Чи знаєте ви Україну? Думаю, ні. Принаймні неможливо сказати «я знаю Україну», допоки не відвідаєш унікального етнографічного архіпелагу, відмежованого від України Карпатами, та дивовижного міста в центрі цього архаїчного обширу, міста, розташованого набагато ближче до Європи, ніж до центру України. Це — Ужгород, який вражає своєю камерністю й вишуканістю, специфічним кліматом і багатоголоссям культур. Маленьке серце Європи, котре заховалося в долонях українських гір, захищене від ока невтаємниченого мандрівника.
Ба більше. Як виявилося, закарпатці, котрі живуть далеко в горах, мають проблему з телебаченням, а точніше — з мовленням. Сигнали більшості українських каналів до них чомусь не доходять. Натомість російськомовні канали транслюють нормально. І ось, спустившись із гір, ці люди раптом втрачають свою мовну стійкість і починають розмовляти дивною українсько-російською балачкою...
Місто Ужгород вельми камерне. Можна пішки обійти за день. Раніше думав, що менше за Чернівці й Тернопіль нічого бути не може. Виявляється, помилявся. Та, що цікаво, Ужгород геть не справляє враження маленького міста. Річ у тім, що на вулицях бачиш так багато людей, які облюбували кав’ярні та ресторанчики неподалік від річки Уж, у центрі, що знову почуваєшся наче в мільйонній Одесі влітку, коли туди приїздить безліч туристів. В обідню перерву в центрі міста стільки людей, скільки в київському метро в години пік. Ніхто не поспішає на роботу: атмосфера комфорту й ідилії. А навколо така чистота, все аж сяє!..
Та хоч би скільки я переповідав про це місто, найліпший спосіб відчути його ауру — відвідати і все побачити на власні очі. Гадаю, ви знайдете, що подивитися, адже я і словом не обмовився про дивовижну ротонду XII—XIII століть у Горянах, про корчму «Деца у нотаря» екстравагантного ужгородського поета Павла Чучки, про чеський район, де панує атмосфера зовсім не ХХІ століття, про овечок із обкладинок романів Харукі Муракамі, котрі прогулюються в екологічно чистих закарпатських зонах... Тож збирайте валізи і — до Ужгорода!