У радянські часи профспілки називали школою комунізму. І вони справді були першими помічниками існуючої системи. Ця структура виконувала найрізноманітніші функції: оплачувала листки непрацездатності, здійснювала громадський контроль за медициною, будувала санаторії, бази відпочинку і навіть розподіляла путівки до них. Ще профспілки опікувалися бібліотеками та спортивно-масовою роботою, оздоровлювали дітей у піонерських таборах, забезпечували школярів новорічними подарунками тощо. І взагалі, тодішня влада розробила таку законодавчу базу, при якій було невигідно не бути членом профспілки. Бо скажімо, за листком непрацездатності члени профспілки отримували допомогу в максимальному розмірі — 100%, решта — тільки половину суми. Тому навіть цей факт змушував людину вступати до «школи комунізму»
Хоча, слід визнати чесно, було й чимало позитивного. Наприклад, солідарний кошик профспілкових внесків дозволяв кожному робітникові чи селянину мати бодай один раз на рік якусь пільгову знижку на послуги, що їх надавали профспілки. Але все це вже у минулому. Наразі профспілки позбулися майже всіх своїх колишніх функцій. Особливо це відчули райкоми, міськкоми та обкоми профспілок. Їх повністю усунули від виплати допомоги за листками непрацездатності, заборонили втручатися у видачу путівок (як дорослим, так і школярам), а дитячі новорічні подарунки тепер закуповують і розподіляють органи державного фонду соціального страхування.
Зрештою, навіть у проекті нового Трудового кодексу України планується ввести статтю, згідно з якою при звільненні людини з роботи вже не треба… згоди профкому. Власне, так, як це зробили в Росії. При виборі методу захисту на випадок звільнення з роботи переважна більшість іде не в профспілку, а до суду.
Таким чином, чисельні виборні профспілкові органи останнім часом перетворилися на непотрібну громіздку громадську структуру, яка продовжує функціонувати за рахунок внесків членів трудових колективів. Позитивну роботу виконує Федерація профспілок України (ФПУ), регіональні облпрофради та, безумовно, профкоми трудових колективів. А ось такі структури, як міськкоми, райкоми, обкоми профспілки, на мій погляд, слід просто ліквідувати. І це реалії життя.
Мабуть, тому теперішні власники, викупивши підприємство, ліквідовують там так звані державні профспілки й утворюють натомість нові профспілкові структури, у яких немає ні райкомів, ні обкомів.
Наприклад, акціонери Львівського хлібозаводу №5 на своїх загальних зборах ухвалили рішення відмовитися від послуг державного галузевого обкому профспілки і вступили до нової незалежної профспілки, яка об’єднала сотні трудових колективів не тільки зі Львівщини, а й з інших регіонів України. Отож, замість сотень профспілкових функціонерів так званих державних виборних профорганів успішно й активно працюють лише кілька штатних працівників нової профспілки.
Перебудовують діяльність профспілок тому, що «свіжі» власники не хочуть викидати гроші на вітер. Тож, хоч як це дивно, при такій новій структурі профспілкові внески також працюють на підприємство, ще й приносять прибуток.
Ретроградна й закостеніла структура так званих державних профспілок у вигляді: профком-міськком-райком-обком-облпрофрада-ЦК профспілки-ФПУ — тепер просто відлякує. Адже жоден нормальний бізнесмен не погодиться, аби внески найманих робітників використовувалися на утримання чисельної армії профспілкових функціонерів, яких на законодавчому рівні давно усунуто від більшості питань, пов’язаних із соціальним захистом. Наприклад, пенсіями тепер займається відповідний фонд, путівками, допомогами на дітей та листками непрацездатності — фонд соцстраху, компенсації травм на виробництві у віданні фонду виробничого травматизму... Навіть на рівні підприємства рішення про виділення допомоги застрахованим особам приймає вже не профком, а комісія соціального страхування.
Вважається, начебто ті профспілкові виборні структури ще можуть організовувати страйки, якщо вмовлять робітників піти на такі крайні заходи…
Зауважимо, що при ліквідації згаданих вище структур є один моральний аспект. Безумовно, жаль скорочувати людей, які 40—50 років свого життя віддали роботі у профспілкових органах. Але переважна більшість їх — особи пенсійного віку, вони соціально захищені, а окремі навіть оформили пенсію державного службовця.
Отож, потрібно робити рішучі кроки. Для порівняння — у медицині в аналогічних випадках чинять так: кладуть тяжкохворого на операційний стіл, де й видаляють усе, що вже не потрібне організмові, а тільки загрожує його життєдіяльності.
Вважаю, і в державних профспілках настав час застосувати скальпель. Бо якщо запізнимося, можемо втратити весь організм.