Упродовж останніх років туристична сфера в Україні, що активно розвивається, набагато випереджала наявну законодавчу базу. Відсутність чітких правових механізмів не дозволяла ефективно регулювати взаємовідносини суб’єктів господарювання галузі. Така ситуація постійно змушувала туристичну громадськість і керівництво галузі, найчастіше в «пожежному» порядку, реагувати на руйнівні для туризму підзаконні акти, що стосувалися, в основному, зміни в оподаткуванні туристичних підприємств.
Ці протиріччя спричинили відхід багатьох підприємств у «тінь» і, як наслідок, низький рівень надходжень у бюджет. Чимало турфірм змушені були переорієнтуватися на торгівлю візами, що загалом призвело до утворення в країні не ринку, а «базару» туристичних послуг і в результаті — до низької правової захищеності як туристичних фірм, так і головних учасників процесу — самих туристів.
Кілька років уся туристична громадськість України обговорювала необхідність створення чіткої правової бази туризму, прийняття прозорих і зрозумілих правил для всіх суб’єктів ринку, вирішення проблеми підвищення професіоналізму в галузі, тобто всього того, що становило концептуальну основу нового Закону про туризм.
В усіх цих процесах я брав особисту участь. І на моїх очах деякі громадські активісти перетворилися з поборників змін на «запеклих опонентів», при цьому намагаючись активно протидіяти реформуванню галузі будь-якими методами: від статей під псевдонімами до постійних звернень до керівництва всіх гілок влади з голослівними і необгрунтованими обвинуваченнями на адресу керівників профільного комітету Верховної Ради та центрального органу виконавчої влади галузі.
У цих офіційних зверненнях, адресованих, зокрема, Президенту та уряду країни, вони обвинувачували в усіх земних гріхах керівника Державної туристичної адміністрації Валерія Цибуха. Як наслідок, організовувалися різноманітні перевірки, однак «достовірні факти» не підтвердилися.
У чому лишень «опоненти» безпідставно не звинувачували главу комітету Верховної Ради України Катерину Самойлик, але народні депутати в «думках» розібралися і майже конституційною більшістю проголосували за новий закон.
Спробуємо й ми розібратися, звідки така ворожість в «опонентів» до нового закону й до всіх тих, хто відкрито виступає за реформування туристичної галузі? Чи не пов’язане це з відмовою, яку отримала група розроблювачів Туристичного кодексу України, представлена «опонентами» на розширеному засіданні колегії Держкомтуризму понад два роки тому й котра вимагала термінової оплати з державного бюджету і коштів туристичних підприємств 300 тисяч гривень гонорару за багатосторінковий документ, причому без права ознайомлення з ним? Адже на той момент «опоненти» підтримували думку всієї туристичної громадськості, що старий Закон України «Про туризм» має декларативний характер і гальмує розвиток туризму.
Після того, як на колегії було прийнято єдине розумне рішення не купувати «кота в мішку», а зайнятися підготуванням змін у чинний закон самостійно, із залученням туристичної громадськості, думки про старий закон в «опонентів» вмить стали полярними. Чому? Нехай висновок кожний читач зробить самостійно.
На початку нашої роботи над змінами закону кілька «опонентів» навіть відвідували засідання робочої групи. Жодної конкретної, професіональної пропозиції від них не надійшло.
Виконуючи доручення профільного комітету ВР, ми провели широке громадське обговорення необхідних змін, залучили до опрацювання нового закону професіональних юристів, відповідних фахівців і підготували проект документа, що пройшов чимало експертиз і узгоджень, був прийнятий Верховною Радою і підписаний Президентом України як новий закон.
Мені виявили довіру очолити робочу групу з підготовки проекту нового закону впродовж усього 2003 року, аж до його прийняття.
Що дає новий закон?
Наведу лише деякі аргументи на його користь.
Новий закон визначив і структурував галузь. Виключив тим самим можливість подвійних понять і трактувань професійних термінів, що практикувалося раніше під час перевірок фіскальними органами. Дозволив установити розумні підходи до оподаткування та економіки підприємства, що робить бізнес прогнозованішим.
Визначає повноваження та місце органів влади в галузі, це захищає наш бізнес від непотрібних втручань.
Має антимонопольний характер, оскільки забороняє одному туроператору мати понад 20% частини статутного фонду іншого оператора.
Забороняє іноземним громадянам займатися екскурсійною діяльністю на території України.
Захищає туристичні фірми від «професіональних несумлінних туристів» шляхом законодавчого обмеження максимально можливої суми претензій туристів.
Дозволяє туристичним фірмам установлювати партнерські, взаємовигідні відносини з готелями на основі «агентських договорів».
Передбачає сертифікацію засобів розміщення туристів. Це, безумовно, стимулює підвищення якості готельних послуг і, крім того, рятує готелі та інші засоби розміщення від сьогоднішнього безглуздя — отримання ліцензії на право займатися туристичною діяльністю.
Передбачає відповідальність туроператора, а не турагента перед клієнтом за невідповідність між замовленою та наданою послугою.
Що ж до фінансових гарантій... Ну не може туроператорською діяльністю займатися фірма, яка нічого не має за душею. Тому немає жодної необхідності в заморожуванні чи закладанні коштів підприємства в розмірі фінансової гарантії в банк. Для фірм, які стабільно працюють, є достатня кількість банківських механізмів, що дозволяють її одержати. Для інших, так само. як і для щойно відкритих, страхові компанії розробили свої механізми тристоронніх договорів за схемою страхова компанія—банк—турфірма з мінімальними відсотковими платежами.
А тепер давайте простежимо, як механізм банківських гарантій призведе до «значного подорожчання поїздок». Візьмемо максимальний розмір гарантій для туроператорської діяльності — 20 тис. євро. Витрати для її одержання становлять 5%, а саме тисячу євро на три роки чи 28 євро на місяць.
Прості арифметичні розрахунки показують, що під час продажу середньостатистичною турфірмою від 50 до 100 путівок на місяць додаткові витрати на одну путівку становитимуть у середньому 0,40 євро.
Мені здається, що коментарі зайві.
«Опоненти» заявляють про свої «державницькі» позиції, стверджуючи, що поняття «туроператор» і «турагент» суперечать практиці здійснення туристичної діяльності в Україні. Адже ці поняття є в усьому світі та рекомендовані Всесвітньою туристичною організацією.
Можливо, їхня діяльність не є туристичною й саме тому вони не хочуть отримувати ліцензію на туроператорство як винятковий вид діяльності? Може, на гроші туристів вони хочуть проводити якісь сумнівні комерційні операції? Тож нехай тоді попереджають про це своїх клієнтів.
Незрозуміло, чому ніхто не побачив аргументів «опонентів» при опублікуванні першої редакції проекту нещодавно прийнятого закону України №4000-1, що фактично знищив туристичну галузь? Тільки асоціація туроператорів разом із турадміністрацією намагалася виправити становище. Слава Богу, частково нам удалося переконати законодавців прибрати чимало одіозних норм з цього закону. Однак скільки підводних каменів там залишилося?
Новий закон не вирішує, та й не може вирішити всіх проблем, що стоять перед туристичною галуззю. Для цього необхідно прийняти цілий ряд відповідних економічних законів, розібратися з відомчою приналежністю санаторно-курортних комплексів і чимало іншого...
Водночас він дозволяє розпочати будувати туристичний бізнес у межах правового поля, що відповідає європейським нормам, розвиватися та цивілізовано працювати як на внутрішньому, так і на зарубіжних ринках.