Слово "співчуття" в коментарях особисто мені не траплялося. Мабуть, усе ж таки десь було. Можливо, я не хотів помічати. Зрозуміло, що телевізійна картинка показує те, що показує. Але й людське око бачить те, що воно хоче бачити.
А бачить наше око горезвісний "стокгольмський синдром". Бачить смішну жовту качечку, якихось акуратних законослухняних городян, що ніби вийшли з п'єси Шварца й відразу втягуються назад поплічниками Дракона. Бачить громадян, які на перший дотик з еротичною готовністю підставляються під жорсткі захвати путінських опричників і постять потім грайливі селфі з автозаків.
Іронізувати на цю тему можна довго, але без особливого задоволення. Зазвичай від тролінгу настрій поліпшується, а тут залишається тільки легке, не цілком усвідомлюване роздратування.
Узагальнений запоребриковий москаль - за визначенням, ворог. Із цим не зовсім науковим, але емоційно виправданим чорно-білим визначенням життя стає простішим і яснішим. А простота і ясність у нашому нинішньому житті - великий дефіцит. Цим образ ворога й цінний, оскільки додає психічної рівноваги.
Це - за найспокійнішими оцінками. Бо в людей, котрі втратили внаслідок російської інтервенції близьких, друзів, котрі залишилися з поламаними долями та кінцівками, а то й взагалі без них, ненависть до росіянин має цілком предметний рахунок, і це вже на все життя. Ми ж говоримо тут про маси, які не стигматизовані такою мірою. Їхнє сприйняття політичної реальності умоглядне й інстинктивне. Тим і цікаве для дослідження.
Ну й ось тут якісь незрозумілі люди у стані ворога проводять якийсь незрозумілий протест. Мало того, що він не відповідає нашим уявленням про те, якого саме народного протесту заслуговує Московія. Такого, якого вони самі бажають усьому світові, ну й щоб ще трішки зверху "ядерним попелом". Само собою, він і нашим власним уявленням про громадянський протест не відповідає. Їхні мітинги - не політичні, а естетичні, що б там вони собі не фантазували. В них немає реальної економічної складової, санкції їх ображають трохи, але абсолютно не тривожать. Навіть в окремих образливих вигуках "Путин - вор!" міститься смисл, що він сам спалився, як лох, а тепер це вішають на всіх. Це мітинги на захист правильної телевізійної картинки.
Змінилися ми за цей час дуже.
Я ось пам'ятаю свою першу вуличну демонстрацію (збори, мітинги й протести не беруться до уваги). Було це в Чернівцях на першій "Червоній руті". Ще батько Володі Івасюка, Михайло Григорович, живий був. Кілька десятків юнаків у національному одязі, українська символіка (це ще СРСР!). Кудись нас чомусь не пускали. Спітнілі менти з розчепіреними руками й виряченими від жаху очима, і ми такі - на адреналіні, всі окрилені, за спиною в кожного мільйони героїв, живих і полеглих, і все таке інше. Одне слово, сентиментальний дитячий садок, як на нинішні часи.
А ще - я в 1970-х, коли були масові арешти дисидентів, одягнув вишиванку й поїхав у метро. Ну якось хотілося відреагувати. Це було дуже, дуже страшно, і відчуття те досі пам'ятаю. Особливо погляди пасажирів. Вони дивилися на мене з ніжністю, жалем і легкою бридливістю одночасно, як зазвичай дивляться в труну на передчасно почилого сільського дурника.
Та кому це тепер поясниш? У яких барвах і звуках? І головне - навіщо?
Повернімося до запоребрика, оскільки їхні навальнинські ходіння викликають відчуття одночасно глибокої ретроспективи й несправжності. Чому? В усіх російських протестів є одна особливість, точніше - одна істотна нестача дечого. Про неї добре знають російські націоналісти, і це предмет їхньої глибокої закомплексованості ще з 1980-х.
Проблема в тому, що немає сьогодні такої країни як "Росія". Юридично. Бо немає республіки з такою назвою. Ще раз, хто не зрозумів: у всіх націй, крім етнічних росіян, у Російській Федерації є республіки, національні округи, тобто територія самовизначення. А в росіян - її немає.
Вони - недержавна нація. Те, що в Конституції в них написано "державотвірна", то це для дурнів. Федерація республік - є. А республіки Росії, де можна було б втілити свої, національні проекти розвитку, - немає.
Російський націоналізм, як і будь-який інший, доволі вибухове явище. Тому Путін і його шайка націоналізм росіян приватизували й піддали політико-генетичним модифікаціям. Унікальна потвора, такий кремлівський Франкенштейн, який вийшов у результаті, лякати світ цілком у змозі. А ось відтворюватися - ні. З цим у нього ніяк, скріпи не тримають.
Путінський нацизм - не національний. Він імітує національне. Це виключно казенне явище, похідне від сталінізму. Але ним вдало закривають гештальт і опозиційні роти.
Отож і націоналісти, і опозиціонери в них насправді не при ділі. Аналізувати ці групи потішно, але не репрезентативно. Як плетіння мережив - ніби гарно, а куди прилаштувати й навіщо, незрозуміло.
Зі стилістично нового, порівняно з подіями шестирічної давності, - там переважає молодь до 20 років, якій естетично противний російський Талібан, тому в акціях більше перформансу й індивідуальних витівок, але менше масовості й організованості, немає координаційної ради, як було раніше. Одне слово, немає нічого, за що можуть пред'явити як за змову з метою повалення тощо.
Факт, що заслуговує уваги: 130 із чимось мільйонів людей фізично нікуди найближчим часом не подінуться, які б промені чого завгодно ми їм там не посилали. Судьба будь-якої імперії сьогодні зрозуміла навіть школяреві. Це питання часу (довго чи "вжух!"), а також соціальної динаміки. Але тому вона судьбою й називається, що людина нею не особливо керує. Вдавати може, але не більше. А почати відбуватися це може приблизно так, як іронічно описав один із відомих московських блогерів: "Шеф-редактора програми "Вести" побив режисер монтажу програми "Вести". Що до чого - я на боці режисера монтажу. Коли ліберали будуть масово розстрілювати співробітників "Останкіно", йому повинні видати гвинтівку й місце в розстрільній команді. Зрештою, його теж мають стратити, але останнім, як хорошу й правильну людину". Якщо в них ліберали в потенційних розстрільниках, то що робитимуть радикали? Отож і воно.
Через це окремі переїзди окремих людей звідти сюди можуть, як завжди, "несподівано" стати навіть не струмочком, а серйозним потоком.
Тут теж є шкала оцінок із двома полярними підходами. Перший - розрив усіх відносин: скажи "паляниця", рів, стіна, крокодили. (Чому саме крокодили? Що ці тварини вам лихого зробили? Поселіть там хоча б народних депутатів.)
Другий - це "мишебратья", ворог нашого ворога - наш друг, загальнолюдські цінності, "возьмемся за руки" та інша окуджава.
Обидва посилання суто емоційні й кепсько пов'язані з реаліями, особливо з реаліями війни. Але їх поєднує один наратив - ставиться питання "що нам робити з ними?", а не "що нам робити з нами, нашою країною, нашою ситуацією в контексті нинішнього/прийдешнього виходу російських напівбіженців" (кримчан, як наших громадян, це не стосується).
Це зворушлива властивість українського національного характеру - стратегічно думати про інших (байдуже - хороше чи погане) більше, ніж про себе. При цьому на побутовому рівні може бути все навпаки (дівка заплетена, а хата не метена).
А проміжного, оперативного виміру в нас у принципі в системному мисленні немає. Найближче свідчення - апофеоз і згасання волонтерського руху.
Дуже сумніваюся, що цих гіпотетичних прибульців ми сприйматимемо з традиційною наївною теплотою. Але й жодних розумних причин до них з самого початку ставитися з агресією теж начебто немає. Тобто буде не ненависть і не симпатія, а така собі "нависть". Дистанція, осторога, підозрілість. Окремі негативні епізоди будуть масштабуватися масовою свідомістю, як було спочатку з нашими біженцями з-під окупації.
Якщо нові переселенці-біженці від скріп традиційно говоритимуть лише про те, як вони хочуть у перспективі облаштувати Росію чи те, що від неї залишиться, - то ця "нависть" тільки посилюватиметься. Тому неминуче постане питання: де, власне кажучи, демонстрація лояльності до країни, яка надала їм тимчасовий притулок? До політичного курсу цієї країни?
Пояснення на взір "ну це ж і так зрозуміло!" не проходять. Ні, нічого не зрозуміло. Я особисто хочу бачити й чути в цілком виразних і недвозначних висловах заяви про лояльність до нашого євроатлантичного вибору, до НАТО, до намірів ліквідувати путінський режим як загрозу світовій стабільності, ідентичну ісламському тероризмові й ІДІЛ.
Ні? Ну то даруйте.