Сумна статистика: Україна посідає в Європі перше місце за темпами зростання ВІЛ-інфекції. Епідемія загрожує перерости в пандемію, а інформації на цю тему у країні вкрай мало. У нашій статті ми спробуємо охопити коло питань, які можна коротко охарактеризувати так — ВІЛ-інфекція і родина.
Отже, що потрібно знати, аби не заразитися. Слід стежити за тим, щоб вас кололи одноразовими інструментами. Слід бути впевненими, що ваші стоматолог і манікюрниця добре стерилізують свої інструменти. Якщо ви готуєтесь до операції, потрібно заздалегідь з’ясувати, яку кров вам переливатимуть, а найкраще — зробити запас власної крові. Слід знати, що ВІЛ передається лише через кров і сперму, а не «заноситься вітром», як чума, і тому не дискримінувати своїх інфікованих колег, якщо ви випадково дізналися про їхній імунний статус. Але при цьому не хапати ВІЛ-інфікованого за руку, якщо він порізався, не лягати в ліжко з першим стрічним і, ясна річ, не робити цього без презервативу.
Не варто думати, що шлюбна печатка в паспорті автоматично свідчить про відсутність ВІЛ-інфекції. Дуже багато на вигляд «позитивних» людей вдаються послуг повій і просто ходять наліво. (Автор цих рядків розповідала в одній із публікацій історію київської повії, котра, вже багато років знаючи про свій статус ВІЛ-інфікованої, продовжує заражати клієнтів просто з ненависті до чоловіків.)
Є безневинні жертви — ті, кого заразив медперсонал у лікарні або власне подружжя. Я знаю ВІЛ-інфіковану жінку, яку колишній чоловік заразив вісім років тому. Вона живе з батьками, сестрою й сином, робить усе в домі: прибирає, пере, готує — це безпечно для навколишніх. У нашій країні є подружні або сексуальні пари, де один партнер позитивний, другий — негативний. Вони займаються сексом у презервативах, але все-таки не розлучаються через хворобу.
На цю тему, до речі, проводилися медичні дослідження. Протягом трьох років перебували під наглядом пари (де один із партнерів інфікований), котрі займалися сексом у презервативах. З цих 24 пар у жодній не заразився другий партнер.
Відомо, що під час першого статевого контакту, навіть без презервативу (хоча експериментувати так — надто великий ризик для життя), небезпека зараження ВІЛ, за відсутності супутніх венеричних захворювань (які підвищують ризик зараження), становить, відповідно до різноманітних медичних досліджень, лише 1,5 або 7%. А небезпека інфікування кров’ю гранично висока — понад 90%. За навмисне зараження ВІЛ-інфекцією в нашій країні передбачена кримінальна відповідальність, хоча заражені часто не знають про те, коли, хто й де їх заразив.
В Україні 85% усіх випадків передавання ВІЛ-інфекції відбувається в середовищі ін’єкційних наркоманів, через голку. Проте настав час, коли дедалі більше людей заражатимуться статевим шляхом. СНІД у нас, як і в більшості країн світу, перестає бути «ганебним захворюванням» лише повій і наркоманів. Тому всі мусять свідомо ставитися до своїх вчинків і критично — до свого способу життя.
Обстеження на ВІЛ-інфекцію в нашій країні, як і в інших цивілізованих країнах, виключно добровільне, а за обстеження пацієнта без його згоди передбачено кримінальну відповідальність. З іншого боку, є категорії населення, котрим обстежитися просто необхідно, і вони мають усвідомлювати це. Приміром, вчасно виявивши ВІЛ-інфекцію у вагітної жінки, можна запобігти її розвитку у майбутньої дитини.
Вагітній жінці слід знати, що вона має певні права. Наприклад, вона може відмовитися робити аналіз у своїй районній консультації, де всі її знають і можливість розголошення таємниці діагнозу, звісно, вища (хоча за це також передбачена кримінальна відповідальність), і зробити його анонімно в однім із кабінетів довіри.
Перший аналіз робиться імуноферментним методом. Він дуже чутливий і часом саме у вагітних дає несправжньопозитивний результат. Тому не слід панікувати, отримавши такий результат, щоб не зашкодити і собі, і майбутній дитині, краще зробити ще один аналіз — методом імунного блоту. Такий аналіз роблять у відділенні ВІЛ-інфекції Інституту інфекційних хвороб, а також у міському Центрі профілактики і лікування ВІЛ-інфекції у Святошині. В обласних центрах України імунного блоту поки що не роблять.
Якщо вагітна категорично відмовляється зробити аналізи на ВІЛ, вона має право доходити до пологів і народити у звичайному пологовому будинку на загальних підставах, хоча це вкрай нерозумно з її боку. Народжують ВІЛ-інфіковані в київському пологовому будинку №4, де є спеціалізоване відділення.
Найбільший ризик заразитися існує для дитини в момент пологів, оскільки відбувається щільний контакт її тіла з плоттю та кров’ю матері, і в процесі годування материнським молоком. Тому ВІЛ-інфікованій матері від годування слід відмовитися. Для зменшення ризику зараження потрібно робити кесарів розтин, але це питання в нашій країні, на жаль, не регламентоване. Скажімо, у вищезазначеному київському пологовому будинку кесарів розтин за показанням ВІЛ-інфекція робити відмовляються, а в Криму роблять.
Ризик інфікування дитини матір’ю без прийому відповідних препаратів, які його зменшують, становить 25%. Але це — статистика. У кожному конкретному випадку цей ризик визначається станом здоров’я жінки (зрозуміло, жінка, котра перебуває у стадії перед-СНІДу або СНІДу, має набагато більше шансів заразити дитину, а жінка, котра, до того, ще й вживала наркотики, може передати йому, на додачу до ВІЛ-інфекції, всілякі гепатити). Величезну роль відіграє і психологічний стан жінки.
В Україні діє програма профілактики перинатальної трансмісії, тобто передачі ВІЛ-інфекції від матері дитині, відповідно до якої всім ВІЛ-інфікованим породіллям дають одну таблетку веромона за годину до пологів, а потім, протягом перших трьох днів після народження, дитині — сироп. Це знижує ризик інфікування з 25 до 12%. Одна таблетка коштує чотири долари, але жінка отримує її безплатно. Ще один препарат — ретровір (його аналоги АЗТ, зидовудин) знижує ризик інфікування дитини до 5—7%, його слід починати приймати за чотири тижні до пологів, курс коштуватиме приблизно 100 доларів США. У деяких регіонах України його вже закуплено для безплатного забезпечення вагітних.
Дізнатися, чи дитина інфікована, на жаль, відразу не можна. Приблизно до півтора року в крові дитини наявні материнські антитіла. На превеликий жаль, в Україні немає спеціалізованого центру для обстеження й лікування ВІЛ-інфікованих дітей. Щоправда, Міністерство охорони здоров’я вже видало указ про його створення.
Якщо ваша дитина інфікована, або ви хочете її перевірити, вам слід звернутися на кафедру дитячих інфекцій Інституту удосконалення лікарів, що знаходиться в дитячій клінічній інфекційній лікарні №1. Для дітей спектр препаратів, дози й показники імунного статусу — інші. Загалом в Україні зараз живуть близько двох тисяч дітей, народжених від ВІЛ-позитивних матерів. Ці діти, до визначення їхнього імунного статусу, автоматично вважаються ВІЛ-позитивними, хоча зрозуміло, що не всі вони інфіковані. І таких дітей ставатиме більше, бо якщо раніше співвідношення інфікованих ВІЛ жінок і чоловіків було один до чотирьох, то тепер — один до двох.
ВІЛ-інфекція, розвиваючись в організмі людини, поступово переходить у свою останню, смертельну стадію — СНІД, мабуть, найстрашніший «подарунок» ХХ століття людям. Від моменту зараження ВІЛ до смерті можуть минути довгі роки, а теоретично вважається, що, приймаючи протягом життя комплекс антиретровірусних препаратів, які понижують вірусне навантаження в крові (чим менше вірусу в крові — тим кращий стан хворого), можна прожити все відведене людині життя, і СНІД у неї не розвинеться.
В Україні цих препаратів немає, а в багатьох країнах світу, зокрема й у колишніх соціалістичних, у Польщі, наприклад, таке лікування проводиться, у Росії та Румунії лікують безплатно всіх ВІЛ-інфікованих дітей. Лікування слід розпочинати ще на стадії ВІЛ-інфекції, коли імунітет хворого вже знижений, але ще не зруйнований остаточно. Навіть на ранніх стадіях розвитки СНІДу антиретровірусними препаратами хворого ще можна підняти з ліжка. Але таке лікування доступне лише небагатьом нашим співвітчизникам, котрі можуть анонімно звернутися у відповідні заклади за кордоном. Воно коштує приблизно 800 доларів США на місяць.
В Україні в основному «латають дірки» — лікують то одне, то інше захворювання, яке виникає на тлі зниженого імунітету. Потім настає момент, коли імунітет уже зруйновано необоротно й вилікувати захворювання неможливо. Хворий помирає.
Сьогодні в багатьох країнах, зокрема у США, де вперше було виявлено смертоносну інфекцію, люди прагнуть мати одного постійного сексуального партнера, що, зрештою, сприятливо позначається не лише на здоров’ї, а й у цілому на кліматі в родині.
Вірус досить швидко перетнув океан і потрапив у Західну, а потім і в Східну Європу. Настав час і нам жити суворіше й розумніше, турбуючись про благополуччя — власне і своїх ближніх.
Автор дякує за консультацію Світлані Антоняк, науковому співробітнику відділення
ВІЛ-інфекції Інституту інфекційних хвороб АМН України