У серпні 2016 р. колишній посол Литви в Білорусі, Латвії та Україні, а нині - радник секретаря РНБОУ Пятрас Вайтєкунас відвідав Одеську область, де в Літньому кінотаборі миру зібралися талановиті діти, що проживають у прифронтовій зоні Донбасу або мусили залишити свої домівки через бойові дії.
Щирий друг України, дипломат і учений розповів школярам про цінності об'єднаної Європи і про архітектуру євроатлантичної колективної безпеки, а також поспілкувався з волонтерами руху "Новий Донбас" - вожатими і кураторами Кінотабору миру, відповівши на багато складних запитань, які нас хвилювали. Зокрема, про те, як виховувати громадян, котрі усвідомлюють трагедії минулого і відповідальні за власну долю.
- Пане Вайтекунас, яке ваше бачення вирішення конфлікту в Донбасі?
- На мій погляд, конфлікт взагалі не має ніякого вирішення. Згодом - можливо, а поки що - не має. Ні мирного, ні військового, ні якогось ще, оскільки Росія, як сторона конфлікту, не визнає себе такою. І, доки вона цього не зробить, вона підтримуватиме конфлікт, щоб зупинити інтеграцію України в Європу. Насправді РФ окупувала східні райони України і несе повну відповідальність за те, що там відбувається. Можливо, цей конфлікт закінчиться, якщо Кремль у тій чи іншій формі доб'ється визнання анексії Криму з боку Заходу, а цього допустити не можна.
Що стосується Донбасу, то якщо зараз там і можна щось зробити, то тільки - стримувати ворога та подбати про людей. Оскільки конфлікт поки що вирішити неможливо, треба намагатися зробити так, щоб їм було легше і щоб вони взагалі вижили в умовах окупації. Там не тільки земля українська - там живуть громадяни України, і треба добиватися, щоб на лінії розмежування не утворювалися черги з 500-600 осіб, стоячи в яких, люди помирають. Вам треба створювати більше соціальних програм, вирішувати гуманітарні проблеми.
- Яке враження у вас склалося про учасників нашого Кінотабору миру після того, як ви прочитали три лекції й поспілкувалися з ними?
- Хороші діти. Мене здивували їхні запитання і те, що вони добре розуміють, про що я говорю. Інколи по-дорослому.
Їх відрізняє від інших дітей саме ця дорослість. Вони бачили смерть і війну.
- Тим часом на окупованій території не припиняється шалена пропаганда, у тому числі "переписування історії". Працюють із дітьми, з молодшим поколінням.
- Так, там уже проводять "уроки патріотизму" "ЛНР/ДНР". Але це не так страшно, як здається. Діти не дурні, як ви бачите. Вони скоро усвідомлять, що їм кажуть одне, а життя - зовсім інше. Вони зрозуміють, що їм брешуть, - як ми розуміли, що брешуть піонери, комсомольці й жовтенята. Проте, звісно, жаль, що так відбувається: дітям викрутять і засмітять мізки ґрунтовно.
- В Україні триває процес декомунізації. З досвіду Литви, що приходить на зміну, коли простір очищається від набору імен, пам'ятників, вуличних вказівників, коли змінюється календар?
- Має приходити правда. Про все. Правда визволить людей. І про Бандеру, і про те, як українські націоналісти поводилися стосовно поляків, і як польська сторона - стосовно України. Ми, литовці, їздили в Польщу і ставили пам'ятники й хрести там, де ми вбивали поляків цілими селами. А поляки приїжджали в Литву і ставили хрести й пам'ятники в тих селах, де вони знищували литовців. Не тільки у свої села треба їздити, а й у чужі, де твої сотворили щось лихе.
- Чи треба, на ваш погляд, державі займатися кваліфікацією історичних злочинів? Я маю на увазі, наприклад, недавнє рішення польського Сейму про визнання подій на Волині 1943-го геноцидом поляків.
- З обох боків коїлися страшні речі. Тепер це - справа двох народів, які знайдуть рішення, попри всі сумнівні кроки й помилки. Ви прийдете до примирення з поляками, як прийшли французи - з німцями, британці - з французами, німці - з поляками і поляки - з литовцями. Прийдуть і українці з росіянами... з часом. Хвиля примирення, що почалася на Заході, котиться на Схід, і її ніхто не зупинить.
- Ви казали на лекції, що для європейського світогляду людина за визначенням хороша, і на цьому будується ідея свободи.
- Ми припускаємо, що свобода можлива, бо віримо: за своєю природою, люди хороші, і вони схильні виправляти свої помилки. Якщо ж прийняти, що люди апріорі погані, тоді треба вибрати одного "хорошого", поставити його диктатором, тираном, - і він управлятиме.
- Коли діти запитали вас, звідки беруться війни, ви сказали, що агресивність, схильність до війни - теж у природі людини. Як це поєднується?
- Я ставив кому після слів: "Люди хороші..." Вони хороші, і виправлятимуть помилки, якщо вони вільні. А якщо ні... Хвора людина - хороша вона чи лиха? Вона просто хвора. Але якщо вона буде вільною, є великі шанси, що вона видужає. Німці "видужали" від нацизму. А радянські люди "видужали" від більшовизму? Багато хто досі любить Сталіна й чути не хоче, що він знищив більше людей, ніж Гітлер. Це хвора голова. Люди хворіють від вірусів, а голова - від ідей.
Зараз росіяни хворіють на ідею "великої Росії", як серби хворіли на "Велику Сербію". Винайшли термін "російськомовні", який нічого не означає, і готові їх "захищати" по всьому світу. Я нібито теж "російськомовний", як і багато хто навколо. Але "захищати" нас не треба. Варто говорити не про "російськомовних", а про громадян. Громадян України, Франції, Литви...
- Для мене дуже важливо те, про що ви сказали дітям: що добробут і цінності сучасної Європи, її свобода виросли на дуже трагічному ґрунті Другої світової війни. Вони куплені дуже дорогою ціною. Це не даність, що впала з неба.
- Європа усвідомила, наскільки небезпечно створювати спільноту на основі так званої realpolitik, коли шукається "баланс сил та інтересів". Це ненадійно, бо завжди тимчасово. Треба стояти на ціннісному, цивілізаційному фундаменті: свобода, права людини, верховенство закону і т.д. - на тому, що не змінюється кожні три, 10, 20 років.
- Чому, на ваш погляд, ідея єдиної Європи не спрацювала ще століття тому, після страшної Першої світової? Адже та війна забрала дуже багато людських життів, і вся Європа стала її жертвою. Думка про об'єднання тоді звучала в багатьох текстах, писали про "Сполучені Штати Європи". При цьому вже з'явилося те, що називали "комуністичною загрозою зі сходу" (яка пізніше, після 1945-го, консолідує Захід). Чому ж не вийшло втілити цю ідею у 1920-1930-х роках?
- Не вийшло, бо не було достатнього розуміння, на яких засадах може відбутися об'єднання. Союз на основі вугілля і сталі розвалився б раніше чи пізніше. Тільки коли стало зрозуміло, що у фундамент мають бути закладені цивілізаційні цінності, майже непідвладні часу, - повага до гідності людини, права людини, свобода, демократія, вибори, верховенство закону, - тоді вийшло об'єднання.
- Отже, без двох світових воєн, без нацизму й десятків мільйонів загиблих Європа б цього не зрозуміла?
- Мабуть, ні. Ми мусимо знати, вивчити й зрозуміти цей урок, - і тоді ми отримуємо свого роду "щеплення", шанс (але, на жаль, не гарантію) уникнути повторення. Тим, хто прийде після нас, нашим дітям і дітям дітей, теж треба робити це "щеплення".
- Як його можна зробити в наших умовах? У наших школах досить мало уваги приділяють причинам виникнення нацизму. У нас досі вивчали "Велику Вітчизняну війну"... просто як війну.
- Насамперед треба робити узагальнення, що в умовах несвободи можна вбити людям у голови, буцім одна нація "краща за всіх". Буцім інша нація - "вороги людства", а "арійці" нібито потребують розширення "життєвого простору". Або що один клас, пролетаріат, нібито "кращий" за інші, і він навчить усіх, як правильно жити й мислити. А хто не згоден - у концтабір, у Сибір...
У вас відома цифра, що в Україні вбито понад 90% євреїв, які жили тут? У Литві, до речі, теж.
- Якщо вийти на вулицю й запитати про це людей, то, боюся, виявиться, що майже ніхто про це не знає.
Мені доводилося їздити з експедиціями по колишніх єврейських містечках Західної і Центральної України. Їхні сучасні жителі знають, що сталося, але, швидше, завдяки приїзду родичів тих, хто жив тут до 1941-го. Саме вони намагаються відновити пам'ять. За межами цих місць люди знають набагато менше.
- Одна з учасниць вашого табору запитала: чому українці - такий страдницький народ?.. Насправді й інші страждали не менше. У Литві вбили понад 90% євреїв, - а як так сталося? Якми вбивали? В яких місцях? Якими способами? Чи написав хтось про це? У нас тільки тепер, через чверть століття після проголошення незалежності, видали книжку жахливих зізнань "Наші", написану однієї сміливою жінкою - Рутою Ванагайте. Це й наші люди вбивали євреїв!
Який після цього ґвалт зчинився в Литві! Як важко виявилося це прийняти! Особливо "подробиці", які, на мій погляд, ніякі не "подробиці".
У маленькій Литві - сотні місць, де вбивали євреїв. Кілька великих місць позначені - там збираються і поминають загиблих у роковини масових убивств. Але є маленькі, і багато їх не відзначені ніяк. Україні теж треба знайти такі місця й відзначити їх. Має знайтися хтось сміливий, щоб запитати: "Як ви їх знищували? Як ви в них стріляли? Розкажіть". У Литві вони вже відбули своє, і вони розповідають.
Не марнуйте часу, бо помирають і ті, хто вижив, і ті, хто їх убивав. У такому віці люди вже дуже багато чого розуміють і оцінюють інакше. Часто вони вже не бояться говорити.
Потрібно написати від серця. Через почуття, не через цифри, не через статистику, а через конкретних людей. Цифри непереконливі. Я займався астрофізикою. Знаєте, скільки зірок у видимій нам частині Всесвіту? Десь двісті мільярдів мільярдів. Що це означає? Коли будете на пляжі, подивіться на піщинки. Зірок вдесятеро більше, ніж піщинок на всіх пляжах і у всіх пустелях на Землі. "Двісті мільярдів мільярдів" - звучить менш переконливо, ніж образ цих піщинок. Величезні явища стають зрозумілішими, коли їх розкривають через образ, а не через цифри.