…у нас на рід дивляться не дуже, якщо при цьому немає необхідних зв’язків.
«Ідіот»
Якось майже одночасно мені на очі трапилися два газетних матеріали, котрі римувалися один із одним і в яких згадувалося ім’я Ф.Достоєвського. У першому (це був допис) повідомлялося, що якийсь ув’язнений литовської тюрми, дочитавши «Злочин і кару», вдався до спроби самогубства. Передсмертну записку було вкладено як закладку в роман на останній сторінці. Місячний термін ув’язнення ця людина відбувала за крадіжку велосипеда. Другий — інтерв’ю з політиком, котрий свого часу керував приватизацією в одній із сусідніх з Україною держав, у результаті чого країна була розграбована, а він сам став мільйонером. Політик заявив журналістові приблизно таке: «Я перечитував Достоєвського. І я відчуваю майже фізичну ненависть до цієї людини. Він, безумовно, геній, але його культ страждання і той помилковий вибір, який він пропонує, викликають у мене бажання розірвати його на куски». Тобто й досі Достоєвський залишається діяльним персонажем створюваної картини світу, впливаючи на долі зовсім різних людей. Звичайно, вплив цей чиниться через совість.
Торік виповнилося 185 років від дня народження і 125 років із дня смерті Ф.Достоєвського. На гадку спадали й інші «достоєвські» ювілеї, серед них і один абсолютно дивний... Наприкінці грудня в підмосковному пансіонаті «Покровське» відбувся II Міжнародний симпозіум «Російська словесність у світовому культурному контексті (до 500-річчя роду Достоєвських (1506—2006)». На симпозіум були запрошені філологи, лінгвісти, філософи, перекладачі, письменники, діячі культури — всього близько чотирьохсот осіб — із різних куточків світу, навіть і не без екзотики: Нова Зеландія, Японія, В’єтнам, Південна Корея... Від України — одинадцять осіб.
Відкриваючи симпозіум, президент Фонду Ф.Достоєвського академік Ігор Волгін сказав: «...Ми вирішили приурочити симпозіум до унікальної дати — 500-річчя роду Достоєвського. Ніхто з російських письменників не має визначеної дати початку роду. Проте тут ми точно знаємо не тільки рік, а й місяць і число...»
У Пінському повіті Великого князівства Литовського 6 жовтня 1506 року Данило Іванович Ртищев за заслуги одержав від князя Федора Івановича Ярославовича у володіння частину села Достоєво. Ртищев і його спадкоємці почали іменуватися Достоєвськими. Достоєво (нині це Білорусь) — перше родове гніздо Достоєвських. Потім будуть Клечківці, Янушпіль, Війтівці (це все сучасна Україна); у Війтівцях народиться батько письменника Михайло Андрійович, звідти він і вирушить на навчання до Москви.
У доступних розколинах часу дослідники знайшли й коріння роду — походження Ртищева. У 1389 році, через дев’ять років після Куликовської битви, із Золотої Орди «з 30 татарами свого стяга» виїхав на Русь якийсь Аслан-Челебі-мурза. Великий князь московський Дмитро Донськой охрестив його під ім’ям Прокопій, одружив із донькою свого стольника Зотика Житова Марією й подарував йому місто Кременецьк. Левко, син Прокопія, мав прізвисько Широкий Рот. Нащадків його почали називати Ртищевими...
На побутовому рівні заведено вважати, що «природа відпочиває» на дітях великих. Почасти нам і цікаво — після кого, висловлюючись у тому ж самому ключі, «природа напружується», даючи генія... До якої міри виправданий наш інтерес до родоводів? Утім, у науці немає зайвих фактів, є трактування, які затуманюють істину.
Особливого інтересу до свого родоводу письменник, здається, не виявляв, сказавши про себе, що Христос зробив для нього більше, ніж його батьки. Чотири роки на каторзі Достоєвський не мав можливості нічого читати, крім Євангелія. Достоєвський, звичайно, знав у Євангелії те місце, де апостол Павло повчає, щоб «деякі» «не займалися байками і родоводами нескінченними». В «Ідіоті» є спостереження: «вона... була і роду хорошого, хоча в нас на рід дивляться не дуже, якщо при цьому немає необхідних зв’язків». Родові «зв’язки» з генієм визначають інтерес до його роду. Дух — духом, але ж і кров щось означає. Ми пам’ятаємо, що в Пушкіна по материнській лінії є й африканське коріння, у Лермонтова — шотландське... Це наче й непотрібне нам знання? А дивися ж!
На симпозіумі було озвучено доповідь «Родові гнізда Достоєвських в Україні». Автор — краєзнавець із міста Липовець Вінницької області Олександр Іванович Роговий. Про його архівні дослідження, вже враховані сучасною наукою, дуже схвально говорили в «Покровському» найвідоміші науковці. У співавторстві з достоєвськознавцем із Москви доктором наук Миколою Богдановим О.Роговий написав і підготував до друку книжку «Род Достоевских: в поисках утраченных звеньев».
— І.Волгін на симпозіумі говорив мало чи не про сенсаційність деяких ваших знахідок… Власне, з чого починається тема «Достоєвські й Україна»?
Олександр Роговий. — Із Достоєвого. Хоча село це міститься на території сучасної Білорусі, саме з нього треба починати, говорячи про родові українські гнізда Достоєвських. Якщо до цієї теми підходити етнографічно, ми маємо всі підстави говорити про Волинське Полісся, на території якого протягом століть формувався цей відомий рід. Якщо врахувати етнічне поле Іванівського району Брестської області Білорусі, до якого належить Достоєве, то можна стверджувати, що з часу поселення предки письменника чули тут українську мову. Рух роду Достоєвських із Достоєва в глибинні райони Волині не змінив звичного для них природного і мовного середовища.
— Онук першого Достоєвського (Ртищева) Федір Іванович у 1572 році служив при князі Андрії Курбському саме вже на Волині на посаді «уповноваженого приятеля» (юридичний термін). Курбський володів тут багатьма землями, у тому числі й містом Ковель…
— Так, відомо, що у Волинському воєводстві Достоєвські з’явилися наприкінці XVI століття. Але досі не було зрозуміло, де саме розміщувалося їхнє родове гніздо. Тепер, у результаті досліджень, ми можемо стверджувати: у XVI—XVIII століттях родовим гніздом предків письменника було с.Клечківці, розміщене на захід від Ковеля (тепер с. Кличковичі Турійського району Волинської області). У Клечківцях жило кілька поколінь Достоєвських. Один із роду мав ім’я вочевидь не православне — Карл. Сина свого він назвав Гомером, що свідчить про якісь світоглядні метання Карла.
Нам точно відомо, коли Клечківці перестали бути родовим гніздом. 8 травня 1775 року Григорій Гомерович продав свою вотчинну частину. Тривалий час залишалося незрозуміло, куди він виїхав із Клечківців. Лише 2006 року вдалося встановити, що Григорій Гомерович влаштувався в Янушполі — містечку на кордоні житомирської Волині і вінницької Брацлавщини. У Янушполі він став священиком місцевої церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Його середульший син — Андрій (дід письменника) згодом також став священиком і отримав парафію у с.Війтівці. Довгі роки залишалося невідомим ім’я дружини Андрія Григоровича, бабусі Федора Михайловича. Проте знали, що Андрій одружився з жінкою «не лише розумною, а й впливовою у своєму краї через свій рід». Тепер достеменно відомо, що її ім’я Анастасія. Це пощастило встановити за виявленим нами метричним записом.
— Назва «Війтівці» досить поширена в тому краї...
— Справді, «в часи Достоєвських» у губернії, крім чотирьох сіл і хуторів із назвою Війтівці, були ще й дві Війтівки. Три з цих шести однокореневих топонімів належали Брацлавському повітові... Поєднання на початку XXI століття «великої науки» і місцевого краєзнавства викликало буквально прорив у знаннях про родовід письменника. В усьому своєму великому масштабі відкрилося Війтівецьке родове гніздо, де в сім’ї Андрія й Анастасії Достоєвських народилися шість дочок і два сини. З Війтівцями пов’язані долі принаймні дванадцяти Достоєвських, найближчих родичів письменника. Молодший син Андрія Григоровича Лев (дядька письменника) служив священиком у Війтівцях після батька майже десять років. На жаль, церква, в якій півстоліття служили Достоєвські, у 30-ті роки минулого століття була розібрана. Проте в селі збереглася частина старого цвинтаря, зокрема й чотири могили Достоєвських: діда письменника — Андрія (близько1756— 1820 рр.), його дружини Анастасії (близько1763 — 1805 рр.), їхнього сина Левка (1792—1829) і брата Андрія — Георгія (близько1763—1812 рр).
Я сподіваюся, що українські села, в яких жили багато поколінь Достоєвських, дочекаються і міжнародних наукових експедицій, і пам’ятних знаків, і музею.