ПРАВОСЛАВНИЙ ХРЕСТ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТАНКУ?

У ті часи зв’язок у бою здійснювався тільки через гінців або ж візуально. Війська, бачачи встромлений у землю білий штандарт гетьмана Богдана (чим він був нижчий за рангом від португальського короля?), знали, де міститься командний пункт, а гетьман, дивлячись у підзорну трубу на поле бою, бачив, як розташовані його полки і корпуси. Тому козацькі прапори аж ніяк не могли бути лише малинового кольору.

У ті часи прапори не робилися за трафаретом і не надходили у війська відповідно до регламенту. Їх або дарували козакам можновладці, або виготовляли і дарували черниці з монастирів, розташованих поблизу міст, у яких формувався той або той полк. Украй рідко, та бувало, що козакам, особливо запорожцям, дарували прапори іноземні государі. Уніфікація прапорів почалася вже після того, як з’явилися бойові засоби зв’язку для керування військами. Але й нині окремі частини одержують бойові прапори від населення як подарунок. І це хороша традиція, адже така робота виконується з любов’ю. Не варто прагнути повної стандартизації.

Достатньо пам’ятати національні кольори України — жовтий і синій — і сподіватися на властивий нашому народу здоровий глузд: військовий бойовий штандарт або прапор не повинні бути схожими на ворожий і взагалі на якийсь з бойових прапорів, що існують у збройних силах інших країн. Адже іноді політичні амбіції і незнання або небажання знати військову історію призводять до дуже сумних наслідків. Так, під час боїв на Могилів-Подільському напрямку кіннота Третьої залізної дивізії Армії УНР, заходячи у фланг противникові, рухалася північним берегом Дністра і була обстріляна румунськими прикордонниками. Згодом у відповідь на вимоги українців дати пояснення з приводу обстрілу румуни резонно відповіли, що стріляли по червоному прапору. Справді, в української дивізії був світло-малиновий прапор, а національних кольорів, захованих у його правому верхньому куті, здалеку не було видно.

«Сирокомля» і гетьман Богдан

5 березня 1392 року польський король Ягайло і Великий литовський князь Вітовт підписали Островський договір, відповідно до якого, Вітовт отримав правління Великим Князівством Литовським (без титулу великого князя) і став васалом польського короля. Так утворилася конфедерація Польщі й Литви під назвою Річ Посполита, куди ввійшли Галичина, Західна Білорусія та українські землі до лівого берега Дніпра. На той час монгольський хан Тохтамиш, посварившись із Тамерланом, разом зі своїм улусом перейшов до Вітовта. Тамерлан зажадав від Вітовта видати Тохтамиша, але йому було рішуче відмовлено. Розлютований хан пішов на Вітовта. Той попросив військової допомоги у короля Ягайла. Король послав польські та українські хоругви. Під хоругвою «абданк» ішов до місця бою загін українського лицаря Сирокомлі.

12 серпня 1399 року противники зійшлися на берегах Ворскли. Як тоді було заведено, перед битвою від обох сторін виїхали бійці: з боку хана — мурза, а від Вітовта — лицар Сирокомля. Мурза почав «безчестити ім’я Христове», а українець виявив «мужній захист імені Христового проти язичників, що говорили на нього хулу», — написано в польському гербовнику. Мабуть, Сирокомля переміг хулителя-мурзу, і натхнене цим військо помчало на ворога. Проте хан Тимур-Кутлук вважався «найкращим учнем Тамерлана»: він зімкнув фланги, відрізав литовців і Тохтамиша від поляків, і Вітовт битву програв. Та польський король Ягайло нагородив лицаря Сирокомлю особистим прапором, на якому був зображений на червоному тлі срібний знак «абданк» із золотим католицьким хрестом угорі. Сирокомля був православного віросповідання, тому пізніше попросив королівського геральдиста поставити в наверші «абданка» георгіївський хрест. Таким чином, прапор «Сирокомля» є у двох варіантах: у польському гербовнику — з католицьким хрестом, а в грамоті польського короля, що дозволяла гетьману Богданові Хмельницькому користуватися прапором, — з георгіївським.

Ситуація з польською геральдикою зіграла на руку Катерині II, коли вона вирішила остаточно розправитися з українським козацтвом. Імператриця знала, що родових гербів у козацької старшини, яка становила в ті часи офіцерський корпус реєстрового козацтва, не було. А в Російській імперії родові герби, завпроваджені ще Петром I, уже були внесені до родових гербовників. Здавалося, спонукувана добрими намірами, імператриця грамотою 1785 року (через два роки після запровадження кріпосного права в Україні) дозволила українській шляхті записуватися в родовідні дворянські книги Російської імперії. Але при цьому треба було подати патент на герб і грамоту на володіння маєтком, видані можновладною особою, яка мала на це право. А таке право мали лише глави держав, у яких жили українські дворяни. Природно, що таких документів у козацької старшини не було і бути не могло. Так безкровно припинив своє існування український козацький офіцерський корпус.

5 травня 1995 року указом Президента України була затверджена президентська нагорода — орден Богдана Хмельницького. За основу був узятий георгіївський хрест із прапора «Сирокомля» з емаллю на променях рубінового кольору, а в центрі була поміщена фігура «Сирокомля» на темно-малиновому тлі. До ордена додавалася стрічка кольору «червоної китайки» з білою смугою всередині. У прикладеному обгрунтуванні до дизайну ордена було сказано, що «абданк» з хрестом — родовий герб Богдана Хмельницького. Проте це твердження не відповідає дійсності, і цей орден можна з достатньою мірою достовірності вважати орденом «Сирокомля», тобто орденом держави Польща. Все це було б анекдотично, якби не було так сумно й прикро. Не зустрівши належного обгрунтування з боку опонентів, автори проекту вирішили використовувати хрест цього ордена як символ Збройних Сил України.

Святий Георгій та імператриця Катерина II

У війську римського імператора Діоклетіана служив воєначальник Георгій з Каппадонії. Коли почалися гоніння на християн, Георгій склав із себе командування і прийшов до імператора як їхній заступник. Після катувань і тортур Георгій був обезголовлений у Нікомедії близько 300 року до Різдва Христового, не доживши всього два десятиліття до того, як Костянтин Великий дав християнам свободу віросповідання. Грецька православна церква зарахувала його до лику святих, пізніше це зробила й католицька. Проте православна візантійська церква заснувала спеціальний хрест, що згодом перейшов у Київську Русь, а потім і в Україну. Так на козацьких прапорах з’явився георгіївський хрест, один із варіантів лапчастого православного хреста. Аналогічні хрести з’явилися й у геральдиці інших країн Європи.

1779 року в сина Катерини II, цесаревича Павла, народився другий син, якого імператриця назвала Костянтином. Вихователем до нього приставили вихідця з Греції князя Кантакузена, щоб той навчав цесаревича грецької мови і візантійської історії. Катерина хотіла, не мало не багато, відродити Візантійську імперію і посадити свого онука в Константинополі на імператорський трон. Для цього потрібно було, по-перше, захопити територію Молдавії, Румунії та Болгарії, а по-друге — розбити оттоманську Порту. Катерина планувала атакувати Порту з двох боків: з півночі — російськими військами, а з півдня — силами повсталих греків, болгар та сербів. Коли Порта буде переможена і до Константинополя увійдуть російські війська, її онуку виповниться двадцять, і він спокійно зійде на престол у колишній столиці Візантії.

Для цієї грандіозної операції був потрібен символ, безпосередньо пов’язаний з Росією і слов’янським православ’ям та побічно — з Візантією. Таким символом, який широко шанують у слов’янських країнах, який пов’язаний з Росією та Візантією, став святий великомученик Георгій. Його хрест на бойових прапорах світового православного слов’янства мав символізувати боротьбу з мусульманством, як за часів хрестових походів — католицький хрест.

Крім прапора-символу, потрібен був і символ-орден. У цьому сенсі в імператриці були «напрацювання»: вона давно вирішила запровадити власний військовий орден, списавши статут з австрійського ордена Марії Терезії, заснованого під час Семирічної війни, у 1757 році. За проектом, це був той самий георгіївський хрест, але з вирізами на променях. Імператриця наказала, прибравши вирізи, покрити золотий хрест зверху білою емаллю, а в центрі хреста, у колі, на червоному тлі помістити зображення святого Георгія, який поражає списом дракона (мався на увазі християнин, який поражає мусульманство).

26 листопада 1769 року було засновано військовий орден св. великомученика і переможця Георгія з чорно-золотою стрічкою (родове поєднання кольорів імператорського російського дому), що присуджувався за хоробрість на полі бою, мав чотири ступені і призначався лише для офіцерського складу. У 1807 році імператор Олександр I заснував срібну «відзнаку Військового ордена для нижчих військових чинів», що в народі й у військах називали георгіївським хрестом. З 1856 року його поділено на чотири ступені: два перших були золотими, два останніх — срібними. Якщо солдат, матрос і унтер-офіцер були нагороджені орденами всіх чотирьох ступенів, то до них додавався бант. У 1913 році цей орден одержав офіційну назву «Георгіївський хрест».

Форма георгіївського хреста на російських бойових прапорах трансформувалася при імператорі Олександрові I: на полотнище прямокутної форми накладався хрест, у центрі поміщався державний герб з великою імператорською короною вгорі, у проміжках між променями хреста — імператорські вензелі в обрамленні лаврових вінків овальної форми. Кожен полк мав свої кольори (хреста і поля), але прапор першого батальйону будь-якого полку був білого кольору.

Українська діаспора не вважала георгіївський хрест символом українського козацтва. Геральдисти з діаспори козацьким називали грецький хрест. У 1965 році в США був виготовлений «Почесний знак Українського Вільного Козацтва» — білий козацький хрест із золотим знаком св. Володимира вгорі, обрамлений овальним золотим вінком з лаврового та дубового листя, поверх якого розміщувалися булава і козацька шабля. 18 січня 1979 року в Торонто, у каплиці куреня Українських Вільних Козаків імені гетьмана Петра Дорошенка, протоієрей Федір Легенюк освятив новий прапор Коша УВК, виготовлений хорунжим Теодором Баб’юком. На лицьовому боці прапора малинового кольору було зображено образ св. Покрови і написано «Надія на Бога і лицарство наше», а на зворотному боці — козацький (грецький) хрест і напис: «Українське Вільне Козацтво — учасник боротьби за Волю України від 1917 року».

Коли Петлюра вирішив увічнити подвиг старшин та козаків, які брали участь у Першому зимовому поході 1919—1920 рр., українські військові топографи, що за сумісництвом займалися геральдикою, вибрали базовим козацький хрест. «Орден лицарів Залізного хреста Армії Української Народної Республіки» затверджено 19 жовтня 1920 року. Це була перша нагорода УНР у період національно-визвольної війни та існування Українських Збройних Сил.

…Хрестовий похід Катерини II на оттоманську Порту за її життя зазнав фіаско. Із завидною впертістю інші імператори з дому Романових намагалися завоювати протоки Босфор і Дарданелли, відродити Візантійську імперію й укріпити оплот православ’я під символом хреста святого великомученика Георгія. Останній із них, Микола II, планував цю операцію в 1917 році, коли послав на Чорноморський флот віце-адмірала Колчака, а з Кронштадта — дві дивізії морської піхоти під командуванням генерал-майора Свєчина. На той час частини Кавказького російського фронту уже вийшли на південне узбережжя Чорного моря і захопили Трапезунд. Залишалося лише висадити десант поблизу Константинополя, і доля турецької столиці була б вирішена. Але революція в Російській імперії перекреслила плани Романових, так само, як у ранньому середньовіччі провалилися вісім хрестових походів під католицьким хрестом. Отже, всі хрестоносці зазнали поразки.

«Нові хрестоносці»?

Лицарі та прочани, які вирушали відвойовувати в невірних Святу Землю і Гріб Господній, нашивали на плащі хрести, і навіть рукоятки їхніх мечів мали хрестоподібну форму: лицарі встромляли меч у землю і молилися на його рукоять.

Коли козаки билися проти мусульман і католиків, захищаючи від навали своїх рідних та свою землю, на їхніх прапорах були православні хрести. І це було виправдано історією.

Проте коли президент США лише натякнув, що треба оголосити хрестовий похід проти мусульманського тероризму, у мусульманському світі знявся шквал обурення. Тому з релігійними символами слід поводитися дуже обережно.

У «Військово-історичному альманасі» Центрального музею Збройних Сил України, №1(2) за 2001 рік вміщено проект «Системи військово-геральдичних знаків Збройних Сил України та інших військових формувань, передбачених Законодавством України». Отож, «Військово-геральдичний знак керівних органів ЗСУ» — це хрест від ордена Богдана Хмельницького, на якому «Сирокомлю» у центрі хреста замінив Малий герб нашої країни на синьо-чорному тлі в обрамленні лаврового листя. Різнобарвні емблеми родів військ аналогічні, але вже в колах і з арматурою родів військ, а петличні знаки за їх композицією цілком запозичені із символіки польських збройних сил, якщо лише на місце хреста поставити польського орла. Той самий хрест використано і в «Системі військових прапорів Збройних Сил України та інших військових формувань, передбачених Законодавством України». У цьому проекті ті ж автори, які спроектували орден Богдана Хмельницького (хрест «Сирокомля»), діяли аналогічним чином: для персональних штандартів керівників силових структур — той самий хрест, але на різному колірному полі.

Цікаво, чому Служба безпеки України одержала хрест чорного кольору на червоному полі? Таке поєднання кольорів було у квітні 1941 року, на Другому Великому з’їзді ОУН(Б), затверджене як «організаційний прапор» «чорної і червоної фарби». Але ця громадська організація нічого спільного з українськими силовими структурами не мала. А для Збройних Сил автори проекту знову запропонували «червону китайку», і на її тлі — червоний георгіївський хрест.

Постає запитання: як усе це могло статися? Адже в Україні існують національні кольори і Малий герб. Свого часу Грушевський запропонував знак Святого Володимира як символ УНР. Його було затверджено Малою Радою 1 березня 1918 року в Житомирі разом з першими українськими грішми (на них був знак Святого Володимира з хрестом), аналогічний символ було затверджено і на військово-морському прапорі УНР. Але Винниченко й соціалісти виступали проти, і Грушевському довелося піти на поступку — хрест прибрали. Так чому ж нині хрест знову став символом Збройних Сил, як це було при гетьмані Богданові, а знак Святого Володимира залишився без хреста? Де тут логіка? Мало того, автори проекту, мабуть, забули, що наказом президента Росії червоний колір запроваджено як колір російського бойового прапора, а в червоного кольору багато відтінків, у тому числі і ясно-малиновий, як у «червоної китайки».

Залишається сподіватися лише на здоровий глузд і нагадати відповідальним особам, що символом Збройних Сил завжди і скрізь був, є і залишиться той символ, який міститься на військовій кокарді захисника держави.