Григориченко Петро Дмитрович.
Освіта — Одеський державний університет ім. І.Мечникова; Київський національний університет ім. Т.Шевченка (юридичний факультет). Працював викладачем біології та хімії; інженером відділу водойм дніпровського каскаду; завідувачем відділу охорони атмосферного повітря санітарно-гігієнічної лабораторії Печерського району м. Києва; науковим співробітником лабораторії радіаційної гігієни. З 1999 року — президент громадської організації «Форум ромен України», із 2002-го й по сьогоднішній день — президент усеукраїнської спілки громадських організацій «Конгрес ромен України», депутат парламенту Всесвітньої спілки народу рома і комісар IRU по Центральній та Східній Європі.
Справіку цей народ звик жити замкнуто, тому що скрізь і завжди його дітей називали найнеосвіченішими, найкриміналізованішими та найбільш вуличними. Так склалося, що його представники ніколи не піднімалися високо по щаблях суспільної ієрархії. Не схиблю, якщо скажу, що в більшості з нас народ рома дотепер асоціюється в основному зі строкатістю циганських суконь. Щоб трохи прояснити ситуацію і більше довідатися про життя сьогоднішніх рома, «ДТ» звернулося до президента Всеукраїнської спілки громадських організацій «Конгресу ромен України» Петра Дмитровича Григориченка.
— Петре Дмитровичу, що таке сьогодні народ рома, його культура?
— Насамперед, ви правильно сказали — ми справді рома, а не цигани. Це самоназва нашої нації. На сьогоднішній день вона узвичаєна в Європі, але тут, в Україні, ми все ще тільки намагаємося ввести її офіційно.
За даними наших громадських організацій, сьогодні на території України мешкає до 400 тисяч рома. За останнім переписом — лише 47600. Щоб проілюструвати реальність названих мною цифр, можу навести як приклад свою сім’ю. Так, моя мати в радянському паспорті була записана українкою, батько — молдаванином, я — сербом і лише мій брат — циганом. Ось вам типова сім’я рома, в якій упродовж, скажімо, п’яти поколінь відстежується відсутність іншої крові.
Культура рома своїми коренями йде в індійську, вона значно вплинула на багато європейських народів, особливо на іспанський, угорський, румунський. Та сьогодні в Україні не лише наша ромська культура поставлена в умови виживання. «Конгрес ромен України» працює над тим, щоб хоч якось підтримати наші етнічні колективи та ансамблі, намагається знайти кошти, необхідні для придбання концертної апаратури.
— У кого шукаєте?
— В основному — у держави. Торік за допомогою Державного комітету зі справ національностей і міграції та Міністерства культури був проведений Перший усеукраїнський фестиваль самодіяльних ансамблів народу рома в Білій Церкві. Брало участь вісім ансамблів із різноманітних регіонів. Я щиро здивувався справді високому рівню їхньої майстерності. У залі був аншлаг! На жаль, нинішнього року держава цю позицію не підтримала.
Якийсь час нам допомагав фонд «Відродження», проте нещодавно він припинив фінансування культурного сегмента, акцентував свою увагу на освітніх напрямах. Я вважаю це правильним, оскільки в середовищі рома дуже мало людей із вищою освітою. Нині завдяки фонду наша організація фінансує навчання студентів у ряді вищих навчальних закладів України. Ми сподіваємося, що надалі деякі з цих молодих людей працюватимуть в сфері захисту інтересів нашої нації.
— На сайті фонду «Відродження» є інформація, що стипендії для навчання ромських студентів у вузах України надає також і Європейський центр з прав рома. Що це за центр?
— Він був створений у Європі з метою підтримки навчання представників нашого етносу у вищих навчальних закладах. Йдеться переважно про юридичні університети, інститути тощо, тобто про сферу захисту прав людини. Для того щоб Європейський центр підтримав когось із студентів, необхідне підтвердження того, що цей студент уже поступив, а не є абітурієнтом. Крім того враховується і рівень заможності сім’ї, а також успішність студента. Усього дається п’ять стипендій на рік.
— 400 тисяч рома й лише п’ять стипендій на рік? Хіба в Україні не передбачено ніяких пільг для ваших студентів?
— Це небагато, але потрібно пам’ятати про те, що центр фінансує навчання студентів рома й у багатьох інших країнах Центральної та Східної Європи, а це коштує недешево. В Україні ж для нас жодних освітніх пільг не передбачено. До речі, 1996 року тодішній віце-прем’єр міністр України Дмитро Табачник підписав державну програму соціально-духовного відродження ромів України на період до 2006 року, одним із пунктів якої передбачалося фінансування навчання наших студентів на державному рівні. Та, на жаль, цей пункт ще в проекті був вилучений із програми.
12 травня з ініціативи комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради, при участі «Конгресу ромен України» і представників ряду громадських організацій нашого етносу, пройшли комітетські слухання з проблем рома України. На підставі висловлених пропозицій ми підготували проект рекомендацій, які згодом були передані до комітету Верховної Ради. Хочу сказати, що розділ освіти в них представлений досить широко. Там є і квотування навчання наших студентів, і їхня державна підтримка. Хотілося б, щоб на засідання були запрошені хоча б кілька представників наших організацій.
— А хтось ще на рівні Європи займається проблемами рома?
— Звісно. Над нашими питаннями серйозно працює Рада Європи. У ньому створено спеціальну робочу групу, яка займається розробкою політики стосовно рома в країнах — членах Ради Європи. Нині вже розроблено проекти рекомендацій з охорони здоров’я, а також з освіти, хаусингу (умов проживання) тощо. Я як член даної групи беру безпосередню участь у виробленні такої політики. На жаль, у багатьох державах мало знають про подібні рекомендації, тому одним з головних завдань я вважаю їхнє оприлюднення. Необхідно, щоб вони впливали на загальні підходи вироблення національної політики стосовно народу рома. До речі, у деяких країнах Центральної Європи процес прийняття в Європейський Союз був пов’язаний із вирішенням проблем рома. Так було в Румунії, Словаччині та низці інших європейських країн. Україні варто задуматися над цим.
— Якщо повернутися до питання освіти, по-вашому, рома мають навчати лише рома?
— Як ви думаєте, чому відбувається відставання дітей народу рома в звичайній школі? У кращому випадку вони доучуються до п’ятого-восьмого класу. Тільки одиниці мають закінчену середню освіту. А починається все з того, що наші діти не мають навіть тієї елементарної підготовки, яка потрібна при вступі до першого класу. У процесі навчання позначаються і деякі культурні розбіжності. Всі діти досить рухливі, грайливі, але діти рома — гіперрухливі, суперемоційні. Тому до їхнього навчання потрібний індивідуалізований підхід. Чому раніше, та й нині в сім’ях рома з пересторогою ставляться до освіти дітей у середніх школах? Тому що, вважають вони, триває відрив від їхньої культури, від їхнього середовища. Тобто побічно, а може, і прямо, визначається можливість асиміляції. Батьки рома не завжди розуміють, що їхнім дітям необхідно отримати освіту хоча б для того, щоб влитися в соціум.
— Якщо говорити про періодику для рома й про рома, то чи зможе Україна в найближчому майбутньому збагатитися якимось новим (крім газети «Романи Яг») виданням?
— Звісно. У нашому проекті державної програми ми обговорюємо й питання видань, які могли б працювати на території України. Саме видань, а не видання, тому що йдеться не про одну газету.
Торік ми звернулися в Держкомнацміграції з проханням допомогти створити в Києві всеукраїнський друкований орган нашого конгресу. Тоді нам пообіцяли надати необхідну підтримку, але, на жаль, процес переговорів зі співзасновниками (це й Держкомнац, і Київська обласна адміністрація) затягнувся і триває донині.
— Ми кажемо про культуру та освіту, проте є ще такі «банальні» речі, як дах, що протікає, погана санітарія і найвищий рівень смертності ромських дітей...
— Справді, є. Досить виїхати за Київ, щоб побачити, як живуть рома: немає води, газу, освітлення. У Закарпатті є райони, де рівень захворюваності туберкульозом досягає 80%!
У таких країнах, як Болгарія і Словаччина, на державному рівні функціонують програми підтримки нашого етносу. Гроші виділяються і на будівництво, і на ремонт житла, і на створення необхідної інфраструктури в місцях компактного проживання рома, будинки яких межують з екологічно несприятливими ділянками (міський смітник, місця зсувів тощо). Якщо не помиляюся, торік у бюджеті Польщі з соціальної програми рома було передбачено близько 5 млн. дол. До речі, у нашому проекті державної програми для українських рома також передбачені пункти з надання пільгових кредитів для будівництва житла, виділення земельних ділянок під будівництво й багато чого іншого. Проте я сумніваюся, що цей пункт узагалі буде прийнятий до розгляду.
Оскільки ми заговорили про гроші, я хотів би сказати, що рома України не одержали ні цента з грошей, призначених для компенсації тим, хто постраждав у період геноциду. Адже знищення рома на території України і Європи було масовим. Суд Нью-Йорка розподілив німецькі гроші (це 1 млрд. 250 млн.) серед євреїв, рома та інших народів, але українські рома компенсацій так і не побачили. Можу сказати, що вже кількаразово ми зверталися до суду Нью-Йорка, десятки разів — до Берта Ньюборна, який є розпорядником з цієї справи, але ніякої відповіді дотепер не отримали. Говорили і з Фондом порозуміння та примирення, який займається проблемами компенсацій остарбайтерам. Там нам сказали, що питання все ще розглядається, хоча минуло вже понад два роки.