Стигматизовані групи (затавровані як порочні та непрестижні) оцінити щодо кількості важко. Легше дотримуватися політкоректності, називаючи повій жінками комерційного сексу, наркоманів — споживачами ін’єкційних наркотиків, гомосексуалістів — чоловіками, що мають секс із чоловіками. Ще є бісексуали — також група ризику.
Проте оцінити чисельність цих груп населення можливо — нехай і не зі стовідсотковою точністю, але принаймні стає зрозуміло, про цифри якого порядку йдеться. Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів дослідження «Оцінка чисельності груп населення з високим ризиком зараження ВІЛ/СНІДом» на замовлення Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІДу в Україні, що співпрацює з Міністерством охорони здоров’я України.
Розповідає генеральний директор КМІС, професор НаУКМА Володимир ПАНІОТТО.
— Методика, за якою ми проводили дослідження, дуже цікава. Гадаємо, що її використовуватимуть і в інших країнах, коли ми зможемо опублікувати її у закордонних журналах і представити на міжнародній науковій конференції. В Україні один із найвищих у світі темпів зростання СНІДу. Ми оцінювали в цьому проекті уразливі групи — жінок і чоловіків комерційного сексу, споживачів ін’єкційних наркотиків, чоловіків, що мають секс із чоловіками, і бісексуалів. Бісексуали як група ризику небезпечніші за гомосексуалістів — їх важче виявити, вони живуть у сім’ях і не вважають себе належними до групи ризику. Ми застосовували метод, заснований на мережевому аналізі, — метод списку анонімних знайомих, а також традиційний capture-recapture («повторне охоплення»), це – мов кола по воді. Поясню його суть на прикладі.
Якби ми хотіли оцінити, скільки риби у ставку, то спіймали б тисячу риб, окільцювали і знову випустили у водойму. А потім, коли б вони вже добре там перемішалися, знову витягли б тисячу. З тієї тисячі, яку ми витягли, окільцьованих виявилося б, наприклад, двісті риб. Вони становлять одну п’яту частину улову, відповідно у ставку п’ять тисяч риб.
Так само і з жінками комерційного сексу. Наприклад, у низці міст України в місцях, де вони збираються, інтерв’юери знайомляться з ними, проводять опитування, просять, щоб вони ще когось порекомендували для бесіди. Так набирається 200 осіб. Кожній вручають подарунок (наприклад, коробку презервативів). Через тиждень знову опитуються 200 «жриць кохання» – вже в інших точках і обов’язково запитують, чи брав хтось із них участь у першому опитуванні і чи одержував подарунок... У такий спосіб виявилося, наприклад, що в Миколаєві близько 900 повій.
Розроблений нами метод списку анонімних знайомих простіший і дешевший. Він полягає в тому, що береться репрезентативна вибірка населення загалом (можна сказати, модель населення України), і опитувані виписують на листок усіх людей, із якими вони знайомі. У середньому це 52 особи. Ми запитуємо, скільки з них лікарів, професорів, будівельників, інженерів, повій, наркоманів... Групи ризику нечисленні, але ми все-таки, опитавши 2000 жителів України, отримали інформацію про 104 тисячі людей. А чи згадує респондент як члена групи ризику себе особисто чи своїх родичів і знайомих, інтерв’юер не знає, це й забезпечує відвертість респондентів. До речі, професорів і лікарів було згадано набагато більше, ніж за статистикою… Докторів наук, наприклад, згадали у вісім разів більше. Тих-таки наркоманів серед знайомих називають рідше. Тому необхідно розрахувати певний коефіцієнт стигматизації.
— Ще один традиційний метод, із яким порівнювався наш підхід, — до розмови підключається координатор проекту, молодший науковий співробітник КМІС Дмитро ХУТКИЙ, — це respondent driven sample — вибірка, спрямована респондентами. У процесі досліджень ми опитували цим методом жінок комерційного сексу і споживачів ін’єкційних наркотиків. Ходили в місця, де можна зустріти наркоманів: або в громадські організації, куди вони звертаються, або в пункти обміну шприців, і просили їх узяти участь в опитуванні. За заповнену анкету вони отримували винагороду — наприклад, банку кави. Потім ми просили їх привести для опитування друзів, знайомих (іноді вчили самих наркоманів проводити опитування, і вони опитували інших наркоманів). Кожен із десяти приводив двох знайомих. У такий спосіб ми набирали до 200—400 респондентів у кожному місті, де проводили дослідження. В чому сенс цієї вибірки? В тому, що серед знайомих тих, хто відразу пішов на контакт, є представники важкодоступних закритих груп, які просто не були б охоплені звичайним опитуванням. У статистиці фігурують переважно споживачі опіатів, а є й споживачі амфетамінів, героїну — у них інша якість життя.
Ми порівняли отримані дані зі статистикою. Якщо п’ять відсотків з опитаних нами зверталися до пунктів обміну шприців, можна припустити, що це — кожен двадцятий, і порахувати, скільки їх загалом.
У Києві в нас вийшло від 16 до 18,5 тисячі ін’єкційних наркоманів. Причому виявилося, що повії та наркомани — це дві незалежні групи, які практично не перетинаються.
Дані досліджень КМІС і Українського інституту соціальних досліджень (УІСД) ім. О.Яременка (воно проводилося за іншою методикою) оцінювала експертна група з представників Міністерства охорони здоров’я, міжнародних експертів, громадських організацій, Всесвітнього банку. Організатором виступило Міністерство охорони здоров’я — адже воно, власне, й відповідає за медичне забезпечення груп ризику і хворих на ВІЛ.
Отже, жінок комерційного сексу в Україні від 103 тисяч (дані КМІС) до 250 тисяч (дані УІСД). Споживачів ін’єкційних наркотиків — від 381 тисячі до 424 тисяч. Гомосексуалістів — від 59,5 тисячі до 176,5 тисячі, чоловіків комерційного сексу — від 15 тисяч до 30 тисяч.
Опитування стигматизованих груп проводитимуться регулярно, вони допоможуть оцінити динаміку ситуації з ВІЛ/СНІДом, оцінити гостроту цих проблем і запропонувати якісь заходи для боротьби з поширенням ВІЛ/СНІДу. Адже демографи разом із медиками стверджують: якщо в суспільстві збережеться сьогоднішня тенденція поширення ВІЛ/СНІДу, вимре значна частина населення — 10—15 мільйонів!