Дві поразки київського «Динамо» у турнірі Ліги чемпіонів з інтервалом у тиждень, звісно ж, не можуть радувати багатотисячну армію шанувальників біло-блакитних. Від команди чекають запальної гри, наслідок якої — розбиті суперники. У трьох стартових поєдинках у групі «В» підопічні Лобановського так і не посмакували радістю перемоги. Однак, погодьтеся, ігровому образу команди в кожному із зіграних матчів були притаманні геть різні риси. У Києві — господарі лише дивом випустили «без бублика» прекрасно навчену «Боруссію». У Порто — українських футболістів немов підмінили, настільки слабо, безвольно і невиразно вони діяли протягом усіх 90 хвилин, за що і були піддані нищівній критиці з боку керівництва клубу та преси. На батьківщині безсмертного ансамблю «Бітлз» — динамівці боролися з грізним «Ліверпулем» на межі своїх нинішніх можливостей і... знову програли. А ви хотіли, щоб виграли? Я теж. Однак давайте сприймати життя, виходячи з реальних критеріїв: сьогоднішнє оновлене «Динамо» перебуває в стадії становлення. У команді набралася ціла когорта новобранців, які лише опановують «футбол вищих досягнень» за «системою Лобановського», що пройшла апробацію часом. І тому цілком можна погодитися з твердженням київського метра, котре прозвучало на післяматчевій прес-конференції: «Я не маю права вимагати від хлопців більшого, аніж вони проявили сьогодні на полі «Енфілд Роуд». Нам протистояв ігровий ансамбль найвищого рівня. Те, що знають і вміють підопічні мого колеги Жерара Ульє, нам ще тільки треба буде засвоїти. На це необхідний час. У складі «Динамо» сьогодні виступали хлопці, котрі з’явилися в Києві лише кілька місяців тому. Перш ніж засвоїти техніко-тактичні принципи ведення гри, їм необхідно навчитися хоча б елементарно розуміти мене і своїх партнерів по-російськи. Інакше виходить діалог «німого з глухим».
Важко пригадати настільки емоційний виступ Валерія Лобановського. Адже головним об’єктом критики при невдалих виступах завжди залишиться він. Однак у цього футбольного «академіка» практично безмежний запас довіри з боку керівників «Динамо». Як і раніше, вони впевнені: команда на правильному шляху. Їй просто необхідний час для балансування та стабілізації. Скільки часу? Не думаю, що хтось із спеціалістів, включаючи самого Валерія Васильовича, здатний дати категоричну відповідь. Існує просто альтернатива: вірити і чекати або не чекати і не вірити.
Француз Жерар Ульє, прийшовши до представників літературної братії, намагався викликати у неї симпатію до себе: жартував, кокетував і лише раз суворо насупив брови, коли хтось із англійських колег поцікавився його стосунками з улюбленцем «Ліверпуля» Роббі Фаулером, який рідко з’являється в стартовому складі «червоних». Сьогоднішній «Ліверпуль» укомплектовано справжнім «інтернаціоналом». У команді грають вихідці з Польщі, Франції, Швейцарії, Фінляндії, Німеччини, Норвегії, Чехії, Шотландії, Хорватії. Тому, перенісши мовну проблему, що виникла у «Динамо», на британський грунт, я поцікавився у наставника «Ліверпуля», якою ж мовою спілкується він зі своїм футбольним «вавилоном». Ульє, як мені здалося, знайшов блискучу відповідь: «Ми спілкуємося мовою футболу». Я не просив у француза докладніше розшифрувати його слова. Ульє аж ніяк не новачок у клубах найвищого рівня і напевно знає про що говорить.
Ще раз повторюся. «Динамо» поки нездатне чинити серйозний опір таким клубам, як «Ліверпуль». На своєму рідному стадіоні «червоні» нав’язали «синім» звичну для себе гру: жорстку, темпову, насичену силовими єдиноборствами і постійним тиском по всьому полю. Українці нагадували студента, котрий складав важкий іспит допитливому викладачу. Як на мене, вони склали іспит. Нехай не на «відмінно», але точно заслужили «добре». Для вищих оцінок нинішнім абітурієнтам «Динамо» необхідно ще гризти і гризти граніт футбольної науки. І коли цей час настане, екзаменуватимуть вони, а не їх. Для любителів статистики повідомлю: єдиний м’яч на «Енфілд Роуд» на 23-й хвилині забив Літманен. «Темна конячка» — «Боавішта» після трьох турів вийшла в лідери групи «В», перегравши «Боруссію» — 2:1.