Хороше здоров’я — одна з головних цінностей життя, основа всього (як кажуть, «було б здоров’я — решту купимо»). Мало хто відмовиться мати енергію, силу й творчий потенціал, властиві людині у здоровому стані, й усі ми хотіли б уникнути безпомічності й страждань, яких завдають тяжкі хвороби. Водночас небагато з нас із чистою совістю можуть сказати, що не руйнують своє здоров’я власними руками.
Вражає, але факт: головними вбивцями сучасних людей є хвороби, які можна попередити — коли не на всі сто відсотків, то принаймні значною мірою. Так, люди практично перестали б умирати від хвороб серця й судин, якби виключили зі свого раціону продукти з високим вмістом холестерину, покинули курити й навчилися більш ефективно справлятися зі стресами. Лише відмова від куріння знизила б рівень смертності від раку на 25—30 відсотків! У класичному дослідженні, проведеному в 70-х роках минулого століття, опитаним поставили запитання: яких здорових звичок вони дотримуються і водночас, як вони почуваються, як їм працюється, на що хворіють... Результати виявилися цілком передбачуваними: чим більше здорових звичок було в активі людей, тим менше в них було проблем зі здоров’ям, тим енергійнішими й здоровішими вони були.
Здоровий спосіб життя передбачає збалансоване харчування (п’ять— сім порцій овочів і фруктів на день, порція — приблизно дорівнює одному яблуку, середній морквині або жмені сухофруктів) з обов’язковим сніданком і без жодних перекусок між «нормальною їдою»; регулярні й помірні фізичні вправи (20—30 хвилин на день не менш ніж п’ять разів на тиждень); відмову від шкідливих звичок; достатній сон (сім-вісім годин на добу); вживання не більше однієї порції алкогольних напоїв на день (келих вина, чи маленька чарка горілки або коньяку, чи кухоль пива); підтримування постійної маси тіла з надвагою не більш як 10% від оптимальної ваги; накладання ременів безпеки під час їзди в автомобілі; використання захисних кремів на осонні; безпечний секс (особливо з новим або непостійним партнером); процедури особистої гігієни (щоденний душ і догляд за зубами, включаючи флосинг на додаток до звичайного чищення зубів уранці й увечері); регулярне (раз на рік) медичне обстеження.
На жаль, більшість із нас хронічно порушують бодай дві-три з цих заповідей здоров’я, причому найважче дотримуватися вимог щодо достатнього сну й регулярності занять фізичними вправами. Помічено, що найбільше грішать молоді: їм буває важко пов’язати свою нездорову поведінку «тут і зараз» із проблемами, що очікують їх у майбутньому. Втім, здоровий спосіб життя — це потрібна, та, на жаль, недостатня умова уникнення хвороб. Наше здоров’я може підточувати стан довкілля. А найбільше нас руйнують стреси, про які варто поговорити докладніше в окремій статті.
Але навіть попри наші (й навколишнього середовища) гріхи перед власним здоров’ям, у середньому ми живемо довше, краще й здоровіше, ніж попередні покоління. Досягнення сучасної медицини не тільки подовжили наше життя й захистили від багатьох страшних хвороб, які спустошували колись цілі континенти, а й привели до розуміння: реальна ситуація зі здоров’ям і нездоров’ям ширша й складніша, ніж традиційний підхід — якщо наше фізичне самопочуття хороше, отже, ми здорові, якщо погане, то, швидше за все, хворі. До слова, на рівень реєстрації болісних симптомів дуже впливають наші очікування. Так, жінки, переконані, що менструація неодмінно викликає біль, відчувають його набагато частіше, ніж ті, хто так не вважає. І річ тут не тільки в тому, що об’єктивно «більше болить»: експерименти, грунтовані на порівнянні рівня неприємних відчуттів, зазначених у щоденнику по свіжих слідах, з описом свого стану згодом, свідчать про явну схильність до апостеріорного перебільшення в тих, хто знав, що має почуватися погано.
Хронічні хвороби — бич сучасності
Є два принципово різні класи хвороб: гострі й хронічні. Гострі протікають бурхливо, але коротко, й, якщо їх вчасно виявити й не задавнювати, в більшості випадків не призводять до серйозних ускладнень. Їхніми збудниками зазвичай є специфічні віруси або бактерії. Класичний приклад — грип. Хронічні захворювання виникають під впливом багатьох чинників, які найчастіше включають власні шкідливі звички. Вони відрізняються тривалим перебігом і нерідко викликають важкі ускладнення. Серед них і такі небезпечні для життя хвороби, як рак, і «природні» стани на кшталт часткової втрати слуху. Одним зі специфічних різновидів хронічних є циклічні, або поворотні, хвороби — коли періоди загострення змінюються відносним затишшям. Класикою цього жанру є герпес (знайома більшості з нас «лихоманка», що вискакує на губах у холодну пору року або під час ослаблення імунітету через застуду). Особливий клас хронічних хвороб — різноманітні адикції, зокрема алкоголізм і наркоманія. З одного боку, їх можна попередити, а з другого боку — вони все-таки важкі й важковиліковні, і в цьому розумінні мало відрізняються від таких «шляхетних» хвороб, як, скажімо, діабет. Одна з найпоширеніших і часто фатальних помилок — ставитися до хронічної хвороби як до гострої й полишати лікування відразу ж після зникнення симптомів — саме через цю тенденцію, приміром, гіпертонія дістала репутацію «тихого вбивці».
У кожний окремий момент не менш ніж половина населення навіть найбільш розвиненої й багатої країни страждає від якогось хронічного захворювання. Вражає й інша статистика, відповідно до якої в більшості з нас протягом життя розвивається бодай одна хронічна хвороба, що змінить наше життя на довгі роки й зрештою стане причиною смерті. Багаторічні хронічні хвороби — це, з одного боку, показник розвитку сучасного (західного) суспільства, а з другого — його бич, який має потужний негативний вплив на соціальне й психологічне життя населення. Серйозні хронічні захворювання вражають всі аспекти життя людини, виснажуючи й підриваючи її сили. Болісним найчастіше буває й лікування, яке нерідко викликає тяжкі побічні ефекти. Крім «чистої фізіології», страждає й наш психологічний стан. Типовими реакціями на виявлену хворобу є страх, тривожність і депресія. Нормальний розпорядок життя порушується не тільки в хворого, а й в усіх його близьких.
У більшості хворих з’являється своя теорія про те, чому й як їх вразила хвороба. Нерідко вона грунтується на самозвинуваченнях. Загалом аналіз власних помилок з метою не повторювати їх самим і застерегти інших може бути корисним, але тут важливо знати міру. Пацієнти, надміру захоплені самобичуванням, занадто заклопотані думками про те, чого вони не зробили або що зробили погано в минулому, й це заважає їм концентруватися на тому, що й як слід робити тепер. Досвід свідчить: найгірше справляються з хворобою ті, хто звинувачує в ній інших. Можливо, річ тут у накопичуваних і таких, що не мають виходу, негативних емоціях стосовно винуватців їхньої хвороби, справжніх і мнимих. Краще пристосовується до хворобливого стану й зрештою може навчитися жити продуктивним життям той, хто мало переймається проблемою провини й вірить, що здатен коли не перемогти хворобу повністю, то принаймні тримати її під контролем. Важливо зазначити, що важкі хвороби можуть призвести не тільки до негативних, а й до позитивних змін особистості. За результатами кількох опитувань, проведених у США, більшість хворих на рак і СНІД, а також тих, хто став інвалідом через травму або прогресуючу хворобу, змогли назвати бодай один позитивний наслідок цього нещастя, насамперед зі сфери особистісного зростання, наприклад: «з’явилася сила духу», «став більше співчувати тим, хто потрапив у біду», «навчилася радіти тому, що є»...
Люди в білих халатах
Переступаючи поріг медичної установи, ми входимо в складну соціальну взаємодію з лікарями й медперсоналом. Перше й головне, чим ми, за ідеєю, керуємося, коли звертаємося до конкретного фахівця (звичайно, за умови, що в нас є якійсь вибір), — це наше уявлення про її або його фахову компетентність. Парадокс у тому, що, коли ми самі (або хоча б наші родичі, котрим ми довіряємо) не маємо стосунку до медицини, ми цілком позбавлені змоги оцінити цю компетентність. Звичайно ми формуємо нашу думку на непрямих і суб’єктивних моментах, таких як репутація лікаря, а також враження, яке він (вона) на нас справляє, наскільки уважно до нас ставиться.
Важко переоцінити важливість правильної комунікації між лікарем і пацієнтом. Помилки тут можуть робити обидві сторони. Так, пацієнти нерідко пропускають повз вуха пояснення лікаря, неправильно інтерпретують отримані сигнали і (або) роблять надто далекосяжні висновки, із зовсім безневинних коментарів. Головною типовою комунікаційною помилкою медиків, яка дуже ускладнює життя їхнім пацієнтам, є схильність концентруватися на хворобі, а не на хворому. Буває, що лікарі зловживають фаховим жаргоном, проявляючи недбалість і необережність у висловах. В особливо кричущих випадках йдеться про людську черствість і грубість. Шкода від поганої комунікації не обмежується тим, що скривджених пацієнтів потім на мотузці не затягнеш до клініки. Гірше те, що вони можуть відкинути цілком корисні й розумні рекомендації ескулапа, який не сподобався. Так, за даними американських дослідників, рейтинг відмови від рекомендацій лікарів починається з 15%, коли йдеться про приймання ліків, і зростає до приголомшливих 93% щодо порад стосовно зміни стилю життя, наприклад, кинути курити або знизити вагу.
Близькі, довірчі стосунки між лікарем і пацієнтом особливо важливі у разі важких діагнозів, які загрожують життю. Недавнє дослідження, грунтоване на аналізі записів розмов між американськими й канадськими онкологами та їхніми пацієнтами із запущеною формою раку, виявило, що більшість лікарів рідко й скупо виражають емоційну підтримку в рамках фахового спілкування з пацієнтом, попри те, що насправді щиро піклуються про них і відчувають до них людське співчуття. У середньому тільки 22% лікарів дають поради, які спонукають пацієнтів поділитися своїми страхами й тривогами (як кажуть психологи, застосовують «продовжувачі»). Цікаво, що майже половина лікарів-чоловіків ніколи не застосують «продовжувачів», тоді як серед лікарів-жінок таких лише п’ята частина, причому найчастіше почуття обговорюються, коли і лікар і пацієнт — жінки. Крім гендерного, виявився ще дисбаланс віковий у поєднанні з «індивідуально-типологічним»: частіше застосовують «продовжувачі» більш молоді лікарі обох статей, які відносять себе до «соціоемоційного типу» (за контрастом із «суто технічним»). На подив психологів, далеко не всі пацієнти намагаються виражати свої емоції під час спілкування з лікарями. Можливо, вони вже не сподіваються на емоційну підтримку, базуючись на старому досвіді. Автори дослідження переконані, що лікарів-фахівців можна й треба навчати вміння обирати більш комфортну для пацієнтів форму спілкування. При цьому їм зовсім не потрібно заміняти собою психотерапевта й (або) вести з пацієнтом безкінечні діалоги. Найбільш ефективними є відповіді стислі й співчутливі водночас.
Соціальне середовище
Людина — істота соціальна, й усім нам потрібно відчувати підтримку з боку інших людей, насамперед тих, хто входить у коло нашого спілкування. Зі зрозумілих причин потреба в соціальній підтримці посилюється, коли ми переживаємо чорну смугу, зокрема коли хворіємо самі або хворіють наші близькі. У такі періоди нам потрібна і конкретна допомога, і плече, на яке можна спертися, і жилетка, аби поплакатися. Не менш важливо, щоб із нами ділилися (корисною) інформацією, висловлювали б думку, яка підвищує нашу самооцінку, схвалювали прийняті нами рішення. Все це благотворно впливає на наш психологічний і фізичний стан, знімає напругу, знижує ймовірність захворювання й прискорює процес видужання, однаково, чи йдеться про банальну застуду, чи про інфаркт.
Науково доведено, що в людей, які мають надійну соціальну підтримку, кращий імунітет, менш гострі фізіологічні реакції у відповідь на стрес, слабкіше виражена втрата функціональності під час хронічних захворювань, та й живуть вони зазвичай довше й щасливіше порівняно з тими, хто такої підтримки позбавлений — за аналогічних діагнозів і схожих умов життя. Проте, якщо ті, хто нам допомагає, змушені докладати великих зусиль і (або) істотно порушувати ритм свого життя, ми, зазвичай, почуваємося ніяково (по-науковому це називається «емоційні витрати»), що дуже знижує благотворний вплив такої підтримки. Набагато ефективнішою є підтримка «невидима», точніше, недемонстративна, яку ми дістаємо в руслі сформованих стосунків.
Роль соціальних зв’язків у житті окремої людини дуже залежить від балансу між колективізмом і індивідуалізмом у середовищі, до якого вона належить. Так, у суспільствах із відносно високим рівнем колективізму люди схильні змінювати свою поведінку залежно від схвалення (чи несхвалення) свого оточення, насамперед родичів. На цей чинник, зокрема, має зважати соціальна реклама, спрямована на боротьбу зі шкідливими звичками. Так, на жителів США з латиноамериканськими коренями (а українці, схоже, досить близькі до них за менталітетом) практично не діють аргументи, що куріння завдає шкоди їхньому організму. Ефективнішими є заклики на кшталт: «показати хороший приклад дітям», «підвищити рівень здоров’я в сім’ї», «заощаджувати сімейні гроші» або «позбутися поганого запаху з рота й від одягу».