За 20 років незалежності сприйняття громадянами України слова «патріотизм» пройшло всі стадії розвитку та деградації. Причому не один раз - від захопленого до агресивно-заперечливого; від абсолютно щирого для більшості - хоча й короткочасного - притискання правої руки до серця під час виконання Державного гімну, до майже цілковитої байдужності, що супроводжується скептичною посмішкою.
Треба сказати, що кожна нова влада робила спробу це саме сприйняття спрямувати в потрібне русло (згідно із власним розумінням, звісно), створюючи різні концепції та програми виховання в населення патріотичного духу. І навіть не треба особливо вчитуватися в тексти цих документів - достатньо прочитати назви, щоб зрозуміти, в який степ намагався спрямувати нас кожен із поводирів.
Першою спробою стала затверджена постановою КМУ від 15 вересня 1999 року №1697 «Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства». Колишньому директору оборонного підприємства Л.Кучмі дуже важливим здавалося також військово-патріотичне виховання. Результатом цього стали укази президента №1092 від 15.11.2001 «Про національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2000-2005 рр.» і №948/2002 від 25.10.2002 «Про Концепцію допризовної підготовки та військово-патріотичного виховання молоді».
Елементи етнічного націоналізму В. Ющенка простежуються в назві документа, який з’явився під час його президентства, - Концепція національно-патріотичного виховання молоді на 2009-2015 рр.
А у вересні 2011-го з’являється розроблений низкою міністерств і відомств проект Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013-
2017 рр. У громіздкій словесній конструкції назви тепер відсутній навіть натяк на національне, зате з’явилося «загальнодержавне». І відразу спливає у пам’яті: «Мы, советский народ…». Образи минулого набувають чіткіших обрисів, коли читаєш текст документа. Наміри вживати заходи для «запобігання проявам дискредитації, девальвації патріотичної ідеї... у ЗМІ, творах літератури та мистецтва» лякають - під це можна підігнати все що завгодно! А доповнення до концепції - «Перелік оціночних показників реалізації програми патріотичного виховання» - справжнісінький радянський п’ятирічний план, який треба було не просто виконувати, а «перевиконувати». Але скажіть, як можна виміряти у відсотках моральні категорії?
DT.UA запрошує читачів до обговорення проекту концепції, з текстом якої можна ознайомитися на нашому сайті. До речі, пропозиції та зауваження можна надсилати також і розробникам на e-mail: molodkharkivoda@ukr.net
Своєю думкою з приводу нової концепції із читачами DT.UA ділиться доктор політичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Владислав ГРИНЕВИЧ.
Творення загальнодержавної програми патріотичного виховання, поза сумнівом, - завдання актуальне й важливе. Більше того - ця проблема для держави є стратегічно важливою, адже виховання громадян-патріотів - запорука її стабільності та міцності.
За часів президента В.Ющенка цьому питанню приділялася особлива увага. Зокрема, з квітня 2006 р. при апараті Ради національної безпеки і оборони діяла робоча група з питань патріотичного виховання молоді, яка ініціювала розробку загальнодержавної концепції патріотичного виховання. До складу групи входили провідні спеціалісти - представники державних органів влади України (Мінмолоді, Міносвіти), громадських, у тому числі молодіжних, організацій, творчої інтелігенції, відомі науковці. Крім того, до роботи в групі було залучено широкий загал вітчизняних педагогів-практиків, безпосередньо задіяних у виховному процесі. Результатом кількарічної копіткої праці став спільний наказ ряду міністерств від 27 жовтня 2009 р. «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді».
Отож не може не викликати подиву той факт, що у пропонованому нині для розгляду «Проекті концепції» жодним словом не згадується робота попередників. Відтак постає два логічних запитання: по-перше, якими причинами зумовлена потреба розробки нової державної програми, і по-друге - у чому її кардинальна відмінність від попередньої? Годі й казати, що такого роду програми не можуть прийматися без попереднього широкого обговорення в суспільстві, адже розкол у ньому спостерігається саме на тлі різних підходів до розуміння української ідентичності, а отже - сповідування різних цінностей. Як пропоновані форми патріотичного виховання мають подолати це кардинальне протиріччя, концепція жодним чином не роз’яснює.
Власне «Проект концепції» має здебільшого декларативний характер. Він виглядає як добірка певних форм роботи, без усвідомлення самого її змісту. Водночас пропоновані форми роботи надто скидаються на радянські, адже саме в ті часи основою патріотичного виховання була героїка Великої вітчизняної війни (в «Проекті концепції» це виразно проглядається через наголос на пропаганді героїзму часів Великої вітчизняної війни; показово, що ця історична тема - єдина, яка згадується укладачами, що, звісно, неприйнятно).
Запропонована концепція настільки розмита і непевна, що постає запитання: а чи є тут взагалі якась концепція? Поданий до розгляду документ, швидше, являє собою запит на фінансування без належного обґрунтування, а не серйозний документ із визначенням засад і основних напрямів патріотичного виховання, на які держава має щорічно витрачати 40 млн. грн. Великі сумніви викликають прописані у програмі очікувані результати проекту. Особливо наведені статистичні показники щодо темпів та обсягів «зростання патріотизму» в країні. Прогноз про зменшення вдвічі до 2017 р. кількості бажаючих емігрувати з України лише з допомогою прописаних у «Проекті» заходів виглядає просто несерйозно.
Що протиставляється у поданому «Проекті концепції» традиційному національно-патріотичному вихованню з його опорою на такі цінності, як національна ідея, національна культура, рідна мова, історія народу і держави, самовизначення, самоідентифікація, батьківщини (мала і велика), лідери та герої народу, нації, держави, рідний край, місто, село? З рукопису «Проекту» це не зрозуміло, адже загальні фрази про демократію аж ніяк не можуть вважатися відповіддю на ці кардинально важливі запитання.
Очевидно, розробникам «Проекту концепції» не заважило б замислитися і над таким питанням: чому помаранчева революція, в основі ідеології якої, крім демократичних цінностей, було закладено й ліберальний націоналізм, спричинила виразний спалах патріотизму, і чому, натомість, після двох років перебування при владі «біло-блакитної влади» спостерігається катастрофічне падіння таких настроїв, стрімко зростає бажання людей, особливо молоді, емігрувати з країни?
Якби правляча Партія регіонів насправді сповідувала принципи ліберальної демократії, то по суті демонстративне ігнорування нею ідей національного патріотизму можна було б пояснити світоглядним засудженням «агресивного націоналізму». Однак відмова від українського культурного націоналізму жодним чином не пов’язана з лібералізмом та принципами європейської демократії. Бо насправді за гаслами про «орієнтацію на європейські цивілізаційні цінності» нерідко маскується притаманна значній частині нинішньої політичної еліти очевидна радянсько-російська ідентичність, яку безуспішно намагаються накинути усій Україні.
Виховання патріотизму неможливе без чіткої політики формування моделі української ідентичності. Проте, на відміну від усіх попередніх президентів, які декларували своє прагнення відроджувати й формувати українську ідентичність, президент В. Янукович став першим, хто демонструє абсолютну індиферентність або й навіть вороже ставлення до цієї проблеми. Так, можна погодитися з тим, що для частини населення, яке за радянських часів і вже в незалежній Україні спокійно обходилося без української мови та без української історії, намагання президента В.Ющенка «українізувати» країну були чужими. Але слід визнати й те, що сьогодні для вагомої частини українців, причому не лише україномовних, наполегливі спроби нинішньої влади «перезавантажити пам’ять» оцінюються як «внутрішня окупація». Цензурування підручників з історії, публічна відмова від визнання Голодомору геноцидом, демонстративне позбавлення звання Героя України Бандери і Шухевича за мовчазної згоди на спорудження пам’ятників Сталіну і поширення радянської символіки, відновлення практики помпезного святкування Дня перемоги 9 травня - усе це не консолідує, а, навпаки, ще більше поглиблює розкол в українському суспільстві.
Культурна і гуманітарна політика нинішньої влади наразі, безперечно, є її ахіллесовою п’ятою. Як можна говорити про виховання патріотизму, коли один із його найважливіших носіїв - українська інтелігенція - у своїй значній більшості не може знайти спільної мови з владою. Обидві ці сторони, як у прямому, так і в переносному сенсах, розмовляють різними мовами. До того ж зазначений діалог нікому вести, адже кадрова політика гуманітарного блоку сама по собі є перешкодою для цього. У кожному разі, на роль модератора такого діалогу сьогодні не можуть претендувати ані Український інститут національної пам’яті, ані Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Наявність Гуманітарної ради, по суті, має формальний характер.
Отже, головна проблема полягає навіть не у хибах концепції, що її представила Державна служба молоді та спорту, а у відсутності на найвищому рівні чіткого розуміння перспектив розвитку країни в гуманітарній сфері. Без вирішення цього питання будь-які «Програми» будуть приречені на провал, і єдиним їх «прагматичним наслідком» стане нераціональне ви трачання державних коштів.
Запрошуємо до обговорення проекту Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту з участю Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства культури, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів, Міністерства юстиції, Академії педагогічних наук, Національної академії наук України, Державного інституту сімейної та молодіжної політики, всеукраїнських молодіжних громадських організацій, які працюють у сфері патріотичного виховання, розробили проект Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення. Запрошуємо всіх небайдужих взяти участь в обговоренні проекту Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення. Пропозиції або зауваження до законопроекту просимо надсилати на адресу (e-mail: molodkharkivoda@ukr.net.)
КОНЦЕПЦІЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ НАСЕЛЕННЯ
ПРОЕКТ
1. Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма
Найпершою, найважливішою складовою будь-якої держави є люди, які населяють країну, тобто населення. Першочергове завдання держави - забезпечити населенню України рівні стартові можливості для самовизначення та самоствердження через досягнення суб’єктивно привабливих і водночас соціально значущих цілей. Дані соціологічних досліджень засвідчують, що рівень патріотизму населення України є недостатньо високим. Патріотами себе вважають близько 45% населення, кожен шостий громадянин України бажає емігрувати назавжди, кожен десятий не пишається своїм громадянством. Серед молоді у віці 18-29 років показник готовності до еміграції становить 50,4%, а у віковій групі 30-39 років - 42,4%. Таким чином, серед вікової категорії, від якої залежить майбутнє України, практично кожен другий допускає для себе можливість еміграції. Ці прагнення в основному зумовлені неможливістю в повній мірі реалізувати свій потенціал і мати достатній рівень матеріального благополуччя на Батьківщині.
Потреба патріотичного виховання, формування системи соціально-гуманістичних ідеалів та духовних цінностей, заснованих на кращих національних та загальнолюдських зразках, є нагальною для сучасного українського суспільства та потребує цілеспрямованої політики реагування з боку держави і громадянського суспільства. Відсутність необхідних спеціальних нормативно-правових актів, чіткої загальнодержавної системи є свідченням фрагментарності спроб вирішення проблеми патріотичного виховання. Також відсутні єдині загальноприйняті науково обґрунтовані базові поняття у сфері патріотичного виховання населення, не сформовано понятійний апарат як на теоретичному, так і на нормативно-правовому рівні.
2. Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом
Економічна дезінтеграція, соціальна диференціація суспільства, девальвація духовних цінностей негативно вплинули на суспільну свідомість більшості соціальних і вікових груп населення країни, різко знизили виховний вплив української культури, мистецтва і освіти як найважливіших факторів формування патріотизму. У суспільній свідомості набули широкого поширення байдужість, егоїзм, індивідуалізм, цинізм, невмотивована агресивність, неповажне ставлення до держави і соціальних інститутів. Відсутність загальновизнаних, позитивних, героїчних прикладів, якими має пишатися підростаюче покоління, не сприяє створенню системи переконань у тому, що бути патріотом своєї країни є життєво необхідним. Наразі в Україні не проводиться системна робота по патріотичному вихованню широких мас населення. Усвідомлення необхідності патріотичного виховання як пріоритетного напрямку соціального розвитку країни забезпечить умови для реалізації його державотворчого потенціалу. З метою безумовного якісного та своєчасного виконання цілей Програми при розробці, виконанні та аналізі ефективності її результатів буде використаний програмно-цільовий метод, що дасть змогу чітко і ясно визначити цілі, сформувати реальні шляхи їх досягнення, забезпечити здійснення постійного моніторингу її ефективності.
3. Мета Програми
Мета Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення (далі - Концепція) полягає у створенні методологічних засад для системної і цілеспрямованої діяльності органів державної влади і громадськості щодо утвердження ціннісних орієнтацій патріота, тобто людини, якій притаманні особистісні якості й риси характеру, спосіб мислення, вчинки та поведінка, спрямовані на розвиток України та на забезпечення власного благополуччя в ефективній українській державі. Концепція передбачає створення цілісної системи патріотичного виховання населення шляхом реалізації таких завдань: визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності; утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість; утвердження толерантного світогляду, сприйнятливості до культурного плюралізму, забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей; формування соціальної активності, громадянської ідентичності, відчуття належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; утвердження почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині; формування психологічної та фізичної готовності населення до виконання громадянського та конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації населення до державної та військової служби; гуманістичних цінностей; формування політичної та правової культури, знань про політичні системи та владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; утвердження поваги до Конституції України, законодавства, державної символіки, державної мови; консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, навчальних закладів, громадських організацій щодо утвердження патріотизму, духовності і моральності.
4. Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів
Існує декілька варіантів розв’язання зазначеної проблеми. Перший варіант (інерційний) передбачає збільшення кількості заходів та обсягів фінансування в рамках реалізації інших суміжних державних програм за умов консервації традиційної хаотичної системи патріотичного виховання населення, спрямованої на збереження стабільно-середньої ситуації, яке включає епізодичні та розрізнені заходи з вирішення нагальних та тимчасових проблем організації патріотичного виховання населення, що не дасть позитивного результату і ще більше загострить нинішню кризову ситуацію в Україні. Другий варіант (інноваційний) має на меті використання програмно-цільового методу через створення відповідних нормативно-правових, інституційних, організаційно-методичних умов з урахуванням необхідності постійного проведення функціонального моніторингу діяльності центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також персональної відповідальності керівників центральних та місцевих органів влади за стан реалізації Програми.
5. Шляхи і способи розв’язання проблеми
Строк виконання Програми Програма визначає реалізацію наступних напрямів її діяльності. Розроблення та удосконалення нормативно-правової бази патріотичного виховання населення; удосконалення порядку державного фінансування заходів патріотичного спрямування; координація діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, місцевого самоврядування, навчальних і культурно-просвітницьких закладів, громадських організацій; забезпечення проведення заходів, патріотичного спрямування, у тому числі, приурочених до загальнодержавних свят; залучення населення до вивчення культури, історії України, пропагування кращих здобутків як національної так і світової культурної і духовної спадщини, підтримка професійної та самодіяльної художньої творчості, діяльності творчих об'єднань, клубів за інтересами, фольклорних колективів; популяризація внутрішнього туризму; активне залучення до патріотичного виховання населення діячів сучасної культури, мистецтва, науки, спортсменів; сприяння розширенню контактів української населення з закордонними українцями; удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів, що займаються питаннями патріотичного виховання населення; сприяння роботі клубів за місцем проживання, установ культурно-просвітницького спрямування та патріотичного виховання, позашкільних закладів та інших організацій, які здійснюють заходи з патріотичного виховання населення; розроблення та реалізація планів дій та програм з патріотичного виховання населення місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування разом з інституціями громадянського суспільства; створення умов для більш широкої участі засобів масової інформації у патріотичному вихованні населення, формування державного замовлення на виробництво продукції відповідної спрямованості організаціями культури, мистецтва та засобами масової інформації; попередження проявів дискредитації, девальвації патріотичної ідеї, ксенофобії, расової та етнічної нетерпимості в засобах масової інформації, творах літератури і мистецтва; залучення батьківської громадськості до патріотичного виховання, зокрема шляхом підготовки науково-популярної та методичної літератури з відповідних питань; активізації діяльності органів державної влади та громадських структур у цьому напрямі; включення проблематики патріотичного виховання до дослідницьких програм та планів навчальних ы наукових закладів, проведення науково-теоретичних конференцій та семінарів, практично-методичних нарад з відповідної проблематики; підвищення професійної кваліфікації та науково-методичне забезпечення психологів, педагогів та вихователів, соціальних працівників, державних службовців з урахуванням завдань патріотичного виховання населення; корегування та узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм з метою орієнтації на патріотичне виховання вже існуючих дисциплін соціально-гуманітарного циклу, розробка та запровадження нових курсів, що сприятимуть формуванню політичної, правової культури та рис патріотичності молодого покоління України; створення на базі кращих освітянських закладів експериментальних центрів для опрацювання інновацій; активне залучення громадських організацій, використання їх досвіду і духовного потенціалу для патріотичного виховання населення; посилення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади в галузі патріотичного виховання населення;
6. Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності
У результаті впровадження Програми очікується: у соціально-ідеологічній сфері - забезпечення духовної та моральної єдності суспільства, зниження ступеня ідеологічного протистояння, відродження духовних цінностей українського народу, зміцнення єдності та дружби народів, які проживають на території України; у соціально-економічній сфері - забезпечення зацікавленості суспільства у розвитку національної економіки та зниження соціальної напруженості; у сфері обороноздатності країни - прагнення молоді до служби в Збройних Силах України, готовність громадян до її захисту, збереження і розвиток її славних бойових і трудових традицій.
Кінцевими результатами реалізації Програми повинні стати соціально-економічний, духовний і культурний підйом, зміцнення держави та її обороноздатності, досягнення соціальної та економічної стабільності. Висока духовність, громадянська позиція, патріотична свідомість населення сприятимуть успішному вирішенню завдань з подолання кризи і визначатимуть майбутнє України.
7. Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання Програми
7.1 Виконання Програми фінансуватиметься за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та інших джерел. Обсяги бюджетного фінансування визначатимуться щороку під час складання проектів бюджетів на відповідний рік. Кошти, необхідні для виконання програми включатимуться у Закон України про Державний бюджет України відповідного року окремим рядком.