Роздільна жіноча і чоловіча освіта має давні традиції та багатовікову історію, що на території СРСР перервалася на початку 50-х років минулого століття. Тоді радянська влада здійснила перехід до змішаного типу початкового навчання, яке превалює в сучасній освітній системі. Винятком із правил залишалися суворовські училища, перейменовані сьогодні на ліцеї: їх вихованці опановували і продовжують опановувати ази військової справи. Школа «тільки для дівчаток» відродилася в Києві лише 20 років тому. Але ідея прижилася в українському суспільстві. Хоча навколо доцільності такого типу навчання, з погляду психології й педагогіки, виникають дискусії. Про що й піде мова в нашій публікації.
Та спочатку звернімося до історії. Першу жіночу гімназію в Києві, створену за типом петербурзького Маріїнського училища (установа відкритого типу для дівчаток усіх верств населення), було відкрито на початку 60-х років ХIХ століття за сприяння губернатора Івана Фундуклея, який і став її покровителем. На кінець ХIХ століття у місті вже функціонувало понад 20 схожих навчальних закладів. А в 1912 році у Київському окрузі діяло 95 жіночих гімназій та прогімназій. Усього в Україні на той час працювало близько 350 «шкіл для дівчаток». Із них 13 - державних, 180 - приватних, 160 - створених з ініціативи різних товариств. Цікаво, що кількість вихованок таких навчальних закладів на початку ХХ століття значно перевищувала кількість вихованців. Так, у 1912 році в Київському окрузі навчалося 27 082 дівчинки і тільки
17?666 хлопчиків. Програма навчання, до якої входило вивчення літератури, історії, була орієнтована на виховання благородних рис у жінок як хранительок домашнього вогнища.
З 1880 року жіночі школи стали відкриватися і в Галичині. Вони, як і в Російській імперії, не вводили у свою програму навчання грецьку мову та латинь. Але, на відміну від російських шкіл, не проводили іспитів на атестат зрілості. Тому їхні випускниці не могли вступати в університети за межами Австро-Угорщини. Незважаючи на це, кількість дам, які хотіли отримати освіту, причому не тільки дворянського роду, на території України, що входила до складу Російської імперії, значно збільшилася і 1912 року сягнула 4 тис. осіб, або 1,2% від загальної кількості студентів. Прикметно, що дівчата з українських губерній приїжджали вступати у Петербург. Серед них випускниці інститутів благородних дівиць становили 14,4%, гімназій - 12,5%, а єпархіальних училищ - 11,2%.
У радянські часи було віддано перевагу спільному навчанню хлопчиків та дівчаток у школі. Оскільки вважалося, що вони з дитинства повинні навчатися співіснувати разом, отримувати навички спілкування в різних ситуаціях і більше дізнаватися одне про одного. Хоча не секрет, що рівень розвитку в п’ять-шість років у хлопчиків і дівчаток різний. «Тому, виходячи з психофізіологічних особливостей дітей одного віку, але різної статі, і має проводитися в загальноосвітній школі навчання, - стверджує доктор педагогічних наук Галина Лактіонова. - Адже в молодших класах у дівчаток добре розвинені лінгвістичні здібності, а ось у середній школі опановувати точні дисципліни найкраще вдається хлопцям».
Згодна з нею і директор жіночої гімназії в Києві Світлана Алексєєнко, яка кілька десятків років викладає дітям фізику. Вона вважає, що для сприйняття хлопчиків характерний ланцюжок «Теорія - досвід - висновок», а для дівчаток набагато результативніша інша послідовність: «Досвід - теорія - висновок». До того ж результати досліджень закордонних і українських учених свідчать, що, наприклад, учитель математики чи фізики, входячи в клас, свідомо чи мимоволі орієнтується на хлопчиків. «Тому не дивно, що програми багатьох навчальних курсів традиційно розробляли, орієнтуючись насамперед на сприйняття хлопчиків, - пояснює пані Лактіонова. - Отож дівчатка, відчуваючи свою «другосортність», залишаються в не дуже вигідному становищі. Особливо складно їм буває в математичних школах чи класах, де для того, аби заявити про себе, конкуруючи нарівні з хлопчиками, необхідно проявляти сильні вольові риси».
Очевидно, неспроста ще сто-двісті років тому початкова освіта була орієнтована окремо на жіночу половину населення і чоловічу. Хоча велику роль у такому поділі тоді відіграв трохи інакший уклад життя жінок, яким довгий час відводилося місце біля домашнього вогнища «поруч із чоловіком та дітьми». Але радянська епоха привнесла в школу принцип спільного навчання дівчаток і хлопчиків, який працює й тепер. Негативним у цій системі, на думку багатьох викладачів і вчених, є те, що учениці можуть набути таких «чоловічих» рис, як агресивність, грубість, тому ризикують втратити свою жіночу сутність. Тим же з них, котрі страждають через свою непримітну зовнішність, саме в школі прищеплюють комплекс неповноцінності, який позначиться на всьому їхньому дорослому житті.
Розуміння цього привело до відродження в системі української освіти, яка вийшла з радянського минулого, забутої форми роздільного навчання. Так, на світанку незалежності України, коли ще не говорили про гендерні проблеми, Галина Лактіонова спробувала організувати форму додаткового навчання у вигляді вечірньої жіночої гімназії для дівчаток-підлітків. Їм читався курс «вічні істини», в основі якого подавалася культурологічного плану інформація, щоб заповнити вакуум, який створювала атеїстична школа, відриваючи дівчаток від дуже потужного шару культури та духовності, а також лекції на тему «світова доля жінки». Крім цього, прив’язка робилася на систему святкових і конкурсних програм. Метою такого навчання було виховати жіночних і водночас цілеспрямованих, активних жінок.
Через 20 років творець вечірньої жіночої гімназії спробувала зібрати її випускниць. У результаті проведеного Галиною Лактіоновою анкетування серед 38 колишніх гімназисток удалося з’ясувати, що більшість їх до 35 років гармонійно поєднують професійну діяльність із виконанням функцій матері, дружини в сім’ї. Високим виявився відсоток тих, хто не тільки отримав вищу освіту (92%), а й захистив дисертацію (десять осіб мають наукові ступені). Хоча, як відомо, кар’єра в жінок з цілої низки причин (заміжжя, народження дитини) складається трохи інакше, ніж у чоловіків, найчастіше їхнє професійне зростання замінюють періоди «падіння». Але тільки не для вихованок жіночих гімназій Англії та Америки, якими свого часу були Голда Меїр, Маргарет Тетчер і Гілларі Клінтон. Остання з них примудрилася не тільки стати сенатором, держсекретарем і дружиною президента Америки, а й у критичний момент зберегти сім’ю, вчинивши розумно. «Отже, твердження, що роздільна освіта створює бар’єри у спілкуванні людей різної статі, на мій погляд, надто перебільшене, - вважає пані Лактіонова. - Понад те, цю проблему завжди вирішували шляхом спільного проведення жіночими і чоловічими навчальними закладами святкових зустрічей чи вечорів».
Показовим став і недавній кадетський бал, організований у військовому ліцеї ім. Івана Богуна, на який були запрошені вихованки хореографічних училищ. Адже вміння гарно і правильно танцювати раніше було неодмінною умовою для кадетів. Так, у дореволюційний період такі бали традиційно проводилися напередодні Нового року в добродійних цілях. На них завжди виконувалися найрізноманітніші танці і хорові твори: від полонезу та церковних піснеспівів до світських романсів. Повернення до таких традицій саме перед новорічними торжествами київські кадети сприйняли з ентузіазмом, оскільки вважають, що вже встигли відчути користь від цього захоплюючого елементу навчання і підняти собі передсвятковий настрій.