З терміном «сексизм» у нас досі маса плутанини: дуже багато людей сприймають його як щось, пов’язане із сексом та вираженням сексуальності. По приклади далеко ходити не треба: у недавньому числі «Дзеркала тижня» якийсь композитор докоряв якійсь співачці за те, що вона (цитую дослівно) «пішла в модність, сексизм».
Насправді ж «сексизм» — це калька з англійської, в якій sex має два різних значення — власне секс і стать. Тож, строго кажучи, російською «сексизм» мав би називатися «полизмом» (від слова «пол»), а українською — «статизмом» (від слова «стать»).
Суть сексизму — це погляди і поведінка, побудовані на традиційних стереотипах щодо статевих ролей. Саме собою це звучить досить невинно, але в реальності призводить до дуже серйозних негативних наслідків — до дискримінації та приниження людей за ознакою статі, утверджень переваги однієї статі над іншою, приписування представникам кожної статі «визначених природою» занять, ролей, статусів і професій.
Попри те, що явище, яке воно описує, можна сказати — вічне, слово «сексизм» новинка не тільки для нас. Це одне з найновіших слів англійської мови, що виникло (було винайдене) у середині 60-х років минулого століття. На той час сексизм «помітили» спочатку в Америці, а потім і в інших західних країнах і почали з ним боротися. Ну, а щоб із якимось явищем боротися, його треба назвати й вивчити.
Для ілюстрації, що таке «сексизм по-українськи», прикладів теж не треба шукати — їх нам сам новий президент України надав понад міру. Цитую: «Ця криза, як-то кажуть, це така жінка... як сказати... яка потребує дуже великої уваги... Жінка — увесь час вона потребує великої уваги. А криза — це така особлива жінка, я сказав би так... І її треба зустрічати дуже добре — з квітами, знаєте, уважно... З нею потрібно поводитися з великою увагою і повагою...». Або ще: «Економіка — це така жінка, яку треба пестити і любити».
Ну, і недавній апофегей, який «прославив» Україну на весь світ: «Те, що мені кажуть, що з жінкою марно сперечатися, — неправильно, я з цим не згодний. Я, насамперед, вважаю, що вона — прем’єр-міністр і повинна відповідати за кожне своє слово. А якщо вона жінка — то повинна йти на кухню і показувати там свої примхи».
У цих трьох цитатах, так би мовити, стереотип сидить на стереотипі і стереотипом поганяє. Належну оцінку останній із них — найбільш кричущій і небезпечній — уже дали представники громадських організацій, текст заяви яких (із пропозицією приєднатися) розміщено на сайті гендерного музею (https://gender.at.ua/news/2010-01-26-230 ).
Найбільш прикро те, що попри всю свою одіозність, Янукович зовсім не оригінальний. Сексистські висловлювання дозволяють собі багато українських офіційних осіб. Так, торік реальними кандидатами на антипремію за пропаганду та поширення поглядів, які принижують жінок, встановлену Інформаційно-консультаційним жіночим центром, були Адам Мартинюк (за «дотепний» жарт: «Що ж, захистили тварин, захистимо і жінок») та Володимир Литвин, який заявив в інтерв’ю, що не сприймає своїх колег-жінок і вважає, що в політику йдуть «нещасні, обділені увагою і турботою». Відзначилася й найближча соратниця Януковича Ганна Герман, яка продовжила «кухонні екзерсиси» шефа на зустрічі в Житомирському телецентрі: «Найвища місія жінки» — це «готувати обіди, щось там удома робити, берегти дім».
І все ж найбільша біда — це не скандали у верхах (зрештою, наша, з дозволу сказати, еліта муситиме навчитися поводитися пристойно хоча б зовні, бо в цивілізований світ не пустять), а речі більш повсякденні й рутинні — ті, з яких складається наше щоденне життя. Почну із самого початку — з дитинства. І теж наведу приклади.
У Києві видаються два дитячих журнали — «Маленька фея» і «Маленький розумник». У них дуже симпатичні малюнки й цікаві історії. І все було б добре, якби в цих виданнях для найменших уже не насаджувався настирливий сексизм. Так, у «Розумнику» хлопчики сидять за кермом машинок, а дівчатка — на пасажирських сидіннях, хлопчики майструють, а дівчатка — дивляться... Ну, а в «Маленькій феї», звісно ж, саме дівчатка готують або шиють.
Чому не можна об’єднати ці два журнали в один, назвати «Маленькими розумниками» і навчати маленьких дітей і майструвати, і готувати, незалежно від їхньої статі, і садити за кермо машинки не тільки хлопчиків, а й дівчаток? Хіба хлопчикам не треба вміти себе нагодувати або гудзик пришити, а дівчаткам не треба вміти пробки поміняти, лампочку вкрутити або прокладку в крані замінити (чи чого там ще навчають хлопчиків, готуючи до цих великих чоловічих функцій)?
Ще один журнал — «Аленка+Сережка». Якщо судити з назви, тут простежується гендерний баланс. Автори атестують своє творіння як «сучасний пізнавальний журнал для всієї сім’ї, що охоплює всі сфери життя дітей (психологія, виховання, навчання, захоплення, здоров’я)». І це чудово! Але ось що публікує цей журнал у статті під заголовком «Секрети виховання»: «З перших днів життя дівчатка відрізняються від хлопчиків меншою рухливістю і збудливістю, але більшою вразливістю, прив’язаністю до мами. [...] Як правило, вони більш залежні, конформні, консервативні, слухняні, емоційні, тривожні, слізливі та вередливі».
Це в нас називається психологією? Про всяк випадок: насправді це, м’яко кажучи, набір гендерних стереотипів, а грубо кажучи — брехня. І такі речі артикулюються, тиражуються і втовкмачуються у головний та кістковий мозок наших громадян змалечку.
Або ось анотація до книжки: «Подаруйте своїй крихітці цю книжку, і ви відчините двері в яскравий світ захоплюючих подій. На сторінках цієї книжки можна уважно роздивитися вбрання та зачіску героїні і легко уявити себе на її місці!» Ось, виявляється, для чого дівчаткам потрібні книжки — вбрання і зачіски розглядати!
Очевидно, що звідси прямо рукою подати до одного з класичних проявів сексизму: «зведення людини, переважно жінки, до ролі сексуального об’єкта або речі». Якщо хтось думає, що я перебільшую, хай пошукає в Інтернеті ролик із виступом претендентки на участь у конкурсі «Міс Всесвіт» від України, в якому дівчина завчено перелічує свої достойності: пухлі губки, маленький носик, і малює руками, як її талія переходить у стегна...
Про всяк випадок. Я зовсім не проти того, щоб навчати дівчаток доглядати за своєю зовнішністю та гарно одягатися. Але, по-перше, це вміння не зашкодить і хлопчикам, а по-друге, мені дуже жаль людину будь-якої статі, для котрої захопливою подією є розглядання вбрань і зачісок.
А пригадуєте хлопчика за кермом і дівчинку на пасажирському сидінні? Дивлюся новини. Одна з них така: в Івано-Франківську працюють жінки-водії таксі. Цієї осені вони почали пропонувати нову послугу: на замовлення батьків, відвозити дітей за зазначеною адресою в ролі не просто водія, а й «тимчасової няньки». Але чому ця новина має розпочинатися з чергової сексистської брехні: «Чоловік-водій в усьому переграє водія-жінку»? Спеціально пішла й чоловіка запитала, хто з нас двох, на його думку, кращий водій. «Звісно, ти», — каже. Це я пишу не заради хвастощів, а виключно для демонстрації помилковості процитованого твердження. Ми ж із чоловіком не унікальні. Не можна узагальнювати за статевою ознакою! Водійське вміння — це насамперед результат досвіду, стать тут абсолютно ні до чого.
Ще один бік сексизму — коли всіх жінок описують у термінах, більш характерних для дітей, ніж для дорослих, зрілих особистостей. Наприклад, надмірна емоційність, нераціональність, невміння боронити себе і приймати важливі рішення... Не сперечаюся, такі жінки бувають, а ще більше — тих, котрі такими прикидаються, взявши за чисту монету нав’язаний їм стереотип жіночності. Втім, акурат доти, доки реальне життя не зажадає від них «подорослішати»...
Сексистським є уявлення, буцімто ведення домашнього господарства — це жіноча вторинна статева ознака, а справа чоловіка в сім’ї — хіба що дружині допомагати. Де справедливість і здоровий глузд? Адже якщо так, то жінці, котра працює і при цьому не хоче відмовлятися від сімейного життя, треба постійно перенапружуватися, трудячись у дві зміни (на роботі і вдома). Ну або жертвувати професією та (чи) кар’єрою і ставати «непрацюючою» (а точніше — «непрацюючою» поза домом). Зважаючи на сучасний «рейтинг розлучень» — майже 50 відсотків, — виходить, що жінка, котра відмовляється від кар’єри, дуже ризикує опинитися у разі розпаду шлюбу біля розбитих ночов, у всіх можливих сенсах.
Найцікавіше, що сексизм не менш шкідливий і чоловікам. Він обмежує їхній професійний вибір (спробуйте, наприклад, знайти чоловіка — вихователя дитячого садочка!), відбирає в них дітей у разі розлучення, нав’язує багатьом із них жорсткий, брутальний стереотип мужності, що передбачає необхідність домінування і контролю, а якщо не виходить — то й насильства над жінкою. Очевидно, що з такими установками здорових стосунків, які базувалися б на коханні-інтимності, побудувати неможливо, а отже, сексизм, фактично, позбавляє цих чоловіків можливості особистого щастя.
Ще одним класичним проявом античоловічого сексизму є «зведення чоловіка до ролі економічно-сировинного придатку сім’ї, переконаність у тому, що відповідальність за матеріальне забезпечення лежить виключно на чоловікові». І знову треба трохи розвернути. Борці з сексизмом не хочуть зняти відповідальності з чоловіків і перекласти її на жінок. Розподіл сімейних обов’язків — це внутрішня справа сім’ї, і багато що тут залежить не тільки від чийогось бажання, а й від різних обставин, у тому числі й зовнішніх. Просто відмова від сексизму дає чоловікам додаткові рівні свободи для кращого вирішення сімейних завдань.
Якщо поглянути на сферу професійної діяльності, то, як відомо, серед начальників усіх мастей чоловіків набагато більше, ніж жінок, причому чим вище службовими східцями, тим ця диспропорція сильніша. Для описання цього явища є навіть два спеціальних терміни. Перший — найвідоміший: «скляна стеля». Саме в неї рано чи пізно впираються жінки на своєму кар’єрному шляху, особливо, якщо вони займаються «чоловічою справою» або працюють у «чоловічій сфері». Зате чоловіків, котрих несподівано заносить у «жіночу сферу» (наприклад, у школу), — моментально підхоплює й несе вгору «скляний ліфт».
Нерідко чоловіки більше заробляють саме тому, що їх охочіше просувають на більш престижні й високооплачувані посади. А ось при зарахуванні на роботу з мізерною зарплатою (скажімо, асистент-перекладач) типовим є підхід: «Чим погана зарплата для дівчинки?» З приводу «хлопчика» такого самого віку й сімейного стану аргументи будуть уже інші: «Треба б зарплату підвищити, йому ж сім’ю годувати, бо втече швидко...».
Втім, не все погано. Є й позитивна динаміка, приклад якої я хочу навести. Ще зовсім недавно в українських газетах і на веб-сайтах була маса оголошень про вакансії типу: «потрібен юрист (економіст, програміст...) — чоловік до 40 років». З іншого боку, часто траплялися оголошення про те, що «потрібна дівчина-бухгалтер миловидної зовнішності»... Із задоволенням хочу відзначити, що з кожним роком ситуація в цьому сенсі покращується. Все-таки не даремно ж Україна, на відміну, скажімо, від Росії, прийняла Закон «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків». Цього, звісно, недостатньо. Але такий закон — необхідна умова для пом’якшення нашого безглуздого й нещадного сексизму. Цей закон — як та піч, від якої можна вчитися танцювати.
Зокрема, у статті 17 закону чорним по білому написано: «Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей».
Ще рік тому роботодавці практично ігнорували цю заборону. У травні минулого року я провела експеримент: зібрала на одному українському сайті дані щодо 216 вакансій на посаду PHP-developer, і в багатьох оголошеннях серед вимог до кандидатів як на керівні рівні, так і просто розробників, вказувалася бажана стать. Чи треба казати, яка саме? Не треба, звісно, але я все-таки скажу: чоловіча. І це було прямим порушенням вищезазначеного закону.
До речі, у багатьох оголошеннях простежувався також «ейджизм» — дискримінація за віком. Зокрема, як мінімум, в одному випадку для того ж таки PHP-девелопера вказувалося вікове обмеження від 23 до 32 років. І якщо вимогу «від» можна ще якось зрозуміти для керівних позицій з матеріальною відповідальністю (проте й це питання суперечливе), то вимога «до» абсолютно безглузда і суто дискримінаційна. Більше того, їй уже не відповідає сам творець PHP-технології Расмус Лердорф (Rasmus Lerdorf)!
Отож, готуючи цю статтю, я перевірила торішнє посилання. Звісно, вакансії за цей час змінилися, але є інші, і їх чимало. І в жодній із них (я, правда, не всі перевірила, але багато) не зазначалася бажана стать кандидата. Інакше кажучи, стаття 17-та нарешті почала працювати. Так, дивися, почнуть працювати й інші. Принаймні я на це розраховую: у мене в Україні племінниця підростає...