Коли дитина йде до школи, вона вже повинна трохи читати, рахувати й уміти розповісти про себе та свою сім’ю, тобто володіти навичками зв’язного мовлення. З останнім у багатьох дітей нерідко виникають серйозні проблеми. Вони поглиблюються ще й через те, що читати та рахувати, у будь-якому разі, в школі навчать, а ось говорити, правильно вимовляти звуки навчають лише в спеціалізованих школах. Відтак дитина, загалом нормально розвинена, через невміння складно говорити (іноді вона просто соромиться відкрити рота, оскільки неправильно вимовляє звуки й не хоче, щоб із неї глузували) отримує ярлик «тугодума» або «ледаря».
Проблеми з мовленням виникають у малят не так уже й рідко. Горезвісна буква «р» лише небагатьом дається легко. Буває, що дитина не вимовляє відразу кілька звуків або вимовляє їх нечітко, відтак в роті утворюється словесна каша. Іноді діти взагалі мовчать мало не до трьох років. Щоправда, потім буквально за тижнів два починають розмовляти цілими реченнями.
На думку російського психолога Олени Мурашової, такий феномен найчастіше спостерігається в дітей із високим коефіцієнтом інтелектуального розвитку. Не останню роль у цьому відіграє спадковість: якщо пізно заговорили один із батьків чи обоє, то й від дитини можна чекати того самого. Причини затримки або порушення розвитку мовлення можуть бути найрізноманітнішими. Іноді вони пов’язані з ураженням слуху або є частиною іншого, більш загального захворювання, скажімо, легкого ступеня розумової відсталості, загальної затримки розвитку маляти — часто це буває в недоношених і хворобливих дітей. Невеличка затримка розвитку мовлення може спостерігатися в цілком здорової дитини як варіант норми. Але якщо до трьох років маля не почало розмовляти, це вже відхилення від норми.
Останнім часом з’являється дедалі більше дітей, які не розмовляють лише тому, що з ними зовсім не контактують батьки (у соціально неблагополучних сім’ях). Інколи такий п’ятирічний малюк має словниковий запас, як у знаменитої дами з твору Ільфа та Петрова, — 30 слів. Так може проявитися й надмірна увага батьків: коли всі бажання дитини виконуються наперед, у неї просто немає потреби щось говорити. Як у тому анекдоті — дитина мовчала мало не до школи, а потім одного чудового дня заявила, що суп пересолений. На запитання приголомшених батьків, чому раніше мовчала, спокійно відповіла: «Раніше все було гаразд».
Розуміти мову дорослих, зазначає Олена Мурашова, маля навчається вже з перших місяців життя. У два місяці воно посміхається у відповідь на ласкаві слова. У три — не лише пожвавлюється, а й починає рухати ручками та ніжками, одночасно видаючи гортанні звуки, ніби намагаючись відповісти. У чотири місяці з’являється «гуління». Дитина видає звуки, що нагадують склади. У п’ять маля починає співати — протяжно видає звуки, схожі на голосні, причому їх висота й гучність змінюються. У шість-вісім місяців з’являється лепетання — дитина кілька разів повторює один і той самий склад, наприклад ма-ма-ма. У десять починає наслідувати звуки, які вимовляють дорослі, й відгукується на своє ім’я. Однорічне маля, прощаючись, махає ручкою «до побачення», правильно реагує на запитання: «Де мама? Де тато?», на вимоги «дай!», «покажи!» Вимовляє безліч безглуздих послідовностей із різних складів, які за інтонацією схожі на мову дорослих. Свідомо вживає перші короткі слова — мама, тато, дядя, дай та інші.
У півтора року дитина використовує 30—40 слів, у два — вже 300—400. У неї починає формуватися фразова мова, яка в основному використовується для запитань («Хто це?», «Що це?») і висловлення простих потреб («Дай пити», «Хочу їсти»). На третьому році життя відбувається якісний стрибок у розумовому розвитку дитини й у розвитку її мовлення. Вона набирає по 100 слів на місяць і до трьох років її словниковий запас становить півтори тисячі слів.
Радянський психолог Л.Виготський вважав, що якщо дитина не знає назви речі, то вона ніби не бачить її. Можливо, саме цим, як припускає американський психолог Е.Берн, пояснюється той факт, що немовля нічого не запам’ятовує. Адже світ немовляти — це світ без імен. Отже, ми не забули того, що сталося з нами до трьох років, ми просто не знаємо, що це було, оскільки речі, які оточували нас тоді, ніяк для нас не називалися. Тобто чим ширший словниковий запас у дитини, тим краще вона розуміє навколишню дійсність.
Впадати у відчай, якщо чадо не вкладається в стандартні норми, не слід. Розуміти мову, правильно вимовляти звуки й складно висловлюватися сьогодні можна навчити навіть дитину, глуху від народження. Головне в цій справі — вчасно помітити ваду й почати з нею боротися.
— Проблеми з мовою можна помітити дуже рано, — запевняє заступник директора спецшколи-інтернату №9 для дітей зі зниженим слухом Тетяна Москаленко. — Якщо дитина не розмовляє до року, не лепече — ясно, що будуть проблеми з мовленням. Зазвичай це може бути неправильна вимова деяких звуків, так звана дислалія, яка в багатьох благополучно минає до чотирьох років. Але найтривожніше, якщо дитина не здатна вживати граматичні конструкції, утворювати форми слова. Це свідчить про те, що в неї є психічні проблеми, які викличуть труднощі в навчанні. У такому випадку дитину слід віддати в логопедичний дитячий садок, після якого вона піде у звичайну школу або, якщо проблема залишилася, у спеціалізовану. Та, як правило, до останнього класу школи мовлення виправляється.
Правильної вимови звуків може навчити логопед у поліклініці. До школи дитина повинна йти з чистою вимовою, інакше це може вилитися в проблеми з правописом. Слід працювати й над розвитком фонематичного слуху: спостерігати, як дитина сприймає слово та як його відтворює. Визначити проблему в цьому випадку нескладно. Сьогодні вже п’ятирічні малюки починають писати друковані літери, і якщо дитина не уловлює буквеного складу слова, то вона не сприймає його звукового образу.
— У якому віці потрібно вести дитину до логопеда: після чотирьох років, коли зрозуміло, що малюк не «переріс» своєї вади?
— Проконсультуватися не завадить уже при перших підозрах. За кордоном взагалі кожному немовляті роблять аудіограму, і якщо є відхилення, дитину беруть під контроль. Уже в три місяці їй одягають слуховий апарат: тоді маля розвивається так само, як і його здорові однолітки. Не пропускає стадію гуління, лепетання, у нього правильно розвивається мозок і органи мовлення. В Україні комп’ютерну аудіограму роблять лише деякі приватні фірми й лише із шестимісячного віку.
— Що треба робити з метою профілактики, коли дитина здорова?
— З перших днів життя слід намагатися активно з нею розмовляти. При цьому слова потрібно вимовляти голосно й чітко. Трохи згодом можна починати гратися в ігри, зображуючи барабанний дріб, «цокіт» конячки, мукання корови, дзижчання бджоли чи комара — це все тренування мовного апарату, під час якого маля навчається акцентувати звук на певних органах. Крім того, потрібно стежити й за своєю мовою, щоб показати дитині приклад правильної вимови звуків.
Уже з дворічним малюком можна читати книжки чи просто розглядати малюнки, пропонуючи наслідувати «мову» зображених тварин, вимагати відповіді на запитання «Хто це?», «Що він робить?», «Який він?» Так маля навчається самостійно складати прості речення. Точно так само можна працювати, гуляючи з дитиною на вулиці. Після прогулянки можна попросити когось із домашніх, щоб той розпитав дитину про все, що вона бачила, ставлячи запитання: «Де були мама та Світланка?», «Кого вони бачили в парку?», «Як розмовляє маленьке сіре кошеня?» Коли виникнуть труднощі, мама може підказувати.
— Якщо упущено момент, чи реально виправити вимову пізніше?
— Виправити дефекти мови можна в будь-якому віці. Усувають же такі проблеми, скажімо, в людей після серйозних травм, інсультів. Іноді мова втрачається цілком і її відновлюють практично з нуля. Зрозуміло, якщо не уражені ключові в цьому плані ділянки мозку.
Одне слово, сподіватися, що з дитини, яка погано розмовляє або мовчить, виросте геній, щонайменше нерозумно. Потрібно намагатися активно розвивати малюка, звертаючи увагу при цьому не лише на мову. Як відомо, у мозку центр мовлення і центр тонкої моторики містяться поруч, і, розвиваючи один із них, одночасно можна домогтися непоганих результатів в іншому. У цьому плані можуть надати неоціненну допомогу ліплення, малювання (краще гуашшю чи пальцем), а також нанизування намиста, загвинчування гайки, складання простих трансформерів, популярних серед малят пазлів.