UA / RU
Підтримати ZN.ua

Роза Сябітова: хто мало вірить, той мало любить

Розу Сябітову, відому мільйонам телеглядачів за програмою російського Першого каналу «Давай поженимся», можна з повним на те правом назвати першою свахою Росії...

Автор: Олена Раскіна

Розу Сябітову, відому мільйонам телеглядачів за програмою російського Першого каналу «Давай поженимся», можна з повним на те правом назвати першою свахою Росії. Роза піднесла сватання до рангу високого мистецтва, створила унікальну «Академию сватовства», де навчаються майбутні дружини, матері і... свахи. Головна сваха Росії стверджує, що щасливий шлюб — це наука, закони якої потрібно осягати старанно, вдумливо і ретельно. Про шлюб як науку і мистецтво і, звісно ж, про вподобану глядачами програму «Давай поженимся» Роза Сябітова розповідає в цьому інтерв’ю.

— Розо, розкажуть, будь ласка, як починалася ваша співпраця з програмою «Давай поженимся»?

— На телебаченні я працюю останні п’ять років. У мене є власний проект на супутниковому телебаченні під назвою «Ищу любовь». Тривалий час я була позаштатним кореспондентом Першого каналу. Мене часто запрошували на програми Андрія Малахова, у програму «Доброе утро», де я давала рекомендації і поради.

Проект «Давай поженимся» з’явився в рік, оголошений у Росії Роком сім’ї. Перший канал у цьому зв’язку мав підготувати якийсь значущий проект. Автором концепції програми став Костянтин Ернст. Програма присвячена проблемі самотності. Самотність — і жіноча, і чоловіча — справді стала невигойною раною сучасного суспільства. Гадаю, це стосується як Росії, так і України. Ще на відбірних кастингах ми з Дашею Волгіною виявляємо проблеми наречених, їхні страхи і комплекси.

— Про які проблеми, страхи і комплекси йдеться?

— От, наприклад, приходить наречена — корона просто-таки лоба дряпає! Мама переконала її, що вона — найнайнайкраща, і що її руки гідний тільки казковий принц. Але така наречена, як правило, не розуміє справжньої цінності жінки, її ролі в сім’ї. Ми допомагаємо нареченій подивитися на себе ніби стороннім оком, пояснюємо їй, що все починається з витоків: сім’ю вигадали чоловіки, і наречена повинна навчитися грати за чоловічими правилами.

— Прокоментуйте, будь ласка, ваш афоризм — «сім’ю вигадали чоловіки». Існує поширена думка, що сім’ю вигадали жінки, а чоловіки, навпаки, прагнуть до холостяцької свободи.

— Не можу погодитися з вами. Сім’я — це найдавніша держава, закони якої вигадали чоловіки. Сім’я починалася з інституту приватної власності, з необхідності передати щось у спадщину. І понині сім’я нерозривно пов’язана з інститутами приватної власності і спадщини. Якщо жінка погодилася на таку форму спільного життя, як сім’я, вона повинна прийняти чоловічі правила гри. Саме слово «заміжня» говорить про те, що дружина — за спиною чоловіка, що в усьому допомагає йому. Саме допомагає, а не прислужує. Чоловік відповідає за добробут і безпеку сім’ї, дружина — за дітей і сімейний мікроклімат. Якщо уявити, що сімейні стосунки — це куля, то дружина буде всередині кулі, а чоловік — зовні, у соціальному житті. Багато наших жінок вирішили, що і вони перебуватимуть зовні, гратимуть у суспільстві чоловічі ролі. Але така позиція тільки загострила проблему самотності, зробила її ще болючішою. Фемінізм нічого не дав жінкам. Як на мене, браслет, куплений жінкою на власні гроші, ніколи не принесе їй такого задоволення, як браслет, куплений чоловіком.

— Як же ви працюєте із зарозумілими нареченими? З тими, яким корона лоба дряпає?

— Насамперед запитую: «Навіщо вам потрібен чоловік?». Часто виходить, що наречена чітко знає, навіщо їй потрібна машина тієї чи іншої марки, але не може відповісти на запитання, нащо потрібен чоловік.

— А як би ви самі відповіли на таке запитання?

— Дуже просто. Сенс життя — у парності. Самотня людина нещасна й уразлива. Самотня жінка ніби не має смислового навантаження. Смислове навантаження їй дає чоловік. Жінку, яка зуміла вдало вийти заміж і отримати штамп у паспорті, я б назвала «Героєм Радянського Союзу».

— Як розуміти ваш вислів «Сім’я — це смислове навантаження»? Прокоментуйте, будь ласка.

— Ще апостол Петро визначив усі смислові навантаження сім’ї. Апостол Петро називав сім’ю домашньою або малою церквою. У шлюбі двоє повинні стати однією плоттю, зростися душами, набути глибоку внутрішню спорідненість. При цьому главою сім’ї є чоловік, а дружина — його помічницею.

— У чому тоді полягає роль свахи? У тому, щоб допомогти двом знайти один одного?

— У дев’ятнадцятому столітті сваха домовлялася з батьками нареченого і нареченої, а тепер — із ними самими. Завдання свахи — знайти потрібного чоловіка для шлюбу і сім’ї. В «Академии сватовства» ми даємо людям можливість згадати про давні сімейні традиції, продовжуємо і відроджуємо традиції світського життя. Сильна держава — це сильні і міцні сім’ї.

— Як ви ставитеся до цивільного шлюбу?

— Вважаю, що це — прикрита форма блуду. До того ж у цивільному шлюбі жінка ніяк не захищена юридично. А штамп у паспорті її захищає. Об’єднання майна подружжя у шлюбі і народження дітей — це запорука добробуту держави.

Втім, співжиття без шлюбу вигідне багатьом чоловікам. Вони отримують любов жінки на рівні витягнутої руки, а з іншого боку — ні за що не відповідають. Такі стосунки повинна регулювати жінка. Її завдання — привчити чоловіка до відповідальності за майбутню сім’ю. Сім’я — це серйозний життєвий проект. У будь-яких стосунках чуттєвість рано чи пізно зникає, поступаючись місцем душевній і духовній близькості. Закоханість — це струмочок, а кохання — це річка. Сім’я — це любов, подібна до річки.

— Що ж таке по-вашому кохання?

— Кохання — це акт віри. Хто мало вірить, той мало любить. І ще — ми любимо те, над чим трудимося. Кохання — це турбота один про одного, спільні діти і побут.

— Я чула про те, що після першого шлюбу ви залишилися вдовою з двома дітьми, а з другим своїм чоловіком познайомилися на програмі «Давай поженимся». Це правда?

— Правда. В другому шлюбі я вже півтора року. Мій чоловік Юрій Андрєєв одним із перших прийшов до нас на програму як наречений. Але вибрав не наречену, а сваху... Мій чоловік дуже уважний, я завжди відчуваю, що він любить мене і піклується про мене.

— Чи відстежуєте ви долі пар, які склалися на проекті «Давай поженимся»?

— Аякже. На сьогодні в нас уже чотири весілля і три вагітності. Чекаємо первістка.

— Я знаю, що зараз ви пишете книжку. Розкажіть, будь ласка, про неї.

— Книжка називається «Семья — это сделка». Розшифровую стару формулу «у нас товар — у вас купець». У нас на шлюбному ринку багато товарів і купців. Але часто товар думає, що він — дуже якісний, а виходить навпаки.

— Це ви про тих жінок, яким корона лоба дряпає?

— І про чоловіків. Про всіх, хто не може подивитися на себе збоку і почати працювати над собою.

— Чим займається ваша «Академия сватовства»?

— Цю «Академию» можна назвати школою наречених. Я читаю лекції, проводжу семінари, навчаю наречених, як правильно подати себе, як розуміти чоловіка. Розповідаю, як навчитися думати, як чоловік, але при цьому не розучитися почуватися жінкою. Крім того, я популяризую професію свахи, вважаю, що це дуже важлива й потрібна сьогодні професія. У нас є танцмейстер, котрий навчає жінок красиво рухатися, є «зіркові курси», які читають стилісти і психологи, видатні актори і актриси, наприклад Євдокія Германова.

— Чи бувають чоловіки-свахи? Чи приходять до вас такі кандидати?

— Сватання — це жіноча послуга. 95% моїх учениць — жінки.

— Як ви ставитеся до знайомств в Інтернеті? Чи можна знайти супутника або супутницю життя у всесвітньому павутинні?

— Думаю, Інтернет — це Клондайк, тільки треба вміти правильно копати. Знати, де проходить золота жила, де потрібно копати. Я — досвідчений старатель, показую жінкам, як шукати потрібну інформацію в Інтернеті і як її правильно аналізувати. За першою професією я — системний програміст. Тому можу сформувати навички обробки та аналізу інформації. А в цілому моє основне завдання — допомагати жінкам шукати справжніх чоловіків. Але головне — вірити у свій талан, у можливість сімейного щастя. Ще раз повторю: кохання — це акт віри. Хто мало вірить, той мало любить.