Квартирне питання в нашій країні завжди було і донині залишається одним із найгостріших. Порівняно з іншими країнами більша частина українських сімей мешкає в набагато меншому за площею і гіршому за зручністю житлі. У середньому на одного члена сім’ї припадає 20 кв. метрів загальної площі; у країнах Європи цей показник становить 25, а для американських сімей — 30 кв. метрів. Гірше за всіх молодим сім’ям — окрему квартиру або будинок мають лише 40,5%. Інші (близько двох третин у містах і половина молодих сімей у селах) житла не мають. Понад половину сімей не мають його навіть через десять років подружнього життя.
З одного боку, молодим сім’ям, які живуть в одній квартирі з батьками і мають спільний із ними бюджет і домашнє господарство, у матеріальному плані, звісно, легше. З іншого боку, сварки і психологічні проблеми неминучі. Конфлікт поколінь — тема вічна. Мало який батько здатний до кінця і беззастережно (жодного разу не намагаючись втрутитися — порадою або дією) прийняти спосіб життя своєї вже дорослої дитини.
Ця проблема стає особливо гострою, коли дорослі діти створюють власну сім’ю і змушені жити з батьками. У кращому разі, спостерігаючи 24 години на добу за розвитком відносин молодої сім’ї, батьки обмежуються дружніми порадами і висловленням власної точки зору на певну ситуацію і виховання онуків. У гіршому — переходять до критики зятя чи невістки, постійних нотацій, зауважень з приводу зовнішності, вчинків, неправильно витрачених грошей і т.д., спроб нав’язати свій беззаперечний, досвідчений погляд на речі, тим самим перетворюючи життя молодої сім’ї на щоденний кошмар, що просто не може не позначитися на особистих стосунках між подружжям і вихованні дітей. І не бажають вони зрозуміти просту істину: виховний період закінчився, власні знання і досвід, які батьки можуть передати дітям, уже давно потрапили або в благодатний грунт, або на суху землю, що вже ніколи не дасть паростків. Сімейна модель у дітей уже сформована — або вони всіляко намагаються спростувати досвід батьківської сім’ї, або — хочуть того, чи ні — цілком чи частково переносять його на свою.
Дорослим дітям будувати відносини з батьками, а також тещами і свекрухами все-таки простіше на відстані. Під час візитів і телефонних розмов завжди можна зробити вигляд, що погоджуєшся, а вчинити так, як вважаєш за потрібне.
Молодому подружжю часто здається, що роз’їзд із батьками схожий на ампутацію. Захід, на який можна зважитися в крайньому випадку і тільки поставивши хрест на стосунках із представниками старшого покоління. Тяжко прийняти таке рішення ще і тому, що роз’їзд, як правило, супроводжується грошовими витратами (на наймання квартири) і необхідністю відмовитися від щоденної батьківської допомоги.
Насправді ж саме роз’їзд — найпростіший і найефективніший спосіб уникнути сімейних конфліктів. Тим самим ви не з’ясовуєте стосунки і не звертаєтеся за інколи такими необхідними консультаціями до психологів. Якоїсь шкоди стосункам з батьками роз’їзд не завдасть, хоча сама процедура поділу господарства може виявитися досить болючою. Молоде подружжя матиме власну територію, на якій зможе почуватися господарями. А їхні батьки перестануть переживати, що дорослі діти, нехай і мимоволі, порушують роками сформований уклад. Кожен член великої сім’ї займе своє місце.
Водночас збереження сім’ї під одним дахом за будь-яких умов може призвести до сумних наслідків, вважають психологи. Постійно спостерігаючи за сварками або беручи участь у них, ваша дитина і сама навчиться скандалити. Напружена ситуація вдома зробить її емоційно нестійкою. А постійні спроби перетягнути маля на свій бік перетворять його на брехуна і пристосуванця.