Чоловіки (та й жінки) уважно слухали розповіді шведів Бйорна Гоффмана і Відара Веттерфалка про виховання почуттів... батьківства. Крапки поставлено тому, що досі наше суспільство погано уявляє собі, що ж це за почуття. А їх можна й потрібно виховувати.
Особливо вражали кадри відеофільму: поруч із звичайними сценами материнських виявів турботи про новонародженого — молодий батько, який купає дитину в ванночці, підставивши під голівку міцну й навдивовижу ніжну чоловічу руку.
На «Арці», I Міжнародному ярмарку жіночого підприємництва й гендерних проектів, який недавно пройшов у Києві, занять-тренінгів для чоловіків було кілька. Ведучі — представники шведської чоловічої лінії — полонили аудиторію своєю відвертістю, розповідями про те, чому і як вони почали інакше будувати своє життя, відкинувши чоловіче «его». Були сімейні проблеми, непорозуміння з дружинами, й це змусило шукати новий власний образ. Була робота в поліцейському відділенні, як у випадку з Бйорном Гоффманом, котрий намагався вивести підлітків на шлях істинний. Але потім зрозумів: потрібно йти до джерел проблеми — навчати біологічних батьків ставати справжніми батьками своїм дітям. Ні, навіть раніше: ще до народження дитини навчатися батьківству.
Змінити мислення й відкинути стереотипи, що передавалися з покоління в покоління, дуже непросто. Там, по чоловічій лінії, навчають ставати інакшими — заради повноцінної родини й любові. Бо світ задихається від насильства та зла. І хіба не варто спробувати змінити його за допомогою сім’ї, стосунків у ній?
У Швеції досі чимало розлучень. Ініціаторами розриву в 75% випадків стають жінки, яким набридає тягнути на собі сімейний віз. Але ж розлучення — це крайній захід. І суспільство шукає інших рішень. Чоловіки навчають чоловіків налагоджувати контакти зі своїми дітьми. У Швеції давно не вважається ненормальним, коли батько бере відпустку для догляду за новонародженим. Щастя батьківства — це щось інше, ніж уроджений інстинкт. Пан Бйорн розповідав, які труднощі (навіть стреси) пережив особисто, допоки пізнав смак справжнього батьківства.
У шведських психологів-консультантів напрацьовано значний досвід, який вони намагаються передати й нам. І наші чоловіки виявилися готовими до цього. Принаймні у Вінниці. Рік тому чоловіки створили там громадську організацію «Чоловіки проти насильства», передусім — проти насильства в родині. Серед організаторів — і вузівські викладачі, і бізнесмен, і вчені, і міліціонери, і хірург. Сьогодні їх — вісімнадцятеро.
З правил організації: «Якщо чоловіка виховують як людину тверду, жорстку, із наперед визначеним та обмеженим типом поведінки, — це насильство. Наслідки такого виховання — ставлення до жінки як до людини з «обмеженими можливостями», «нижчого сорту». Такий чоловік обмежений у повноцінному вихованні дітей».
Звісно, кепкувань із боку «справжніх чоловіків» доводиться вислуховувати чимало. Але за порадою друзів на консультацію приходить дедалі більше тих, хто у стосунках із близькими зайшов у безвихідь. У нас не заведено «виносити сміття з хати» — мовляв, допомагай собі сам. А краще — випити з друзями й забутися. Однак проблеми в такий спосіб не розв’яжеш.
Поруч із стендом вінницької організації на «Арці» зупинялося чимало приємно здивованих чоловіків і жінок. Розпитували, радилися. Я ставила «каверзні» запитання, спочатку сама не повіривши в існування таких... ну, справжніх чоловіків. Вони говорили про роботу з підлітками, партнерські відносини в родині та про виховання власних дітей. Мені подумалося, що, справді, самі жінки не зможуть зробити якісний прорив до нових стосунків у сім’ї, у вихованні дітей, у суспільстві загалом. Ідея партнерства обох статей почала обростати реальною плоттю. Як то кажуть, втілюватись у життя.