Щоразу, прилітаючи в Англію, не втомлююся захоплюватися... зразковою чистотою британських громадських туалетів. У Лондоні та Ліверпулі, Манчестері і Ньюкаслі ці необхідні для нормального функціонування городян заклади є своєрідною «візитною карткою» країни. До речі, стародавню стіну, встановлену на півночі країни, назвали на честь римського імператора Адріана. Того самого, який близько двох тисяч років тому запровадив податок за користування громадськими туалетами в столиці могутньої імперії. Коли ж сивочолі сенатори попрікнули всемогутнього владику в певних моральних вадах цього податку, то тодішній господар світу по слово до кишені не поліз:
— Гроші не пахнуть...
Великобританія, мабуть, єдина у світі країна, де протягом багатьох років проводиться конкурс... на найкращий громадський туалет. Останніми роками першість у цьому змаганні надійно утримують завжди свіжопофарбовані будки з написом WC у лондонському Гайд-парку. Тут вирішили не обмежуватися чистотою й повним «боєкомплектом» для відвідувачів: із крихітних динаміків, розміщених у верхній частині споруди, ллється приємна для вух постояльців симфонічна музика. Кажуть, що один із відвідувачів, бомж Кріс, облюбував одну з таких будок біля мальовничої галявини. Провівши 10—15 хвилин усередині і, вочевидь, натхнений почутим, Кріс відчиняє двері й починає в такт музиці водити в повітрі руками. Місцеві заздрісники не без сарказму стверджують, що всесвітня слава головного диригента симфонічного оркестру міланської «Ла Скали» Ріккардо Мутті не дає Крісу спокою. Він ще не сказав свого останнього слова...
Із власного життєвого досвіду, із вражень, винесених з відвідання найбільш благополучних в економічному плані держав, смію зауважити: де громадські туалети сяють чистотою, там і з демократією повний порядок. І якщо великий режисер дуже точно зауважив, що театр починається з вішалки, то, спроектувавши таке спостереження в масштабах однієї окремо взятої країни, можна сказати: держава починається з поваги до місць громадського користування. Я аж ніяк не перший, хто помітив такий взаємозв’язок. Шанований мною письменник Михайло Булгаков у діалозі професора Преображенського і його асистента Борменталя, який висловив стурбованість розрухою в країні, сказав приблизно так: «Якщо постійно справляти нужду в туалеті повз унітаз, то й там настане розруха».
Англія, звісно, приваблює не тільки повагою муніципальних і державних структур до сподівань свого народу, а насамперед установленою системою демократії, поваги до приватної власності, громадянських і політичних прав острів’ян. Водій Гленн Баррі, що керував чартерним автобусом, відвіз українських журналістів з аеропорту до місця нашого дводенного проживання — готелю Jury’s. За сорок хвилин поїздки Гленн розповів силу-силенну надзвичайно цікавих речей: чого лише варте те, що він і прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер родом із одного села Трімдор.
Проїжджаючи повз потопаючий у зелені хутір, Гленн зауважив:
— Тут квартирує не хтось, а сам Пол Гаскойн, відомий уболівальникам усього світу під прізвиськом «Газа».
— І що, п’є, як колись? — поцікавився я.
— А хто ж його знає? — щиросердно випалив «драйвер». — У футболістів із цією справою повний порядок: пили Ноббі Стайлс, Джордж Бест, Тоні Адамс. Але нічого, контроль над м’ячем при цьому не втрачали, — глибокодумно підсумував Гленн.
Щойно розмістившись у затишному готелі і посмакувавши старого доброго англійського пудингу, ми вирушили в Міддлсбро, де на місцевому «Ріверсайд стедіум» грали молодіжні збірні України й Англії. Гра в нашої молодіжки не заладилася з перших хвилин. Господарі поля нав’язали гостям силову манеру гри, примушуючи помилятися в найпростіших ситуаціях. Результат зустрічі — 3:1 на користь «левенят». У збірній України сподобався киянин Алієв, який послав у ворота англійців так званий м’яч престижу.
У Міддлсбро, де 1966 року збірна СРСР проводила кілька поєдинків групового турніру чемпіонату світу, місцеві журналісти повідали мені просто-таки приголомшливу новину. Їхнє містечко зовсім скоро стане першим великим населеним пунктом у всій Великобританії, де вулична проституція набуде статусу «легальної».
— За що така повага? Невже за зайнятістю представниць «першої найдавнішої» ординарне містечко на північному сході острова випереджає такі мегаполіси, як Лондон, Ліверпуль, Манчестер? — поцікавився я у місцевих знавців.
— Річ у тім, що «за валом» великі міста заткнуть Міддлсбро за пояс. Але тільки не за відсотковим показником на душу населення, — втішали мене англійці. — Подивимося, як піде справа. Не можемо ж ми все своє життя побудувати, ніби в інформаційній програмі Бі-бі-сі: «Дивлячись із Лондона»...
…Матч на «Сент-Джеймс парк» між національними командами був останньою репетицією для українців перед їхньою грою в Копенгагені у груповому турнірі проти датчан. Напередодні вильоту на береги туманного Альбіону наставник української дружини Олег Блохін сам висловив думку, що за результатами товариських поєдинків він уже заслужив відставку зі своєї посади. Правда, Олег Володимирович зауважив, що товариські ігри є лише підготовкою до офіційних і суворо судити його поки що не слід. Як мовиться, головні матчі не зіграні...
Шведський керманич англійських «левів» Свен-Горан Ерікссон напередодні зустрічі нарікав на відсутність винуватця фурору на Євро-2004 18-річного Уейна Руні і фаворита футбольної Британії чорношкірого богатиря Сола Кемпбелла, які продовжують відновлюватися після травм. Не потрапив до складу збірної і бувалий півзахисник Пол Скоулз. Але й без них «леви» вийшли перед ясні очі 35 тисяч фанів, які заповнили трибуни «Сент-Джеймс парк», у всій красі: Джеймс, Г.Невілл, Коул, Джеррард, Террі, Кінг, Бекхем, Лампард, Сміт, Оуен, Батт. У стартовому листі синьо-жовтої команди значилися такі прізвища: Шовковський, Несмачний, Федоров, Тимощук, Єзерський, Шелаєв, Шевченко, Русол, Гусєв, Ротань, Воробей.
Гра почалася без будь-якого розгойдування. На випад англійців наші відповідали уколом-відповіддю. 13-та хвилина могла стати фатальною для «левів»: Шевченко перехитрив двох захисників і викотив м’яч під удар Ротаню. Півзахисник «Дніпра» готувався до завершального удару, як до шлюбної церемонії, і в результаті запустив м’яч у другий ярус трибун. До 27-ї хвилини гри українці мало чим поступалися господарям, а в одному з компонентів — у надмірному хвилюванні — навіть помітно перевершували суперника. Та ось центральний захисник британців Джон Террі, ніби на прогулянці в Гайд-парку, пройшов по правому флангу і зробив низову передачу в штрафний майданчик українців. Бекхем скористався відскоком м’яча від рук Шовковського — 1:0.
Після перерви перевага англійців проявилося вже на 50-й хвилині, коли маленький Оуен перестрибнув рослого Шелаєва і послав м’яч головою у ворота українців — 2:0. «Лаври» за третій гол англійців слід, безумовно, віддати Тимощуку, який, несподівано для своїх, відправив до власних воріт виведеного на заміну Райт-Філліпса. Той повністю виправдав довіру донеччанина — 3:0. Далі спостерігати за грою стало нецікаво. Після гри Олег Блохін сказав журналістам, що такій команді, як Англія, програти не соромно. У мене з цього приводу своя думка, але туга серце крає від того, що 4 вересня збірна України гратиме проти датчан, які обіграли у своєму останньому контрольному матчі поляків на їхньому полі — 5:1. Однак тішить, що Олег Володимирович не відмовляється від своєї обіцянки посісти перше місце в нашій відбірній групі. Як то кажуть, поживемо — побачимо…