Казиміш Дольний. Ринкова площа. Час — 13:02 |
Вже досить давно відчував, як у мені закипає польська кров. Не вся, звісно, а десь 25—40% від загального обсягу. Однак цього було достатньо, щоб визнати себе тимчасово поляком і відправитися на одну зі своїх «історичних батьківщин».
Майже всю дорогу до Любліна проспав, періодично просинаючись і поглядаючи у вікно, де на кожну польськомовну вивіску припадало дві російськомовні, зазвичай із текстами «Самые дешевые ткани», «Дешевая мебель», «Распродажа» тощо. В Любліні ми когось висадили й рушили далі в Пулави.
Пулави — невелике містечко, за нашими мірками — районний центр. Гривні на злоті ми з сестрою поміняти в Києві не встигли, на митниці — проспали, а тут, як виявилося, у неділю й ніде.
Враження від першого вечора: дуже чисто, ясно. І, що найцікавіше, практично кожен зустрічний поляк цікавився, як пройти, чи немає у нас вогника, котра година... Польською ні я, ні сестра практично не розмовляємо, тому відповідали ухильно:
— Пше проше пан(і), не розуміємо.
Після чого місцеві жителі дивувалися і перепрошували. А ми дійшли висновку, що варто відокремитися від тургрупи — і ми миттєво стаємо типовими поляками.
Зранку місто здалося нам іще симпатичнішим, ніж уночі. Виявляється, у Пулавах є велика автобусна станція. Добратися до сусіднього міста — зовсім недорого, в межах чотирьох-шести злотих (курс становить приблизно три з половиною злотих за один долар). До Варшави від Пулав — 150 км, до Любліна — 50. Є також міжміські маршрутки, вони трохи дорожчі за автобус, але їх дуже багато.
У польських кіосках не продаються алкогольні напої. Абсолютно. Ні горілка, ні пиво, ні тонік. Навіть води мінеральної у кіоску я не побачив, можливо, у Варшаві і є, але теж якось не траплялося. Зате багато дрібних крамничок, де все це можна придбати. Коли купляв пиво, документи не вимагали, але якби схотілося горілки, то будь люб’язний доведи, що тобі вже виповнився 21 рік.
І на думку не спаде шукати в якому-небудь нашому селищі міського типу на кшталт Лазурного або Макарова світлофори. Якщо вони там і є, то поламані або вимкнені. А тут практично кожне перехрестя, окрім зовсім простих і неперевантажених, зі світлофором.
Рух у Пулавах дуже інтенсивний. Складається враження, що автомобілі є у кожній тутешній сім’ї, а в деяких навіть по два. Брудних машин не бачив, іржавих, скажу відверто, вистачає. У Пулавах та інших невеликих містечках багато таксі. Майже кожне паркування обладнане місцем для інвалідів, яке «простим смертним» займати не можна. До речі, про інвалідів у Польщі дуже піклуються. У супермаркетах для них обладнано спеціальні ліфти, а всі світлофори оснащено звуковим сигналом для сліпих.
Сподобалися автокомісіонки під відкритим небом. Ходи, вибирай! Адже в нас як: «Є у вас крило на БМВ?» — «Та є, у нас багато крил по 10 доларів». — «А от сіре у вас є?» — «Сірого немає, це дуже рідкісний колір, сірий колір — 50 доларів». А тут пальцем показуєш, і нема питань...
Містечко Казиміш Дольний нагадало київський Поділ. Чому Дольний? Тому що між двох пагорбів розташований, значна частина вулиць вибудована ніби щаблями. Заходиш у будинок на перший поверх, а щоб вийти на іншу вулицю, треба піднятися на другий поверх.
Ринкова площа. О 10 ранку торговців — хоч греблю гати. Але о першій годині дня вже нікого немає. День тижня — вівторок, не субота і не понеділок...
Приватний сектор Казиміша Дольного поділяється ніби на дві частини: бідну — прості, але акуратні будинки, та багату. Там неодмінно брукована плитка, бюстик... До речі, тут мостять подвір’я так, щоб у проміжках між плиткою була зелена травичка, а не цемент або земля. Виглядає гарно.
Варшава найбільше запам’яталася... шляхом Пулави—Варшава. Причому переважно завдяки нашому «Ікарусу» та водіям, котрі примудрилися двічі заблукати. Не знаю, як їм це вдалося, напевне, пробиралися манівцями, об’їжджаючи пости польської ДАІ або пункти екологічного контролю.
У центр Варшави — Старе місто — можна потрапити крізь ворота або місток. А чи й просто звернути з прилеглої вулички. Від нової Варшави його з одного боку захищає стіна з написом «по стіні не лазити». Під час Другої світової польська столиця була практично повністю зруйнована, тому багато будинків побудовані в 50—60-х роках минулого століття, хоча виглядають як старовинні.
Ось — «квадратна» площа Старого міста. Юрби художників. У центрі — невеличка статуя-фонтан, на якій написано: «Тут знаходиться серце Варшави». Куди не кинь оком, усюди — безліч ресторанчиків і кафе. Ціни скажені — п’ять злотих за філіжанку кави (при тому, що в інших досить пристойних, але не «найцентровіших» місцях, кава коштує максимум два з половиною злотих) і відповідний прейскурант за все інше.
«Нова» Варшава сповнена реклами й автомобілів. Запам’яталися автомати для паркування і телефони. Кидаєш монетку в 50 грошей, автомат вибиває тобі чек, де вказано час початку паркування, підсуваєш його під лобове скло і йдеш у справах. Підземне паркування поруч із палацом правосуддя бере три злотих за годину стоянки або 80 злотих за місячний абонемент.
Припаркуватися у центрі міста досить проблематично — занадто багато бажаючих. Поставити ж машину в забороненому місці не можна. Моментально з’являються поліцейські й відвозять її або чіпляють «черевика» — залежно від того, як сильно автомобіль заважає рухові.
Стандартні таксофони польських міст повністю вкриті графіті. Головна відмінність від наших — наявність клавіш «гарячого» виклику поліції, швидкої, пожежних. Картку польський апарат заковтує і віддає лише після закінчення розмови, так що «висмикнути» її завчасно немає ніякої можливості. Розбитих телефонів із відірваними трубками не траплялося. Їх, якщо чесно, і уявити тут важко — Європа...