Ніхто й уявити не міг, що Вікторія Степанівна, жінка як не глянь — непроста, зможе вжитися в одній квартирі з невісткою. Тим паче в її, Вікторії Степанівни, квартирі, яку вона берегла що зіницю ока й день у день драїла та марафетила, як юнга палубу. Тим більше з невісткою сам на сам, поки син Юрко служив у армії. Хоча невістка могла жити в батьків — тут-таки, у місті. Але Юрко сказав, що ні, Катруся житиме тут, бо тут уже її дім, а до батьків ходитиме тільки в гості.
Власне, ті, хто знав Вікторію Степанівну з сином ближче, не здивувалися. Главою сім’ї тут ще змалку був Юрко. Батька він майже не пам’ятав, — той, красень і улюбленець жінок, десь козакував, зовсім забувши не лише про першу дружину (а що там про неї пам’ятати після розлучення, коли ще під час спільного життя він міг переступити через Вікторію, коли та на колінах благала його не йти до чергової пасії, і на тиждень повіятися з дому), а й про двох синів. Тож хлопці поволі перебрали на себе весь тягар батьківських турбот, а Юрко ще й на матір міг зиркнути строго: «Вікторіє!» (саме так, як на молодшу в родині).
Тож Вікторія Степанівна майже не сміла перечити, коли 18-річний Юрко привів додому 17-річну Катрусю. «Знайомся, мамо, — сказав він, — це моя майбутня дружина». — «Така молода! — згодом, коли провели гостю, спробувала було заїкнутися Вікторія Степанівна. — Може, почекаєте з весіллям? Тобі ж в армію». — «Їй не дадуть мене дочекатися, відіб’ють, — цілком серйозно сказав син. — А я такої більше не знайду». І через місяць Катруся вже переступила поріг свекрушиної квартири у весільній сукні.
Найдивовижніше було те, що Вікторія Степанівна, з характером не те що не мед, а дуже навіть крученим, невістку боготворила. «Таких і справді більше немає, — також цілком серйозно стверджувала вона. — Добра, вихована, а господиня! Дарма що молодесенька, а й спече, і приготує, і прибере. До батьків піде — без квітів не повернеться: «Це вам». Таки Юрко мій молодець, що одружився».
З армії Юрко повертався вже молодим батьком: Юлька вдалася як дві краплі води схожа на татуся, але Вікторія Степанівна була щиро переконана, що внучка вся в неї. І ще кілька років жила разом з молодою сім’єю у своїй двокімнатній «хрущовці», навіть не заїкаючись, що в сватів усе ж таки свій власний будинок, могли б потіснитись... Нині ж, коли син з сім’єю розбагатіли на власне житло, трохи нудьгує без них вечорами та, як і раніше, хвалить невістку.
Ця історія правдива, але зовсім нетипова для молодих сімей. Точніше, для дуже молодих сімей, які мало не з шкільної парти (а інколи таки з неї) поспішають до загсу. Адже, хоч останнім часом середній шлюбний вік трохи зріс, у Хмельницькому з понад чотирьох тисяч наречених щорічно майже четверта частина — досить молоді, 18—20-річні. Ба й вік, коли законом дозволяється брати шлюб, в Україні чи не наймолодший на всьому пострадянському просторі. Дівчатка в нас можуть вийти заміж у 17, а хлопці — у 18 років. В решті країн СНД, за винятком ще, здається, Узбекистану, одружуються, як правило, з 18 літ.
Але трапляються випадки, коли шлюбний вік доводиться знижувати. Кількість цих винятків на диво стабільна: 15—20 щороку. Завідуюча Хмельницьким міським відділом реєстрації громадянських актів В.Орєхова основною причиною ранніх шлюбів називає вагітність юних дівчаток. Їхні обранці, як правило, теж не набагато старші. «Ромео і Джульєтти», — всміхається, згадуючи такі пари, Валентина Всеволодівна. Але, розповідаючи про них, серйознішає. Бо лише торік три пари таких юних створінь одночасно реєстрували і шлюб, і народження дитини. Але нечасто молоденькі подружжя можуть похвалитися тривалістю шлюбу. Буває, що й року не минає, а вже несуть заяви на розлучення. Причини до банального прості. Найчастіше — це цілковита залежність цих ще, власне, дітей від своїх батьків. Тримати на шиї не одне чадо, а одразу трьох не кожна доросла сім’я сьогодні зможе. Мало хто з молодих батьків готовий працювати, не те що утримувати родину. Та й фаху переважна більшість із них ще не встигла набути.
— Ми не завжди маємо можливість простежувати долі таких сімей, — каже пані Валентина. — Але практика свідчить, що нинішні Ромео і Джульєтти готові хіба що до весільного торжества, але аж ніяк не до шлюбу. Самі ще діти, вони народжують дітей, власне, для своїх же батьків. І найсумніше, що безперспективність більшості таких форсованих шлюбів видно вже тоді, коли наречені приходять із заявою: вони незрілі, несерйозні і не навчені відповідати за себе. Ось ніби й поруч стоять, а — не разом.
Отож, таких серйозних, відповідальних Юрків, як син Вікторії Степанівни, нині негусто. Хоча, що цікаво, відповідальність ця не залежить від майнових статків. Одна пара з дітей моїх знайомих, яка взяла шлюб ще в школі (обоє — однокласники), вже років три чудово живе, виховуючи донечку. «Ніколи не думав, — каже батько молодика, який боявся цього шлюбу наче вогню, і ховав від сорому очі, — що мій Максим буде таким турботливим татом. Аж заздрю». Максимові, правда, заздрять і його ровесники. І не тому, що він так рано одружився, а через те, що батьки забезпечили молодій сім’ї чудові житлові та побутові умови. «З милим рай і в курені» нині, на жаль, майже не буває: чи то час такий прагматичний, чи діти цього часу.
Основна причина ранніх шлюбів стара як світ: всепоглинаюче кохання, що найчастіше, на жаль, дуже швидко вичахає. Нинішні кіно й телебачення активно сприяють розвитку другої причини: вседозволеності й розбещеності з раннього віку. Власне, це ще дуже щасливий фінал, коли стосунки молодих узаконюються за взаємною згодою. А скільки драм залишаються за рамками цього державного закладу!
Втім, це вже тема для інших історій.