Кримська земля багата на дивовижні скарби. Купи черепків, давні руїни, уламки скульптур... Німі й беззмістовні для пересічної людини, вони відкривають цілий світ професіоналам — історикам і археологам. Копітко, шар за шаром, учені пробуджують від забуття ветхі сторінки історії. Кожна, навіть найдрібніша, знахідка — «від еллінських монет до гудзика російського солдата» (М.Волошин) — в руках фахівця може заговорити, розповісти захоплюючу сагу про свою епоху.
Руїни давнього Херсонеса на околиці сучасного Севастополя постійно приваблюють археологів, туристів і просто романтиків. Двадцять п’ять століть тому до берегів диких таврів гнані хвилею Великої колонізації причалили кораблі еллінів. На мису між двома бухтами, відомими нині як Карантинна та Пісочна, заснували вони місто-державу. Херсонес — «півострів» — так назвали свій новий дім вихідці з південнопонтійського міста Гераклеї і з острова Делос. На межі IV—III століть до н.е. поліса судилося стати центром великого державного утворення, до якого входили землі Західного Криму, а також кілька грецьких міст — Керкенітіда (сучасна Євпаторія) і Калос Лімен (Чорноморське)...
Багато народів і правителів залишили слід у долі давнього міста. Після скіфської навали у другій половині IIІ—II ст. до н.е. Херсонес поперемінно опинявся під протекторатом Понтійського царства Мітрідата VI Євпатора (кінець II ст. до н.е.), Римської імперії (з I ст.), Візантії (з VI ст.). Не змела його з лиця землі, як багато грецьких колоній, і стихія Великого переселення народів. З кінця IV ст. місто на довгі роки стає центром поширення християнства. Візантійці зватимуть його Херсон, хозари — Шуршун, араби — Керсон, руси — Корсунь. Саме звідси 989 р. великий князь київський Володимир Святославович забере свою дружину — візантійську принцесу Анну — і священиків, котрі хрестили Русь...
Після розгрому Константинополя хрестоносцями 1204 року Херсон занепав. Місто мимоволі втягувалося в політичні ігрища венеціанців, генуезців, турків, татар. Імперія Османів застала останні роки Корсуня. Переміщення торгових шляхів відірвало місто від головного джерела існування — посередницької торгівлі. Життя іще жевріло в ньому, але сил зіп’ястися на ноги вже не було. До середини XV століття, майже одночасно з Візантією, колись квітучий Херсон загинув...
Народження і розвиток науки археології воскресило для нащадків унікальне «родовище часу». Протягом ХХ століття інтерес до вивчення Херсонеса Таврійського не слабшав. З 1978 р. тут розташований Державний історико-археологічний заповідник.
На розкопках Херсонеса працюють учені Академії наук України, Росії, студенти українських і російських ВНЗ. Плідним є і співробітництво з Інститутом класичної археології Техаського університету. Останніми десятиліттями фахівці виявляють досить цінні матеріали, що дозволяють по-новому розкрити низку проблем, пов’язаних із історією міста.
Однак таємниці Херсонеса не можуть, та й не повинні бути винятково надбанням учених. Один із аспектів роботи заповідника — видання книг про історію і культуру Херсонеса різних періодів. Це і спеціалізовані, і науково-популярні видання для щонайширшого кола читачів. Книги написані жваво, легко, містять багато цікавих подробиць, чудово ілюстровані.
Науково-популярна книга С.Сорочана, В.Зубаря і Л.Марченка «Херсонес — Херсон — Корсунь» — справжній путівник у часі. «Подорож крізь століття без екскурсовода» — це маршрут довжиною приблизно п’ять кілометрів на території площею близько 30 га, — саме стільки займав античний і середньовічний Херсонес. Автори, справжні вчені, вже багато років поспіль займаються розкопками і скрупульозно збирають матеріали. Картини з книги пробуджують уяву читача: на місці давніх руїн він бачить вежі, храми, суспільні та приватні будівлі, а в них — бурхливе життя багатьох поколінь людей із їхніми проблемами, почуттями, думками, світосприйняттям. Маршрут починається виноробною майстернею IV ст. до н.е., а закінчується Грецьким двориком, що прилягає до будинку колишнього братсько-настоятельского корпусу Херсонеського монастиря (1860—1863 рр.), де нині розташований Середньовічний відділ заповідника.
З перших сторінок автори застерігають: «Подорож у минуле... непроста і, крім захопленості, допитливості, потребує глибоких знань. Інакше не допоможуть ані уява, ні інтелект, навіть найпотужніший...» З досвіду знаю, що поспішні й дорогі екскурсії в юрбі, під палючим сонцем найчастіше не залишають у душі нічого, крім роздратування і розчарування. Але прочитавши цю книгу, ви можете сміливо мандрувати до Севастополя і пройти описаним маршрутом самостійно, у кожній цеглинці вбачаючи старого знайомого, відчуваючи себе поперемінно то шанувальником Аполлона, то візантійським християнином, то риболовом, то солдатом, то жебраком, то багатієм.
Допитливого читача напевно зацікавлять і інші видання з цієї тематики. Приміром, «Херсонес Таврійський і населення Таврики в античну епоху» В.Зубаря, що розповідає про взаємовідносини Херсонеса з варварським оточенням Таврики — таврами, скіфами, сарматами, — та їхній вплив на розвиток цього античного центру.
А тим, хто захоче заглибитися в минуле Херсонеса фундаментальніше, допоможе чотиритомник «Херсонес Таврійський. Нариси історії і культури», що видається Інститутом археології НАНУ. Нинішнього року вийшов друком перший том — «Херсонес Таврійський у середині I ст. до н. е. — VI ст. н. е.». У першій частині книги розповідається про основні етапи історичного розвитку Херсонеської держави перших століть у порівнянні, з одного боку, з Римом і його провінціями, а з іншого — з північнопонтійськими центрами, насамперед із Боспором, а також пізніми скіфами та сарматами. Зокрема порушено питання романізації, варваризації, орієнталізації і живучості еллінських традицій на тлі ідеологічних новацій. У другій частині розглядається політичний і соціально-економічний розвиток Херсонеса в пізньоантичний період (остання чверть III—VI ст.), відносини з ранньою Візантією і утвердження християнства в середовищі херсонеситів.
Випуск книги фінансується безпосередньо заповідником за діяльної участі директора музею Леоніда Марченка. Існує серйозна проблема: видання має сенс лише в тому випадку, якщо томи виходитимуть один за одним. Усе, хоч як це сумно, впирається в гроші...
За багатьма рядками цих видань, як точно підмітив Сергій Буйських у своїй книзі «Пил золотий», — «роки тяжкої експедиційної праці, напруженої, виснажливої, далеко не завжди успішної, без сурм і сенсацій, але — з пилюкою, потом, недугами, розхитаними нервами, сумнівами, розчаруваннями, пошуками, втратами і знахідками». Проте результат цієї роботи окупає усе: пробудження від летаргії часу думок, вчинків і творчості наших далеких предків, знаходження таємничих зв’язків між сьогоденням і глибоким минулим, що причаїлося у родовищах часу...