Дивишся іноді на людину й думаєш: ось іще трішки й розірву її на шматочки! Звідки береться така агресія, бажання помститися, вивищитися за рахунок іншого? Хоч як це дивно, але досить часто коріння явища — соціальне, наприклад, існуюча в суспільстві норма відплати «око за око, зуб за зуб». Людина, навіть цілком мирна й інтелігентна, вважає: на агресію, хоч би в чому вона проявлялася — гнівний вигук, образливе слово, дії, — потрібно дати адекватну за силою відповідь. (Той, хто через найрізноманітніші причини не в змозі це зробити, глибоко переживає й нерідко страждає від комплексу власної неповноцінності.) Лише в цьому разі інцидент можна вважати вичерпаним. Саме такою нормою керуються батьки, коли з дитинства вчать дитину давати здачі. Більше того, в агресивній поведінці бачать іще і взірець для наслідування. Тут велика заслуга телебачення. У США середня дитина до вступу в підлітковий вік примудряється подивитися по «телеку» понад 100 тис. сцен насильства і майже 20 тис. вбивств. По Україні таких даних немає, але, скоріш за все, вони принципово не відрізняються.
Якщо казати в цілому про агресію в суспільстві, то соціальними психологами виявлено безпосередній зв’язок між кількістю зброї, якою вільно володіє населення, і кількістю вбивств — спрацьовує так званий ефект зброї. Це пояснюють ось чим: якщо в людини є зброя, нехай навіть призначений для оборони газовий балончик, ця людина шукатиме будь-яку можливість і навіть провокуватиме ситуацію, в якій її можна буде застосувати.
Причиною агресії може стати прагнення самоствердитися в тій чи іншій соціальній групі — родині, класі, дворовій компанії, на роботі. Спостерігаючи з дитинства, як за допомогою тиску та приниження іншого можна домогтися бажаного, людина вибирає подібну манеру поведінки і для себе, бажаючи приєднатися до табору сильних. Нерідко таку модель обирає людина, котру часто кривдили та принижували в дитинстві, — вона ніби намагається взяти своєрідний реванш. Найчіткіше таку трансформацію можна спостерігати в армії, коли молодий солдат, змушений терпіти глузування та знущання «стариків», сам поступово перетворюється на «дідуся».
Проте якщо доросла, соціально зріла особистість у більшості випадків здатна стримувати свої пориви, то підліток часто нездатний на це фізично. Учені-неврологи з Університету Сан-Дієго (США) встановили: чимало з того, за що дорікають батьки підліткам, насправді не вина їхня, а біда. Підліткові страхи, спалахи агресії, дратівливість і грубість пояснюються підвищенням активності передачі нервових імпульсів у деяких частинах мозку.
Процеси, які відбуваються в мозку з початком пубертатного періоду, спричиняють порушення опрацювання інформації та правильної оцінки виникаючих соціальних ситуацій. Тому в цьому віці в дитини різко знижується здатність розуміти чужі переживання. Учені вивчали емоції в хлопчиків та дівчаток у віці від 10 до 22 років. З’ясувалося: до 11 років швидкість розпізнавання почуттів, таких як гнів або радість, знижувалася до 20%. Проте потім показник щорічно поліпшувався й до 18 років досягав норми. Такі зміни в мозку підлітків найбезпосереднішим чином впливають на розуміння соціальних зв’язків, а також на планування власної поведінки в суспільстві й контроль над нею. Як пояснив керівник проекту, у результаті діти сприймають емоційні ситуації набагато заплутанішими, ніж вони є насправді, а це призводить до дратівливої, безглуздої й агресивної поведінки, вельми характерної для цього віку.