Ця жінка дуже нагадує витончену порцелянову ляльку — усе гармонійно, досконалі лінії, жодної вади. Царствена постава. На обличчі — маска чемного спокою. І лише очі — виразні, уважні, видають владну натуру. Їй дивовижно личить національне корейське королівське вбрання. Пані Шим Сіль — принцеса Південної Кореї. Донька останнього імператора, котрий, до речі, крім обов’язків монарха, займається вельми прибутковим бізнесом. Чоловік пані Шим Сіль — також відомий бізнесмен. А сама принцеса — впливовий громадський діяч. Приклад сучасної емансипованої кореянки, котра, змінивши традиційний спосіб життя корейської жінки, не втратила м’якої жіночності та шарму.
— Пані Шим Сіль, що означають деякі деталі вашого вбрання?
— Костюм, що на мені, — винятково для вечірніх виходів.
— Ця шпилька кольору веселки...
— Вона символізує наше життя, що вбирає в себе всі кольори райдуги. У разі трауру шпильку змінюють на дерев’яну й чорного кольору.
Три амулети на паску всі разом символізують повагу до гостей. Ніж — це обіцянка, дана чоловіку в тому, що жінка дотримується моральної чистоти. У разі чужих зазіхань жінка не повинна заподіяти шкоду комусь, вважається правильним убити себе.
Птах символізує сімейну пару — чоловіка та дружину. Поруч знаходиться спеціальний амулет — знак родинного довголіття — на зеленому тлі кулончик з особливими пахощами. Він індивідуальний для кожної жінки. На третьому амулеті рогу — символ влади, сили й соціального статусу.
У давні часи за вбранням, костюмом можна було судити про становище людини в суспільстві.
— Я вже вп’яте в Україні, — розповідає пані Шим Сіль. — Уперше побувала восени 1999 року. Відвідала Київ, який справив на мене велике враження та здивував.
— Чому здивував?
— У нашій країні Україна не була так відома. В основному як нова держава на околиці колишнього Радянського Союзу, котра переживає певні труднощі перехідного періоду. Про інше практично ніякої інформації. Хоча перед поїздкою я прочитала про вашу країну довідкову літературу, але одна річ суха статистика й інше — побачити все на власні очі, відчути.
У перший же день я відвідала Міністерство культури, Андріївську церкву й музей мініатюри. І вже з перших кроків у Києві перейнялася духом глибокої історії. Унікальна архітектура та дуже привітний народ. Мені відразу сподобалася ця країна, захотілося ближче познайомитися з українцями.
До приїзду в Україну я чула, що українська мова за красою схожа на французьку. Але, прибувши сюди, переконалася: вона ще мелодійніша.
І ще — нашу країну називають Країною вранішньої свіжості. Україна, на мою думку, також країна вранішньої свіжості — в Європі. Я часто бувала в Америці, Європі, але, відвідавши Україну, зрозуміла, що це саме та країна, в якої з Кореєю може бути багато спільного.
Тому, коли мені запропонували очолити український культурний центр, я з задоволенням погодилася. І нині вважаю своїм обов’язком через нього поширювати знання про Україну, донести до корейської громадськості той факт, що Україна — країна Східної Європи, багата культурою, історією та заслуговує на належну увагу з боку корейського суспільства.
— Що, по-вашому, корейці могли б перейняти в українців і навпаки?
— Українці могли б запозичити в корейців передусім прагнення до економічного розвитку, тобто повчитися того, як можна за короткий час побудувати країну, підняти її економіку. Тим паче що Україна — країна з дуже великим потенціалом.
Корейці ж в українській культурі могли б перейняти, передусім, шанобливе ставлення до жінки. У вас цю культуру пронесено через століття, тут шанували своїх жінок із незапам’ятних часів. У Кореї переважала культура конфуціанства, відповідно до якої жінка вважалася нижчою істотою, і тому не дозволялося, приміром, аби жінка заходила в дім, не пропустивши вперед чоловіка. Корейські жінки, бачачи ставлення українських чоловіків до своїх жінок, певною мірою заздрять їм.
— Як багато корейських жінок зайняті в економіці, політиці, культурі?
— Нині ситуація змінюється. Сьогодні багато жінок здобувають освіту за кордоном. Займаючись пропагандою України в Кореї, я є винятком: у Кореї мені приділяють велику увагу політики, вони до мене прислухаються.
— На відміну від типової кореянки ви — активна людина. Хто вплинув на формування вашого характеру?
— Передусім батько. У той тривожний час, коли Корею охопили внутрішні перевороти, я ще дитиною з батьком виїхала до США. Маючи статус імператора, батьку треба було жити, зберігаючи при цьому певний рівень. Він займався бізнесом у сфері рибальства й суднобудування. Багато чого йому доводилося освоювати наново. Ситуації траплялися різні, але навіть у найнепростіші часи він не втрачав гідності й холоднокровності. Жив за принципом: коли щось сталося, отже з цього і треба виходити. Батько був для мене незаперечним авторитетом. Я намагалася в усьому його наслідувати, тим паче що зростала серед американців, де ніхто мене особливо не виділяв. Аби в тому суспільстві утвердитися, із дитинства доводилося брати ініціативу в свої руки та діяти. Величезний вплив на формування мене як жінки справила бабуся. Вона була дуже активна. Багато займалася популяризацією християнства в Кореї, підтримувала стосунки з пасторами, із людьми, котрі несли цю релігію в Корею. Вона сама була християнкою.
— Ви ніби увібрали в себе східну та європейську культури. Чия філософія вам ближча?
— У моєму вихованні переплелися два начала — конфуціанська мораль і християнська філософія — під впливом бабусі родина прийняла християнство. Східні мотиви виховання позначаються в тому, що з усього можна дістати урок. Моя філософія життя така: навчатися всього — і постійно.
— Яка добра справа для України зробить вас щасливою?
— Я дуже люблю Україну. Коли друзі запитують, чому саме вашу країну, я не знаю, як це пояснити, крім одного слова «любов». Тут немає ніякого раціонального пояснення. І я докладу всіх зусиль для того, аби наші країни співробітничали в галузі культури й не лише.
— Чого навчилися в Україні ви?
— Українці піклуються про дітей навіть після повноліття, про літніх людей. Шанують кумівство, дружбу не пов’язаних кревними узами людей, яка насправді не поступається стосункам родинним. Цього немає в корейській ментальності. І цього варто навчатися.
— Що корейці найкраще сприймають в Україні?
— Передусім — балет, оперу. У Кореї високо цінуються ваші фахівці саме в галузі мистецтва. Тут український талант набагато перевершує корейський. Молоде покоління прагне до вашої краси. Корейські жінки навіть роблять пластичні операції, аби бути схожими на європейок, насамперед, на українок — є такі випадки!
— Які українські слова вивчили першими?
— Будьмо! — з приємним легким акцентом вимовила пані Шим Сіль і підняла чашку зеленого чаю. — Дуже хороший тост, оскільки означає головне: жити, не просто існувати, а жити активно, насичено, яскраво, із користю.
ДОВІДКА
Український культурний центр у Сеулі засновано 15 грудня 1999 р. Його активісти — відомі громадські й культурні діячі Республіки Корея, представники бізнес-кіл, політики.
Головна мета цієї організації — встановлення безпосередніх контактів між установами культури й мистецтва обох країн. Культурний центр сприяє поширенню та популяризації знань про Україну, її традиції та звичаї.
За підтримки Українського культурного центру 2000 року вперше в історії двосторонніх відносин було проведено виставку художніх творів українських художників і відомого скульптора Анатолія Валієва. З великим успіхом у Республіці Корея пройшли гастролі українського дитячого хору міста Одеси.
У рамках святкування 10-ї річниці незалежності України центр провів низку культурних заходів.
На честь десятиліття встановлення дипломатичних відносин між нашими країнами 19 березня минулого року в Національному театрі Кореї відбувся концерт, у якому відома корейська оперна співачка Пак Сун Бок виконувала українські народні пісні. Ця подія мала великий резонанс у корейському суспільстві.
Завдяки активній діяльності членів центру й особисто його президента пані Шим Сіль налагоджено низку корисних контактів на рівні вищого керівництва РК.
У вересні 2003 року Президент України Л.Кучма нагородив пані Шим Сіль Орденом княгині Ольги. (Цієї нагороди удостоюються жінки за видатні особисті заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, просвітницькій, культурній, благодійній та інших сферах громадської діяльності, вихованні дітей у родині.)