{Фото Сергія П’ЯТЕРИКОВА} |
Так вважає представник рідкісної для України професії — християнського психолога Олександр Туманов, із котрим ми розмовляємо про подружні стосунки в середньостатистичній українській родині.
— Жінка в Україні мати, дружина, дочка, але при цьому вона активна соціально, вона — додатковий годувальник сім’ї, а у неповних родинах (часом і в повних) — основний і єдиний годувальник. При цьому, якщо на роботі її роль більш-менш визначена й регламентована посадовими обов’язками та службовими інструкціями, то вдома все відбувається стихійно, позаяк у нас не укладають шлюбні контракти, внаслідок чого на жінку лягає левова частка домашньої роботи. Наші сім’ї живуть спонтанно, інтуїтивно. І саме тому, що ролі в сім’ї не обумовлено, обов’язки та права не регламентовано, виникають проблеми. Крім того, наші родини відрізняються від західних тим, що в них порушена комунікація, тобто дружина й чоловік не обговорюють свої проблеми спокійно, грунтовно, доходячи взаємоприйнятних рішень. Вони або сваряться, або випивають, або шукають розраду на стороні, або розлучаються. За статистикою, в наших сім’ях віч-на-віч (не враховуючи сон) подружжя проводить катастрофічно мало часу: 40 хвилин протягом робочої доби.
— Ви маєте на увазі не просто присутність в одній квартирі, а безпосереднє спілкування?
— Так, час, коли вони діляться якимись враженнями й вирішують якісь питання. Цей момент спільності інтересів, розділених емоцій, розділених радостей і неприємностей, момент планування життя родини дедалі більше згортається в часі і, зрештою, зводиться до набору ритуальних фраз: «Сніданок на столі, обід у холодильнику, сорочка в шафі, бувай, я побігла».
— Отже, коли жінка не працює, увечері вона може більше часу приділити спілкуванню з чоловіком...
— Тут є нюанси. Жінка, звісно, може поробити домашні справи протягом робочого дня й увечері довше поспілкуватися з чоловіком. Проте сучасна жінка має набагато більше свободи й можливостей у розв’язанні сімейних проблем, ніж за часів домострою. Вона це робить без участі чоловіка й так добре справляється, що чоловік поволі починає сприйматися як елемент, що вносить дезорганізацію в процес, як сторонній елемент у системі. І це ще одна відправна точка виникнення конфліктів: вона все налагодила, а тут з роботи прийшов він і почав давати свої «цінні вказівки». Тож коли хтось із подружжя загалом не займається жодною зі сфер їхнього спільного життя, йому варто лише м’яко цікавитися, як там справи, але боронь Боже не втручатися в справи іншого.
— Психологи кажуть, що людині необхідно щодня одержувати певну кількість різних вражень. Приміром, коли жінка одержує багато вражень, виховуючи дітей, але недоодержує, або зовсім не одержує вражень від спілкування на роботі, вона може занедужати?
— Не кожній жінці потрібні враження, скажімо, у соціальній сфері — деяких цілком влаштовує становище забезпеченої домогосподарки при люблячому чоловікові та здорових дітях. Але прояви вдячності за свою працю вона неодмінно повинна одержувати. У психології є поняття «погладжувань»: у прямому й переносному значенні слова. Погладжування людині необхідні. Сьогодні вчені встановили таку закономірність: у дітей, котрі з’явилися на світ шляхом кесаревого розтину, у подальшому житті набагато більший ризик захворіти, ніж у малят, народжених природним шляхом. Виявляється, формування центральної нервової системи дитини завершується в той момент, коли вона проходить природні шляхи народження. За рахунок щільного контакту з тканинами материнського тіла — ось вам роль доторку. У житті людини дуже важливі знаки уваги: теплий погляд, добре слово, нарешті, погладжування в буквальному значенні. Жінки значно частіше від чоловіків запитують: «Ти мене кохаєш?» Жінка потребує набагато більшого, кількісного та якісного підтвердження кохання, ніж чоловік.
— Можливо, це тому, що жінка емоційніша, чутливіша — їй кохання необхідне, як світло квітці?
— Безсумнівно, психіка жінки й чоловіка відрізняється. І це також провокує виникнення конфліктів. Психіка жінки така, що вона сприймає навколишній світ у цілому, не деталізовано. Тобто, вона відразу бачить усю картину. Коли жінка заходить у кімнату, вона сприймає як єдиний образ усе й усіх у цій кімнаті й відчуває обстановку. А чоловікам потрібно зробити декомпозицію — розкласти все на окремі елементи, зрозуміти кожен окремий елемент, проаналізувати його і тоді знову скласти композицію. Чоловік краще розбирається в тому, що пов’язано з технічними деталями, але гірше розбирається в поведінкових нюансах. Жінка одночасно вловлює багато нюансів. Ось чому чоловіка, котрий читає газету, украй дратує, коли дружина в цей час починає відривати його розмовою. Це не тому, що він злиться на дану конкретну жінку в даний конкретний момент. Він просто не може «вхопити» дві справи водночас. Моя порада: якщо вам потрібно в чомусь переконати чоловіка, ніколи не починайте розмову під час читання ним газети чи перегляду телепередачі. Поговоріть з ним у спальні, коли він «налаштований» на вас.
— На Заході жінки дедалі наполегливіше роблять карколомні кар’єри, усе менше займаючись родиною. Чи добре це?
— Чи варто розмірковувати про те, добре це чи погано, якщо це тенденція світового масштабу й вона незворотна? Її доводиться просто приймати. Але ж ми бачимо плоди цієї тенденції. Дедалі більше людей на тому-таки Заході звертаються до психологів і психотерапевтів. Дедалі більше споживається антидепресантів, транквілізаторів. Дедалі більше неповних сімей. На мій погляд, нічого хорошого в тому, що жінка «з головою» поринає в роботу й перестає думати про власних дітей, немає. Вона згодом часто платить непомірно високу ціну за імідж, за матеріальне й соціальне визнання в суспільстві. І йдеться не лише про розлучення з чоловіком. Коли вона починає в’янути й потребувати підтримки дорослої дитини, то виявляється чужою людиною, яка так і не змогла пробачити матері її вічну відсутність і неуважність до неї. Це — як бумеранг: одержуєш те, що посіяла. Зрозумійте мене правильно: я не за те, щоб жінка не працювала, я за те, аби з допомогою та підтримкою чоловіка від її зайнятості на роботі не страждали атмосфера в сім’ї та діти, щоб жінка, дедалі більше віддаючись роботі, зуміла вловити наближення критичного моменту й не зробила необоротних кроків.
— Є родини, де просто не обійтися без додаткового заробітку дружини, і, підозрюю, що таких сімей в Україні більшість...
— Працювати й вести господарство — тяжко. Вихід один — свідоме ставлення до функціонування сім’ї, неповерхове спілкування, спільне планування, обговорювання проблем і взаємодопомога. Не можна нагромаджувати в собі невдоволення одне одним, потрібно висловлюватися. Мовчання лише нагромаджує невдоволення, що виливається в різноманітні соматичні захворювання. Але все питання в тому, як ми висловлюємо партнерові наболіле. Так склалося історично, що нашим українським сім’ям катастрофічно бракує культури спілкування. Тут свою негативну роль відіграє стереотип сприйняття жінки в нашому суспільстві як істоти підневільної, другорядної. На Заході люди стриманіші у своїх проявах. І в соціумі, і в родині вони не дозволяють собі те, що «переходить усі межі». Адже потім дуже важко повернутися назад і продовжувати спільне існування. На Заході є таке поняття, як «моя територія», це належить зокрема й до особистості. Поняття «своєї території» вводиться у свідомість дитини з дитинства: батьки не входять у його кімнату, не постукавши, вони не перевіряють його кишені й кишені одне одного, не розкривають адресовані іншому листи й не підслуховують телефонні розмови. Але це пов’язано, ясна річ, і з тим, що на Заході люди вже довгий час більш вільні територіально: у дитини є окрема кімната, спальня батьків досить віддалена від неї. А в нас усе життя проходить на очах, нерідко два, а то й три покоління туляться в одній кімнаті. Скандалам і взаємним образам дитина навчається з дитинства. Образа — злочин, що характеризується у психології як насильницьке викривлення ідентифікації людини. Тож тим, у кого в домі коїться подібне, варто зупинитись і подумати: «Куди ми йдемо?»
Ви знаєте, що мене вражає? Тоді як чоловіки можуть два тижні поспіль щодня обговорювати деталі майбутньої відпустки, вони не обговорюють і не замислюються над тим, як проживають своє життя в шлюбі. А шлюб — це найбільший, основний проект життя. У будь-якому проекті є своя організація, ресурси, методи управління, виконавці тощо. А ми чекаємо, що в шлюбі все складеться саме собою, хоча цим процесом потрібно керувати, аналізувати його, виправляти помилки. У чоловіка та дружини обов’язково повинні бути свої сокровенні хвилинки, які вони проводять разом, у них повинна розвинутися потреба одне в одному. Українські чоловіки не замислюються і над таким моментом: коли дружина прибирає, пере, займається дітьми, робить покупки, готує — вона фактично заощаджує кошти, які довелося б витратити на няньку, хатню робітницю, куховарку, гувернантку. Це — її внесок у добробут родини. І було б чесно, видаючи домогосподині-дружині кошти на сімейні видатки, виділяти їй певну частину як її зарплату. Будь-яка праця повинна оплачуватися.
— А що ви можете порадити тим сім’ям, у яких проблеми вже виникли?
— Розлучатися я не раджу — адже ніхто ж не одружується, щоб ненавидіти, отже, можна спробувати повернути ті почуття, які були спочатку (у біблійному розумінні шлюб — це обітниця). Якщо подружжя самостійно зробити це вже не може, то краще звернутися до фахівців. На жаль, мало хто знає, що в Україні ось уже кілька років функціонують спеціальні курси для проблемних подружніх пар: «Шлюб на все життя». Це християнські курси, з’явилися вони вперше в США, у штаті Колорадо й сьогодні ефективно працюють уже в 70 країнах світу. Я працюю в громадській організації «Сім’я сьогодні».
— Чим відрізняються методи консультування християнського психолога?
— Сучасні світські методи пропонують переважно ту чи іншу техніку, яка дозволяє переносити дедалі більше психологічних навантажень. Як християнський психолог, я вважаю, що навантаження не можна нескінченно збільшувати, а потрібно навчати людей поводитися одне з одним так, щоб не виникали стресові ситуації. Ми вчимо чоловіків створювати клімат довіри у сім’ї, це позитивно позначається і на їхній працездатності, отже — ефективно для суспільства загалом. Клімат взаємосприйняття — це коли чоловік свідомо прагне розділити домашню працю зі своєю дружиною, аби зберегти для себе цікаву привабливу партнерку. Щиро кажучи, мені, як психологу, легше допомогти віруючій людині, бо невіруючі, переважно, орієнтуються на те, як це було в його родині, переконати їх дуже важко. І, крім того, саме у віруючій сім’ї і з’являється той необхідний третій, поряд із сексуальним і емоційним, компонент спілкування — духовний. Між іншим, у Біблії говориться, що чоловік мусить оберігати дружину свою, як «слабшу посудину», а не звалювати все на її тендітні плечі.
Добрі стосунки можна повернути не скандалами чи образами, а покірливістю, терпінням і доброзичливим ставленням. Адже кожен у подружжі — це дзеркало іншого: вони ліплять одне одного протягом життя, зміна одного змінює іншого. «Зло породжує зло», а «кохання породжує кохання», і врешті-решт любов справді сильніша. Приміром, стосовно «погладжувань» — якщо людина не одержує позитивних «погладжувань», вона починає поводитися так, щоб одержувати негативні — це вам скаже кожен психолог. А щоб одержати необхідну енергію, їй вистачило б одного доброго слова замість семи лайливих. Себто, негативних погладжувань потрібно всемеро більше, ніж позитивних. Але негативна енергія не рятує, вона руйнує особистість і виливається в захворювання. Коли чоловік і дружина постійно скандалять, ображають одне одного, вони справді «не відають, що творять».