Я з дитинства боялася собак. А мої діти змалку поводяться як затяті собачники. У батьків без освіти народжуються майбутні академіки, і, навпаки, діти академіків можуть залишитися повними бовдурами. А в гетеросексуальних батьків діти можуть стати гомосексуалами.
Гомосексуалів уже не садять до в’язниць і не вважають хворими. Дедалі більше з напівкримінальної спільноти заляканих і дискримінованих ізгоїв вони поступово перетворюються на нормально соціалізовані і в чомусь досить традиційні «осередки суспільства» - живуть із постійним партнером, знаходять у собі мужність, попри можливі прикрощі, говорити про себе. Невже це зле? Небезпечно? Їх не стає ні більше, ні менше. Просто те, що раніше ретельно приховувалося, тепер стає більш відкритим. У суспільстві з цією новою відкритістю пов’язано багато страхів, агресії та нерозуміння. Для когось стало неприємним відкриттям, що люди з «неправильною» орієнтацією здатні на глибоку чуттєву й емоційну прив’язаність, а не тільки на легкі розваги на ґрунті сексу. Понад те, їм аж ніяк не чужий інстинкт продовження роду. Гомосексуальні пари хочуть стабільності, взаємного кохання, спільного господарювання, юридичних прав, міцних, тривалих людських стосунків. І дедалі частіше й частіше хочуть спільно виховувати дитину.
Нова гендерна реальність
Хтось із нас чітко усвідомлює себе приналежним до тієї чи іншої статі, для інших ясність у цьому питанні не настільки визначена. Людина ж влаштована так, що завжди прагне більшої визначеності. Усвідомлення себе чоловіком чи жінкою лише наполовину - таке болісне, що від цього відчуття неоднозначності рятуються шляхом ідентифікації себе з тими, чия стать сексуально й соціально не визначається рамками давно встановлених стандартів поведінки для чоловіків і жінок, а самовиражається більш вільно. Наприклад, у гомосексуальності.
Мій згаданий страх і нетолерантність до собак - один із видів людської дезадаптованості, непристосованості. Як бачимо, такі речі не успадковуються. Та й від виховання мало залежать. Можна і гомофобію, і гомосексуальність вважати труднощами або просто особливостями соціальної адаптації, з якими в тій чи іншій сфері нашого буття зіштовхується кожен із нас.
Активісти ЛГБТ-руху, який захищає права геїв, лесбіянок, бісексуалів і транссексуалів у багатьох країнах світу, зараз порушують питання усиновлення та виховання дітей в одностатевих сім’ях. Воно настільки ж важливе, як і питання легалізації одностатевого цивільного партнерства. В Україні поки що таких обговорень ми не чуємо, суспільство до їх актуальності не готове. Але той факт, що сучасне життя змінюється дуже швидко і сповнене сюрпризів, - сумніву не підлягає. Ще тридцять років тому нетрадиційними можна було назвати співжиття дівчини з хлопцем без штампа в паспорті, а тепер це норма не тільки великих міст, а й маленьких селищ. Одностатеві шлюби сприймаються як екзотика, що більшості нас не стосується, - та скоро саме життя примусить нас розбиратися в нюансах. І звичними для багатьох заходами - репресивною мораллю та статевою дискримінацією - проблеми не розв’яжуться.
Неоднозначність саме дитячого питання зазвичай виражається в сумнівах щодо того, чи є якісь негативні наслідки для розвитку дитини, вихованої одностатевою подружньою парою. Зокрема це питання про розлади гендерної ідентичності, схильність до якоїсь певної сексуальної орієнтації або про загальний добробут таких дітей.
Єдиної думки про природу гомосексуальності серед учених немає, є тільки версії та гіпотези. Висів на ній уже ярлик і хвороби, і злочину, і гріха. Десь і тепер за гомосексуальність за законом страчують. Невже це ідеал тих, хто сьогодні демонструє крайню нетерпимість до одностатевих стосунків?
Сучасний погляд на гомосексуальність, швидше, близький до пояснення його труднощами дезадаптації. Але ж ми не оголошуємо психічним відхиленням погане навчання в школі або те, що людина не змогла, наприклад, народити дитину. Ми дозволяємо заводити й виховувати дітей людям із набагато більшими відхиленнями в соціальній поведінці - алкоголікам, ґвалтівникам, засудженим, безробітним. Точніше, вони їх заводять нікого не запитуючи. Гомосексуали незвичайні тільки в сексуальних проявах, в іншому ж це чудово адаптовані до життя індивідууми. Але вони змушені просити дозволу на батьківство.
Смуга перешкод
Найкращий традиційний гетеросексуальний шлюб далеко не безхмарний. Ми говоримо про чіткий статеворольовий розподіл, але прислухайтеся: не тільки на обговореннях у ЗМІ, а й у самій сім’ї на підвищених регістрах виясняється, що ж це за розподіл такий і хто що, зрештою, повинен у «нормальній» сім’ї робити: виносити сміття, проводити більше часу з дітьми, іти вечорами пити пиво з друзями. Чому ж тоді такі сильні страхи суспільства пов’язані з долею дітей, котрі так чи інакше виховуються в одностатевих сім’ях?
Для лесбійської сім’ї народження дитини - очевидне й зрозуміле завдання. І вирішується воно простіше - все-таки жінки можуть народити дитину самі. Або жінки народжують дітей, або тільки одна з них. Інколи це діти від попередніх гетеросексуальних шлюбів. Але і в цьому випадку не все безхмарно. Точніше, може бути безхмарно, доки не зіштовхуються з соціальними інститутами. «Жінки змушені приховувати свою близькість, називатися, наприклад, сестрами. Друга мама не має жодних прав стосовно дитини, якщо потрібен офіційний представник - родич. Діти отримують психічну травму не тому, що живуть в одностатевій сім’ї, а тому, що змушені приховувати або спотворювати справжній стан речей», - каже Олена Шевченко, яка очолює громадську організацію «Інсайт», котра займається проблемами сексуальних меншин в Україні. Але жіночим парам усе-таки набагато легше обзавестися дитиною - адже вони можуть самі її народити.
Коли ж два чоловіки хочуть стати батьками, вони наштовхуються на нездоланний опір і перешкоди. «Невідомо, звідки взялася ця зв’язка гомосексуальності та педофілії, - продовжує Олена Шевченко. - Як випливає з численних досліджень, переважна більшість педофілів - гетеросексуальні батьки родин. Але міф живе й процвітає: якщо два чоловіки хочуть виховувати дитину - то це, звісно, тільки для того, аби її нещадно розбещувати».
Кажуть, що в одностатевій сім’ї дитина не бачить зразків вчинків представників протилежної статі. Проте тут ми просто потрапляємо в розгалужену сферу приписуваної чоловікам та жінкам очікуваної й схвалюваної статеворольової поведінки. Найчастіше йдеться просто про сформовані стереотипи, які тепер в усьому світі динамічно змінюються.
Щоб побачити зразки суто жіночого виховання, не конче звертатися до досвіду лесбіянок. Коли виховують дитину мама і бабуся, всі труднощі списують на відсутність чоловічого впливу. Лесбійські пари скаржаться якраз не на це. У них труднощі зовсім іншого порядку, завжди пов’язані з питаннями презентації лесбійської сім’ї в суспільстві.
Основна дитяча проблема в сенсі статі - це несприйняття своєї статі. І вона залежить від унікального набору чинників у кожного «нетрадиційно орієнтованого». Де ж логіка противників усиновлення й виховання в одностатевих сім’ях? Адже гомосексуали виросли в гетеросексуальних сім’ях, і це не змогло вплинути на їхню орієнтацію? Невже чоловіки й жінки цікавляться одне одним лише тому, що їх навчають цього з дитинства? Статевий інстинкт і інстинкт продовження роду в людини організований набагато складніше, ніж у тварин. Але, як кожен інстинкт, сильний і проявляється незалежно від наших бажань.
Переваги розмаїття
А що таке розподіл ролей, чоловічий і жіночий вплив та рольова поведінка в сім’ї? Забити цвях, прийняти рішення - набір традиційно чоловічих завдань. І такий самий набір традиційно формується й приписується жінці. І ті, й ті вже давно втомилися від цієї «обов’язкової програми».
У реальності ми не знайдемо зразка ідеальної маскулінності й ідеальної фемінності. У більшості з нас із вами є і маскулінність, і фемінність. Тому, коли говорять про якісь рольові моделі, виявляється, що краще для дитина - просто бачити різні моделі поведінки. По-справжньому корисно дитині буде звернути увагу на розмаїття способів вирішення життєвих проблем: у цій ситуації є сенс проявити наполегливість, впертість, а в цій - поступитися, бути м’якшою. Дуже погано адаптуються в суспільстві люди, в яких кількість варіантів поведінки обмежена. Західні дослідження переконують, що діти, котрі виросли в сім’ї геїв і лесбіянок, мають більше рольових моделей, гендерних моделей. Тобто їхня гендерна ідентичність ширша і гнучкіша.
Чи страждають діти від плутанини гендерних ролей батьків? Тільки тоді, коли суспільство дає їм зрозуміти: твоя сім’я ненормальна. А взагалі - одностатеве подружжя нав’язує дітям менше гендерних очікувань. Це досить корисно в сімейному житті. Якщо дівчатка хочуть гратися машинками, а хлопчики - ляльками, вони менше тривожаться з приводу відповідності загальноприйнятим нормам. Одностатеві батьки рівні у виконанні батьківських обов’язків. Наприклад, матері-лесбіянки не схильні ділити хатню роботу і обов’язки відповідно до гендерних ролей, що ще раз доводить: у традиційному сімейному розподілі праці насправді немає нічого, що справді залежить від біологічної статі.
Більше того, у парах геїв і лесбіянок дитина не буває випадковою або небажаною. Бажання стати батьками у гомосексуалів більш продумане й навіть вистраждане, ніж у «звичайних» пар. Дослідження показали, що біологічні матері в лесбійських парах більше задоволені своїми партнерами, ніж гетеросексуальні матері. Це також сприятливо позначається на дитині.
Батьківська стривоженість - не аргумент
У США, наприклад, гомосексуальність виключена із переліку захворювань ще в 1973 році. Тепер гомосексуальність - один із варіантів норми. Батьків лякає, що їхня дитина матиме таку норму. Але батьки взагалі дуже стривожені й недовірливі в питанні своєї батьківської ролі та майбутнього своїх дітей. Найчастіше саме тому й намагаються захистити дітей від будь-яких «несанкціонованих» проявів життя. Проблема підвищеної батьківської стривоженості стосується не тільки порушення статевої аутоідентифікації та статеворольової поведінки дитини, а й порушення будь-яких існуючих - насамперед у голові батьків - стереотипів.
Підозріло, коли проти одностатевої сім’ї, наприклад, виступає відомий своїми сексуальними пригодами, у тому числі з неповнолітніми, Сільвіо Берлусконі. Серед противників - також різні консервативні релігійні організації, хоча є й такі церкви, які давно дають церковне благословення одностатевим сім’ям.
Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій від імені керівників 19 основних церков та церковних організацій, включно з представниками православної, католицької, греко-католицької, протестантської, євангельської та мусульманської конфесій, звернулася із закликом до Верховної Ради не допустити легалізації одностатевих шлюбів і надання права всиновлювати дітей гомосексуалам. Релігійні діячі лякають тяжкими наслідками, хоча аргументів і результатів досліджень вітчизняні прибічники визнання ущербності виховання в одностатевих сім’ях не надають. Може, загрозу суспільству вони вбачають у тому, що діти гомосексуальних батьків менше схильні до пристосовництва на шкоду своїм інтересам? І не сприймають на віру будь-яких стереотипів?
У нас теж спостерігається зростання кількості одностатевих сімей. І це - заміна безладним, випадковим і прихованим зв’язкам гомосексуалів у ті часи, коли суспільство примушувало людину з незвичайними проявами сексуальності соціалізуватися за маргінальним типом через прихованість і замовчування, страх дискримінації. І в цьому сенсі виникнення одностатевих сімей - більш здорове явище, ніж «підпільна гомосексуальність», хоч би що думали й говорили противники гомосексуальних сімей.
Інформаційний вакуум навколо одностатевих шлюбів, що існує в Україні, заповнюється домислами та страхами. Лякає невідоме. Проте у світі це далеко не новина. Перший такий шлюб було укладено ще 1 жовтня 1989 року в Данії. У країні провели соціологічне опитування, і виявилося, що майже 60% данців підтримують ідею одностатевих шлюбів.
У Декларації Європарламенту 1998 року записано, що парламент «не дасть своєї згоди на вступ до ЄС будь-якої країни, яка своїми законами або політикою, яку проводить, порушує людські права лесбіянок і геїв». Закони у країнах Європи з року в рік стають лояльнішими до гомосексуальних сімей. Захист сімейних підвалин європейським суспільством завжди ставив за мету створення обстановки, в якій всі члени сім’ї, особливо діти та підлітки, могли б реалізувати своє право на щастя. Сьогодні право людей із нетрадиційною сексуальною орієнтацією на створення сім’ї визнали понад 20 держав. Проте можливість укладення одностатевого союзу в ряді країн не передбачає можливості всиновлення дітей, навіть виключає її. Наприклад, у Великобританії точилися серйозні дискусії про те, чи можна гомосексуальним парам усиновляти дітей і чи впливає виховання в таких сім’ях на сексуальну орієнтацію дітей. Палата лордів британського парламенту ухвалила закон, який забороняє будь-яку дискримінацію на основі сексуальної орієнтації, тому Елтон Джон уже виховує малюка спільно зі своїм багатолітнім партнером. Чи можна довіряти висновкам знаменитих британських вчених у цьому питанні? У кожному разі, вони переконливіші, ніж необгрунтована нетерпимість гомофобів.
Сьогодні вже з’явилися дитячі книжки про одностатеві сім’ї, зняті мультфільми й освітні ролики. Загальнонаціональне дослідження здоров’я молоді у США з 1995 року порівнює дітей з одностатевих сімей із однолітками з гетеросексуальних сімей таких самих віку, статі, етнічної приналежності, статусу прийомної дитини і з таким самим рівнем доходу в сім’ї. Жодних відмінностей між групами у схильності до депресії, тривоги, в рівні самооцінки та шкільної успішності вчені не виявили. Таких досліджень останнім часом було проведено так багато, що американські професійні спілки педіатрів, психіатрів, психологів уже офіційно підтримали однакове ставлення до сімей лесбіянок і геїв, котрі виховують дітей. На думку соціологів, відхилення від класичної моногамії вже не можуть інтерпретуватися однозначно як відхилення від норми, а мають розглядатися, швидше, як ознака істотних і незворотних еволюційних зрушень у самому інституті сім’ї.
Ці діти в повному порядку - кажуть учені. Навіть у тих країнах, у яких одностатеві шлюби звичні, є люди, котрі вбачають загрозу для дітей, незважаючи на зростання психологічних і соціологічних свідчень протилежного. Дослідження показують: діти одностатевих батьків і діти гетеросексуальних батьків значимо не різняться за більшістю характеристик, наприклад, за мірою популярності, соціальної адаптованості, гендерною поведінковою роллю, гендерною ідентичністю, кмітливістю, самоприйняттям, за емоційними проблемами, інтересом до шлюбу та виховання, самоконтролем, моральним розвитком, незалежністю, самооцінкою. Незалежно від статі, діти гомосексуальних батьків не відчувають гендерного збентеження й не стають гомосексуалами частіше, ніж усі інші діти.
В Україні тенденції розвитку ті ж самі, що й в індустріально розвинених країнах. А соціальна політика або відстає, або взагалі рухається у протилежному напрямку. Ми найчастіше цінуємо те, що давно вже не має жодної реальної цінності, прагнемо зберегти мораль позаминулого століття, плекаємо свою сексофобію, нав’язуємо застарілі моделі поведінки. Реально люди живуть за одними законами, а пропагуємо ми зовсім інші. Нав’язати ці старі моделі неможливо. Але можливо зіпсувати життя людям, котрі прагнуть бути щасливими у своїй сім’ї тут і тепер. Очікувати ідеальних умов для виховання дітей в Україні не доводиться. Чи право на педагогічні помилки мають лише гетеросексуали?
Час прислухатися до науки і здорового глузду
Олександра ЛОПАТА, редактор/оглядач Gay.Ru
Сексуальна орієнтація батьків не є показником доброго виховання дітей. Цей постулат давно засвоєний переважною більшістю громадян тих країн, котрі заведено називати прогресивними й до котрих Україна, на жаль, не належить. Звісно, на проблему можна махнути рукою, заявивши, що геї завжди залишатимуться меншістю, яка тут зазвичай маргіналізується, зокрема й не без допомоги представників церкви та влади. Проте коли йдеться про демократію, до якої, якщо вірити програмним заявам із трибун, прагне наша держава, не можна забувати, що однією з основних її засад є відсутність диктату з боку більшості і увага до проблем будь-якої людини, хоч би яку соціальну чи демографічну групу вона представляла.
У цивілізованому світі гомосексуальність багато років тому перестала вважатися психічним відхиленням або, тим паче, кримінальним злочином. Про те, що гомосексуальність - варіант норми, записано в документах провідних організацій, відповідальних за сферу охорони здоров’я, зокрема і в директивах ВООЗ. Для багатьох із тутешніх політиків ВООЗ, як, утім, і інші міжнародні структури, не авторитет. Тому в тих поодиноких випадках, коли українських можновладців запрошують узяти участь в обговоренні цього питання, від них ми чуємо печерні розмірковування, які суперечать здоровому глузду й науці. Наприклад, розповіді про розлади та гормональні порушення в організмі гомосексуальних людей, що давним-давно спростовано медиками і психологами.
Звернімося до питання виховання дітей в одностатевих сім’ях. Я свідомо вживаю термін «сім’я», попри те, що легалізація гей-браків чи бодай одностатевого партнерства в нашій країні на порядку денному не стоїть, автоматично перетворюючи величезну кількість українців на громадян другого ґатунку. Створення сім’ї та виховання в цій сім’ї дітей - одне з фундаментальних прав людини. Як справедливо відзначає Алевтина Шевченко, поняття сексуальної орієнтації включає не тільки простий фізіологічний процес під назвою «секс», а й весь спектр емоцій, почуттів та інстинктів, властивих будь-якому людському індивідууму. Батьківські інстинкти - не виняток.
Торік американський журнал «Педіатрія» опублікував результати досліджень, що їх проводили вчені Каліфорнійського університету впродовж 25 (!) років. Предметом досліджень стали одностатеві жіночі сім’ї, які виховують дітей. Головною метою було вияснити, як позначається на дітях процес виховання матерями-лесбіянками. Результати не стали сенсацією, оскільки й доти в Америці та Європі документувалися тонни аналогічних досліджень. Проте цього разу йшлося про найбільш повний і всебічний науковий експеримент, який укотре підтвердив: діти одностатевих батьків нічим не гірші, а в дечому навіть кращі за своїх однолітків. Вони чудово адаптовані в суспільстві, не страждають на поведінкові розлади і відмінно навчаються. Це звичайні, нормальні й життєрадісні діти, оточені теплом та турботою. Тому що головне для дитини - батьківська любов, а не орієнтація його тат і мам. Яка, що теж неодноразово доведено, не успадковується, адже жодні впливи «ззовні» не здатні змінити в людині те, що закладено в ній у період внутрішньоутробного розвитку. А більшість учених, які всерйоз вивчають питання, схильні вважати, що сексуальна орієнтація - явище такого самого порядку, що й колір очей, волосся чи, наприклад, ліворукість. Гетеросексуал ніколи не стане геєм навіть під впливом перегляду «Горбатої гори» або якоїсь ефемерної «моди на гомосексуальність», якою лякають людей зашорені й непоінформовані громадяни, використовуючи її як ломаку. Точно так само гомосексуальна людина не перетвориться на натурала, свідчення чого - безуспішні й небезпечні для здоров’я спроби «лікування геїв», визнані провідними асоціаціями психологів та психіатрів шкідливою практикою, яка калічить.
Автори згадуваного дослідження спостерігали за лесбійськими сім’ями з дітьми впродовж чверті століття й розмовляли з матерями та їхніми чадами після досягнення ними двох, п’яти, десяти і сімнадцяти років, коли діти ставали дорослими, сформованими особистостями. Попутно вияснилася ще одна деталь: діти лесбіянок ніколи не заявляли про те, що ставали жертвами насильства у власній сім’ї, тоді як 26 відсотків американських підлітків, котрі виховуються гетеросексуальними батьками, на це регулярно скаржилися.
Проте давайте наразі не будемо чіпати сумну проблему неналежного ставлення до дітей, результатом чого стають такі соціальні явища, як дитяча злочинність чи позбавлення батьківських прав. Поговорімо про те, чим хороші гомосексуальні батьки відрізняються від хороших гетеросексуальних. Та майже нічим. За винятком одного, що відіграє істотну роль у процесі виховання: в одностатевих сім’ях діти не бувають випадковими або небажаними. Для того щоб ними обзавестися, батькам-геям доводиться докладати чимало зусиль, пройти через масу перешкод і часто - скористатися недешевими послугами репродуктивних клінік або сурогатних матерів. До цього моменту вони прораховують усе. Як розповіла в інтерв’ю одна з британських лесбіянок, що спільно з партнеркою виховує двох малят, «питання оплати їхньої освіти ми продумали ще до настання вагітності». Дитина для одностатевих батьків - набагато більший подарунок долі, ніж для гетеросексуальних пар, тому й поводяться вони з цим подарунком значно краще.
Вчені, які проводили дослідження, щоразу відзначали, що обидві матері-лесбіянки були однаково залучені у виховний процес і будь-які аспекти дитячого життя. А що ж до так званих «гендерних моделей поведінки», на відсутність яких скаржаться незадоволені, то їхня критика неспроможна, оскільки ми живемо не на безлюдному острові. Кожен має так звану «розширену сім’ю», до якої входять не тільки батьки, а й інші родичі - чоловіки та жінки, котрі й стають для дитини рольовими моделями. Тому стверджувати, що виховання сина двома матерями за відсутності батька завдасть йому непоправної шкоди, так само безглуздо, як і заявляти, що сина не може виростити одинока мати.
Торік у жовтні останній із п’ятдесяти американських штатів, Флорида, скасував застарілий закон, який забороняв геям і лесбіянкам усиновляти дітей. Усі судді, котрі розглядали питання його неконституційності, були одностайні в рішенні про те, що закон архаїчний, несправедливий і попросту суперечить здоровому глузду. У західних агентствах з усиновлення давно не виникає жодних запитань, коли до них звертаються одностатеві пари. А президент Обама у своїх промовах окремим пунктом згадує гомосексуальних батьків поряд із будь-якими іншими батьками чи опікунами, звертаючись до нації із заявою з нагоди Дня батька чи матері. У нас про все це не знають і не пишуть, воліючи або мовчати про геїв, або робити з них цапів відбувайлів, на котрих у разі чого завжди можна повісити частину українських бід, за які відповідальні зовсім не вони.