У дітей, котрі виросли без собаки чи кота, рівень інтелекту нижчий, аніж у дітей із сімей, де є тварини. Крім того, контакт із тваринами полегшує адаптацію дітей у суспільстві. Принаймні так стверджують психологи. Мабуть, недаремно восьмирічний Малюк із відомого мультика мріяв про друга — клаповухе щеня. Найцікавіше, що дослідження, яке недавно провели російські вчені, вивчаючи зоологічні уподобання дітей, засвідчило: саме собаку найбільше прагнуть бачити дітлахи у ролі чотириногого друга. Далі йдуть папуга, кішка, хом’як, рибки, пацюк і мавпа. Входять до переліку й дикі тварини: лев і тигр, а також коні. При цьому якщо малюку зле, його більше ваблять кішки, собаки і рибки. Саме в такій послідовності. Хоча не виключено, що улюбленою твариною діти називали ту, яка живе в їхньому домі.
Втім, як і дорослі. Скільки відомо випадків, коли людина була категорично проти будь-якої живності в домі, а потім буквально прикипала душею до крихітної волохатої чи пернатої грудочки, котра наповнювала домівку відчуттям спокою, тепла й постійності. Що вже казати про дітей. Щороку тисячі з них переживають розлучення батьків, ростуть в атмосфері сімейних скандалів. І якщо немає можливості погладити кішку, поспілкуватися з собакою, пововтузитися з хом’ячком, забувши на цей час про всі неприємності, відчуваючи домашній спокій і затишок, у дитини може розвинутися серйозний невроз, погіршитися стан здоров’я.
Недавнє опитування британських п’ятилітніх малюків засвідчило, що домашні тварини — чи не найкращі їхні друзі. У семирічних, які вже краще можуть висловити свої думки, собака як захисник стоїть на другому місці після тата. З собакою, пояснюють вони, не так страшно залишатися в кімнаті, навіть якщо в домі згаснуло світло. А кішка майже така ж ласкава, як мама, особливо коли дитина плаче або хворіє. Діти часто вважають тварин повноправними членами сім’ї і можуть спілкуватися з ними так само, як із мамою, татом, братом чи сестрою. Це, зокрема, підтверджує і відповідь на запитання, до кого крихітка звернулася б у разі виникнення проблем. Більшість юних англійців не в останню чергу називали домашніх вихованців.
Існують й інші плюси спілкування дітей і тваринок. Останні здатні найбезпосереднішим чином впливати на здоров’я маленького господаря. Вважають, що вовна тварин може викликати у дитини алергію. Проте, на думку американських педіатрів, наявність у домі двох і більше кішок чи собак, навпаки, знижує ризик виникнення алергії в дітей. З’ясувалося, що 77% дітей, які живуть у таких «зоологічних» сім’ях, виявляли надзвичайну стійкість до алергії. На думку медиків, найімовірніше, у цих випадках імунна система дитини активізується, що веде до придушення деяких видів алергічних реакцій.
Є дані, що діти, у котрих є тварини, менше хворіють. Причому найбільшу користь кішки й собаки приносять дитині віком від п’яти до восьми років. Вчені зробили аналіз зразків слини 138 дітей, щоб визначити рівень вмісту імуноглобуліну, відповідального за роботу імунної системи. Він дозволив зробити висновок, що присутність у домі кішки або собаки примушує організм маленької дитини активніше опиратися інфекціям. Єдине, що при цьому непокоїть медиків, то це звичка дітей спати в одному ліжку з кошлатим улюбленцем.
Здатні тварини і лікувати. Скажімо, відомо про методики лікування низки захворювань опорно-рухової системи, в основі яких лежить катання на конях. Існують спеціальні схеми лікування неврозів. Скажімо, дитині, котра страждає на заїкуватість як один із проявів неврозу, значно легше ввійти в контакт із твариною, такою ж маленькою, мовчазною та беззахисною, як вона сама, і почати з нею спілкуватися. Гіперактивний малюк заспокоюється, гладячи кішку, собаку чи хом’ячка, вчиться контролювати силу своїх рухів. При цьому тварина стає ніби посередником і допомагає налагодити стосунки з дорослими та рештою навколишнього світу.
Багато противників тварин можуть заперечити: деякі малюки не лише не навчаються любові та співчуття, а й мучать саме кошеня чи цуценя. По-перше, змучити звірка не так і просто — навіть маленьке кошеня здатне постояти за себе чи, у крайньому разі, просто сховатися. А по-друге, все залежить від ставлення до тварини дорослих — малюк копіюватиме їхню поведінку. Якщо батьки приймають цуценя чи кошеня як нового члена сім’ї, то для дитини воно стане другом, якщо ж тварина живе в домівці як предмет інтер’єру, то й дитина швидко навчиться байдужості і жорстокості стосовно будь-якої живої істоти.
Ще одне запитання, на яке повинні відповісти батьки, котрі все ж таки зважилися на живність у домі: хто більше підходить малюкові. Деякі фахівці радять орієнтуватися на темперамент і тип особистості дитини. Приміром, інтровертній, флегматичній потрібен звірок, із яким можна було б спілкуватися з допомогою звуків і дотиків: морські свинки, хом’ячки, мишки. При цьому слід враховувати і претензії самих представників фауни. Як відомо, люди веселі й активні краще уживаються з пернатими: у гнітючій, сумній атмосфері птахи швидко хворіють і можуть навіть померти від постійного стресу. З черепахами малюкам нудно: спостерігати за ними нецікаво, спілкуватися неможливо, і тому дуже швидко власники взагалі перестають звертати на них увагу. Акваріум із рибками більше підійде дітям раціональним, схильним до колекціонування, котрі знають, чого хочуть від життя, а також неспокійним, легко збуджуваним — тривале споглядання неквапливого плавання рибок заспокоїть будь-яку нервову систему.
Але, за великим рахунком, жоден спеціаліст не скаже, яка саме тварина викликатиме в усіх домочадців позитивні емоції. Приміром, в Австралії останнім часом стало популярно тримати вдома в ролі домашніх тварин комах, таких як таргани-гіганти. Місця в квартирах і будинках мало, а живу душу поруч мати хочеться.