UA / RU
Підтримати ZN.ua

ШКІДЛИВА ЗВИЧКА. ЯК ЇЇ ПОЗБАВИТСЯ?

«Не гризи нігті!», «Вийми пальця з рота!» — такі зауваження дорослі зазвичай роблять дітям автоматично...

Автор: Валерія Савченко

«Не гризи нігті!», «Вийми пальця з рота!» — такі зауваження дорослі зазвичай роблять дітям автоматично. Хтось вважає подібні прояви поганою звичкою, але не звертає на неї особливої уваги, гадаючи, що вона минеться сама собою. Хтось, навпаки, загострює увагу і намагається неодмінно відучити від цього дитину, діючи методами аж ніяк не педагогічними. А як же правильно реагувати на такі шкідливі звички? Яка їх причина, і чим вони загрожують? Про це я поцікавилася у дитячого невропатолога Тетяни Ісаєнко.

— Гризти нігті, смоктати палець — це не просто звичка, а ознака легкого неврозоподібного стану, — пояснює Тетяна Миколаївна. — Завжди потрібно знати, що за цим стоїть, що є причиною. Найчастіше на це страждають діти з підвищеною збуджуваністю, вразливі й емоційні, а також дітлахи, котрі відчувають великі шкільні навантаження, котрим важко сконцентрувати увагу. Такі, умовно кажучи, звички — неадекватна реакція на вплив зовнішнього середовища. Це результат глибоких внутрішніх переживань. У деяких дітей це реакція на сильні стрес-чинники (розлучення, втрата близької людини, алкоголізм когось із батьків). При цьому дитина не контролює себе, більше того, вона може навіть отримувати певне задоволення від самого процесу. Таким чином вона відволікається від зовнішнього світу. При нормалізації умов життя подібні реакції можуть зникнути або ж добре піддаються лікуванню.

Деякі батьки займаються самолікуванням. Часто-густо — це випробуваний дідівський метод: палець до рота — ляпас по руках. Виробляється безумовний рефлекс. Такий метод може виявитися дієвим, але, по-перше, він супроводжується негативними емоціями, а по-друге, немає гарантії, що одна реакція не зміниться іншою і дитина не почне страждати, приміром, на тик. А це вже серйозніша проблема. В основі нервових тиків (часті моргання, «ворушіння» бровами, гримасування тощо) лежать застійні осередки збудження в головному мозку.

Існує й інша категорія дітей, у яких схожі прояви виникають на тлі раннього органічного ураження головного мозку. Найчастіше це наслідки тяжкої вагітності або пологової травми. Тики (гіперкінези) можуть не виявлятися до 4—5 років, але певний стрес-чинник викликає виникнення тиків і їх стійке закріплення. Чим більше дитина намагається «приборкати» свої тики, тим вища ймовірність їх рецидивів, оскільки вони виникають через її внутрішню напругу. Не слід загострювати на цьому увагу, потрібно допомогти розвіяти її страхи, щоб у малюка з’явилася впевненість у собі, у тому, що його люблять таким, яким він є.

Якщо дитина енергійно смокче великий палець після того, як їй виповнилося п’ять років, може виникнути небезпека неправильного прикусу. Крім того, коли малюк піде до школи, він стане мішенню для жартів і глузувань однокласників. Ось один із прикладів, як без дитячих сліз і травмування психіки можна позбутися поганої звички.

П’ятилітня Даша засинала лише з пальчиком у роті. Якщо їй забороняли це робити, вона довго вередувала і не могла заснути. Батьки намагалися боротися: мастили палець гірчицею і перцем, але марно. Бабуся знайшла інший вихід. Одного разу ввечері, знаючи про захоплення внучки ляльками, вона запропонувала зшити їм нові одежинки. Даша з радістю принесла всі найкращі клаптики матерії. Сукні для ляльок вийшли чудові, дівчинка була щаслива і погодилася поміряти дві «сукенки», зшиті спеціально для її пальчиків. Це були звичайні напальчечники із зав’язочками, з бавовняної тканини. Вона надівала їх, заплющувала очі і вирушала на бал, як Попелюшка з казки. Зовсім скоро Даша забула про свою звичку. Кожен із вас може придумати для малюка свою казку.

Часто ми приходимо з роботи втомленими, засмиканими. Приносимо в дім негативні емоції, накопичені за весь день, і, не бажаючи того, вихлюпуємо їх на найближчих людей. Виникають конфлікти, свідками яких стають діти. Буває, чого гріха таїти, зриваємося й на них. Іноді ми не надаємо значення проханням малят, відмахуємося від їхніх проблем, вони здаються нам несуттєвими.

— Мамо, почитай книжку.

— Завтра почитаю, вже пізно.

— Тату, давай побудуємо фортецю.

— Я втомився, сам пограйся.

Знайомі діалоги. Чи не так?

Розмовляючи з дитиною, наберіться терпіння, зберігайте спокійний тон. Не кваптеся карати її за забруднені речі. Їх можна випрати. Не сваріть за запис у щоденнику, а спершу вислухайте пояснення. Можливо, він зроблений незаслужено. А якщо побачите, що ваше чадо мрійливо гризе нігті чи смокче палець, не кваптеся бити по руках, а краще згадайте, як ви, переживаючи з приводу чергової невдачі або неприємної розмови, нервово тягнетеся по сигарету.