Попри те, що минув уже рік після смерті Катерини Гандзюк, її справа досі залишається нерозкритою, замовників убивства не встановлено, слідство рухається кволо й повільно.
Минулого тижня генпрокурор України Руслан Рябошапка заявив, що прокурори не хотіли розслідувати справу. Вбивство Катерини, а також гучні акції, які влаштовували її друзі - учасники громадської ініціативи "Хто замовив Катю Гандзюк?", привернули увагу суспільства до проблеми переслідувань громадських активістів та порушили питання як ефективності розслідування, так і роботи всієї правоохоронної системи.
Від квітня 2019-го Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ) спільно з громадською організацією "ЗахисТИ" задокументували 68 випадків тиску на активістів, правозахисників та журналістів-розслідувачів на території всієї країни, за винятком окупованих територій. Тиск чинився через юридичні механізми (судові позови, заведення адміністративних кримінальних чи цивільних справ) і з використанням кримінальних незаконних дій (побиття, напади, стеження, погрози, залякування, пошкодження рухомого чи нерухомого майна).
Тенденції 2019 року: політичні затримання, правовий тиск, дискредитація, фізичні напади. Тенденції, які простежуються нинішнього року, інші, ніж у попередні роки. Це був рік виборів, тому він мав певні особливості. Відзначимо, зокрема, політичні затримання та переслідування громадських активістів у виборчий період.
Між першим і другим турами президентських виборів (7–18 квітня) правоохоронці затримували представників громадського руху "Відсіч", які проводили всеукраїнську кампанія під назвою "Стоп Зе реванш". Активісти поширювали листівки з інформацією про загрози, які, на їхню думку, виникнуть у разі приходу до влади одного з кандидатів на посаду президента - Володимира Зеленського. Вони прямо не закликали голосувати "за" чи "проти" одного з кандидатів. Проте фактичні затримання активістів відбувались у Києві, Білій Церкві, Рівному та Харкові. Правоохоронці вилучали матеріали і складали адміністративні протоколи щодо розповсюдження передвиборної агітації, а інколи додавали статтю про злісну непокору поліцейським.
Ще одна яскрава справа - політично мотивованого тиску на газету "Великий Київ". На обкладинці одного з чисел було розміщено зображення президента Володимира Зеленського у стилізованому "пекельному казані" і з мобільним телефоном. Під карикатурою стояв напис: "Баканов? Я нащот етого черта…" Правоохоронці вирішили, що ця карикатура містить "неправдиву та наклепницьку інформацію проти кандидата" (хоча Зеленський не балотувався на парламентських виборах), вилучили газети і склали адмінпротокол за порушення обмежень у передвиборній агітації. Загалом, із 17-го по 19 липня поліцейські п'ять разів затримували розповсюджувачів газети "Великий Київ".
Окрім того, що справи мали політичне забарвлення, вони порушили ще одну гостру проблему в роботі правоохоронних органів: поліція неправомірно забороняє проведення мирних зібрань і практикує тіньові затримання (коли фактичне затримання проводиться без юридичних підстав через "запрошення", "доставляння" тощо й, відповідно, без його процесуального оформлення).
Особливо гостро ця проблема проявилась, коли в місті Рівному поліція забрала до відділу двох активістів, які проводили мітинг за імпічмент президента. Одним із них була 16- річна Дарина Коцюруба. У відділі на них склали адмінпротоколи щодо порушення порядку і організації мітингів. За словами активістки, їй не пояснили її статусу: затримана вона чи ні, дівчина провела в холі близько двох годин, де на неї кричали, чинили психологічний тиск, при спробі вийти з відділу - фізично перешкоджали. На матір неповнолітньої активістки склали адмінпротокол за невиконання батьками обов'язків із виховання дітей. І, хоча надалі суд виправдав активістів, дисциплінарна комісія не встановила порушень у діях працівників поліції, а отже ніхто не відповів за неправомірну заборону права на мирні зібрання.
Важливо відзначити, що в Україні потрібно лише повідомити про акцію, а не отримувати на неї дозвіл, а право громадян України на мирні зібрання гарантується Конституцією України та міжнародними договорами.
Інша тенденція - посилення правового тиску - зокрема, добре простежується в Одесі, де нинішнього року відбулася гучна судова справа "13 друзів Солінга". У рамках цієї справи компанія-забудовник "Солінг" подала позов проти 13 одеських активістів, які оскаржували побудову восьмиповерхівки на території частини міського саду, - на 1 мільйон гривень проти кожного, а також забезпечення позову у вигляді арешту майна. Тож наразі активісти, замість того, щоб працювати й відстоювати свої права, змушені відвідувати судові засідання та захищатися.
Ще одним показовим прикладом атак на активістів є постійні спроби їх дискредитації. Наприклад, у липні невідомі особи розмістили в соціальних мережах фейкову інформацію про одеського активіста Юрія Дяченка. В оголошенні було опубліковано фотозображення активіста й зазначено, що його розшукує поліція за зґвалтування неповнолітньої дівчини.
Інша показова справа - хвиля дискредитації проти аналітичної платформи VoxUkraine після випуску ними матеріалу з перевіркою виступу на каналі "112-Україна" депутата від партії "Опозиційна платформа - За життя" Віктора Медведчука. Через дві години після виходу матеріалу з'явилися дискредитаційні статті про "відверту брехню" та "відпрацювання соросівського замовлення" на адресу VoxChec". Загалом, того дня схожі матеріали з'явилися ще на восьми ресурсах, а всього було зафіксовано 22 схожих матеріали.
Проте дискредитація - далеко не найгірше, що трапляється. У 2019 році зберігається тенденція фізичних нападів, погроз і залякувань громадських активістів. Зокрема, тривали напади на ЛГБТ-активістів і так звані "сафарі" після Маршів рівності (коли після проведення заходу активістів переслідують і завдають фізичних ушкоджень). Насильство під час ЛГБТ-акцій відбувалося в Одесі, Харкові та Києві.
Також нинішнього року через професійну діяльність убито журналіста в Черкасах. 20 червня 2019 року вночі помер Вадим Комаров, якого жорстоко побили 4 травня й відтоді він перебував у комі. За словами медиків, постраждалий отримав три удари по голові важким металевим предметом. Колеги Комарова наголошували, що напередодні нападу Вадим анонсував публікацію матеріалів, які доводять корупційні схеми чиновників Черкас. Поліція опублікувала фоторобот імовірного нападника, проте справа залишається нерозкритою.
Що можуть зробити правоохоронці вже сьогодні, аби захистити активістів?
Наразі ми часто чуємо, що слідчі дії проводяться неефективно й несвоєчасно. Це стає причиною нерозкриття справ. Правоохоронці повинні систематично публічно звітувати про певні стадії та результати розслідування, зберігаючи таємницю слідства. Це допоможе журналістам і активістам "тримати руку на пульсі" та відстежувати перебіг розслідувань.
Крім того, корисно було б запровадити систематичну спільну роботу правоохоронних органів та громадських активістів із метою сприяння розслідуванням нападів та напрацюванню превентивних механізмів. Така робота могла б бути забезпечена, якщо включити до повноважень одного із заступників голів Головного управління національної поліції обов'язок проводити систематичну комунікацію з активістами з питань їхньої безпеки, розслідувань нападів, оперативної передачі активістами інформації про кримінальні правопорушення.
Інший важливий елемент захисту громадських активістів - реагування правоохоронцями на їх звернення про необхідність проведення тих чи інших слідчих дій. Напади трапляються і триватимуть, бо виконавці й замовники почуваються в безпеці. Правоохоронці повинні забезпечити ефективне і своєчасне проведення всіх слідчих дій. Особливо - внесення відомостей до ЄРДР за фактами нападів/погроз активістам.
Окрім цього, вкрай важливо оперативно забезпечувати заходи безпеки для активістів, які вже зазнали нападів, а також для тих, які отримують погрози; спростити процедуру надання державної охорони для активістів. Слід зазначити, що відома правозахисниця Ірина Ноздровська, яку було вбито торік, попередньо отримала низку погроз і зверталася до правоохоронних органів, але державну охорону їй не надали. Пізніше погрози отримувала й донька Ірини Ноздровської Анастасія, - активісти домовились із керівником управління поліції Київщини про надання їй та батькам убитої правозахисниці державної охорони.
Більше того, слід запровадити практику включення представників громадськості до складу дисциплінарних комісій, як передбачено в дисциплінарному статуті Нацполіції України.
І останнє, що варто зробити вже сьогодні, - включити в систему службової підготовки працівників правоохоронних структур тему про забезпечення прав на мирні зібрання. Системні порушення поліцією права на мирні зібрання лише підтверджують нерозумінні правоохоронцями міжнародних стандартів у цій сфері.
Отже, як бачимо, тенденції дуже невтішні. Правоохоронці не лише саботують розкриття справ і не проводять ефективного розслідування нападів на активістів, але часто і самі стають причиною порушень законів та міжнародних стандартів. Стає очевидно, що для належного забезпечення захисту активістів потрібно ще багато чого зробити, й насамперед - визнати наявність проблеми та виробити систему законодавчих і системних змін у діяльності правоохоронних органів, які допоможуть ефективно розслідувати напади на активістів і запобігати їм.
Наразі громадські активісти не можуть почуватися вільними й захищеними у своїй державі. Громадянському суспільству доводиться тримати під власним пильним контролем найрезонансніші справи, аби недореформовані правоохоронні структури виконували свою роботу.