регулювати вуличний рух. За словами гіда, це — звичайна річ.
Як і в Індії, діти тут навчаються влітку. Коледжі в Непалі — непоганий бізнес. Щодо зарплат, то оклад молодого інженера становить приблизно 125 доларів. На заробітках тут тепер багато індійців. Значну частину своїх прибутків вони пересилають додому.
Громадянином Непалу може бути тільки народжений у сім’ї непальців. Парламент начебто збирається дозволити отримувати громадянство Непалу дітям, у котрих тільки мати є корінною жителькою. Багато жінок вийшли заміж і виїхали в Індію. Отож тепер їхні діти й чоловіки, можливо, зможуть отримати громадянство. «Але тоді через десять років Непалу просто не буде», — журиться Шак’я Кумар.
У Непалі розташована найбільша в Азії ступа — Буднатх. Їй півтори тисячі років. Це визнаний центр тибетського буддизму. Висота будівлі — 101 метр. Діаметр — як футбольне поле. Кажуть, її зводили 12 років. Щодо цього існує безліч легенд. Сотні людей обходять гігантську ступу за годинниковою стрілкою. Із навколишніх музичних крамничок звучить молитва — заклик пізнати себе: «Ом мані падмі гумм» («діамант, що міститься всередині лотоса»). Ми на нього охоче відгукнулися, придбавши енну кількість CD у смугастих полотняних торбинках, затягнутих мотузкою з китицями на кінцях — така упаковка.
Останню ніч ми провели в селищі Нагаркот, що на східному кордоні долини, за 32 кілометри на схід від Катманду на висоті 2173 м над рівнем моря. Приїхали пізно ввечері, щоб зустріти тут світанок. Це прекрасна оглядова точка, звідки відкривається панорама на долину й значну частину Гімалаїв: звідси видно сім восьмитисячників, зокрема Еверест. Видовище, яке неможливо описати словами. Важко сказати, що вражає більше — велич гірської панорами, яка відкривається поглядові на кілька хвилин, чи сонячне проміння, котре пробивається аж до землі крізь густу пелену туману, яка затягнула гори...
Літак затримували на чотири години. Знічев’я ми грали на непальських барабанах різних розмірів і до кінця третьої години навіть придумали власну мелодію. Аборигени до нашого галасу ставилися цілком дружелюбно — усміхаючись, допомогли настроїти інструменти й показали, як правильно грати.
Ми провели в Непалі всього два дні. Це дуже мало. Більша частина дивовижних загадок і приголомшливих краєвидів цієї яскравої країни чекає нашого повернення. А що, може, колись?..