Побутує думка, що бізнесом займаються в основному люди жорсткі, вольові, холоднокровні. Головна їхня мета — отримати якомога більше прибутків, і вони йдуть до неї затято, наполегливо, не помічаючи нічого довкіл. Цим суперменам далекі будь-які сантименти, а всі негаразди відскакують від них, як горох від стіни. До речі, шлюб із солідним бізнесменом сьогодні вважається дуже престижним, і багато дівчат потайки мріють про це. На їхню думку, наявність чоловіка-підприємця автоматично позбавить їх будь-яких проблем і зробить сімейне життя щасливим та благополучним. Але психологи категорично не згодні з такою точкою зору…
Фахівці вважають, що саме бізнесмени сьогодні становлять своєрідну «групу ризику», оскільки щодня піддаються цілому ряду небезпечних чинників. Кримінальні розбірки, дедалі частіші замахи на підприємців — це окрема тема. Зосередимося лише на проблемах соціальних і психологічних. Ні для кого не секрет, що ситуація на ринку змінюється майже щодня. Коливання курсу валют, зміни в законодавстві, оподаткуванні, запровадження нових митних правил... Щоб «залишатися на плаву», необхідно постійно бути в курсі, швидко реагувати на кожне нововведення і вчасно до них підлаштовуватися. Трохи загавишся, не встежиш — і вигідна угода зірветься. Тому навіть дуже багаті й щасливі бізнесмени перебувають у постійній нервовій напрузі. Ну, а про малих та середніх підприємців годі й казати! За статистикою, майже кожен третій із них розоряється. А цю подію за силою впливу на психіку фахівці ставлять урівень із такими тяжкими психотравмуючими ситуаціями, як розлучення або втрата близької людини.
— Крах бізнесу, розорення абсолютно всі сприймають тяжко. І зовсім не має значення, була це велика фірма, банк чи торгова ятка. Адже для людини, котра тривалий час віддавала себе всю до решти роботі, власний бізнес — майже як рідне дітище. І коли його забирають за борги чи руйнують, господар неминуче відчуває сильний стрес, — каже лікар-психіатр Центру психотерапії та медичної психології при Київській міській психоневрологічній лікарні № 1 Дмитро Павлюк. — За словами багатьох наших пацієнтів, у ту хвилину їм здавалося, що й жити не варто: адже втратили одночасно і престиж у суспільстві, і джерело існування. До речі, найтяжче переживають розорення ті, хто вже звик до високого рівня доходів, стабільного матеріального становища. А тепер відразу їм доводиться змінювати весь спосіб життя: відмовлятися від дорогих звичок та розваг, відвідувати звичайні магазини й поліклініки, підраховувати витрати... І навіть якщо після розорення у них залишаються кошти й можливості для того, щоб забезпечити собі середній рівень життя, їх це вже не влаштовує. Адже в ділових колах вважають так: кожен крутий настільки, наскільки багато у нього грошей. А коли «круті» бізнесмени розоряються, то раптом розуміють, що, окрім грошей, у них нічого й не було, а самі по собі вони нецікаві людям. У результаті з’являються різні невротичні розлади, нав’язливі думки про крах усіх надій, небажання жити далі. Добре, якщо хтось із оточення вчасно помічає це і починає бити на сполох...
Під час мого візиту в кризовому відділенні Центру саме проходили курс психологічної реабілітації кілька колишніх бізнесменів, чоловіки віком від 19 до 56 років. Багато хто зізнавався, що найважчими були перші тижні після усвідомлення ними втрати улюбленої справи. Реагували кожен по-своєму. Ті цілими днями лежали на дивані й нічого не робили, інші впадали в істерику, треті зверталися до знахарок, екстрасенсів із проханнями зняти пристріт, і майже всі почали глушили горе в спиртному... Однак минали тижні, місяці, а стан не поліпшувався. Сильні колись, упевнені в собі люди втрачали сон і апетит, ставали безвольними. На саму думку про те, щоб спробувати шукати роботу чи заснувати іншу фірму, їх змагали похмурі думки: а навіщо, якщо все знову може розвалитися? У багатьох з’являлися страх перед майбутнім, невпевненість у власних силах.
Щоб повернути бізнесменів у стрій, у кризовому стаціонарі використовується цілий комплекс реабілітаційних заходів: медикаментозна терапія, сеанси аутотренінгу та релаксації, холотропне дихання тощо. Особливо популярна у пацієнтів комп’ютерна корекція біоелектричної активності мозку. Ця процедура з’явилася у відділенні недавно, близько року тому, але вже довела свою ефективність.
Наукою давно доведено, що людський мозок є своєрідним генератором електромагнітних імпульсів, з допомогою яких нервові клітини передають інформацію одна одній, а також іншим системам організму. Але під впливом стресів, перевтоми, психологічних травм нормальний перебіг електричних процесів у мозку порушується, виникає дезорганізація звичних ритмів. Людину при цьому мучать психічні й соматичні розлади — головний біль, гастрити, виразкова хвороба тощо. Щоб нормалізувати самопочуття, використовується генератор мозкових хвиль, який впливає на слуховий і зоровий аналізатори з допомогою спеціально підібраних звукових та візуальних імпульсів.
На практиці це буває так: під час індивідуальних сеансів лікарі за допомогою комп’ютера підбирають поєднання найприємніших для пацієнта кольорів і звуків. Це може бути шум вітру, плескіт хвиль, спів птахів. Якщо пацієнт напружений, схвильований чи страждає від безсоння, для нього підбирають поєднання образів, яке діє розслабляюче. Дехто під час сеансів навіть засинає, а прокидається з чудовим настроєм і самопочуттям. Якщо ж людині необхідно підбадьоритися, відчути приплив енергії — для неї підберуть поєднання, що діє мобілізуюче.
А ось 52-річному бізнесменові Миколі Васильовичу саме під час такого сеансу спала на думку свіжа ідея, як організувати новий цікавий бізнес.
— Кілька місяців тому я втратив свою фірму і впав у тяжку депресію, подумував навіть про самогубство, — розповідає Микола Васильович. — Навіщо жити далі, якщо немає ніякої мети? Багато років я думав лише про те, як утвердитися на ринку, отримати якомога більше вигідних замовлень, придушити конкурентів тощо. Я звик до напруженого ритму життя і після банкрутства спочатку просто нидів від неробства. Але цілком несподівано під час цього вимушеного перепочинку у мене з’явився час для того, аби переосмислити багато своїх учинків, стосунки з людьми. Зокрема я зрозумів, що занадто мало уваги приділяв своїй сім’ї. Через це зіпсувалися стосунки з дочкою, дружиною, а потім і з друзями дитинства. Річ у тім, що коли роками думаєш лише про розвиток своєї фірми, рамки твоєї свідомості мимоволі звужуються, перестаєш бачити щось, окрім роботи. Хоч як дивно, перебування в стаціонарі пішло мені на користь, я згадав, що в житті є й інші речі. Вперше за багато років з’явилася можливість просто насолоджуватися гарними кольорами, музикою, спілкуванням із близькими... Депресія минула якось сама собою. А під час одного з сеансів з’явилися нові ідеї. Можливо, виписавшись зі стаціонару, я знову займуся бізнесом, але вже без колишнього фанатизму. Постараюся знайти «золоту середину» між роботою та сім’єю. Нехай це принесе мені менше доходів, зате з’явиться час для спілкування з близькими. Тож певною мірою я навіть вдячний долі за те, що мій бізнес дав тріщину.
Втім, навіть у щасливих підприємців життя не надто спокійне. За спостереженнями медиків, молоді бізнесмени часто «підсідають» на алкоголь. Їм доводиться постійно обмивати вигідну угоду, ходити на фуршети, ділові вечері в ресторанах. Крім того, багато хто вдається до міцних напоїв, аби зняти нагромаджену за день втому, робочий стрес. У невеликих дозах алкоголь справді допомагає розслабитися, але, як правило, потім дози швидко збільшуються і справа закінчується хронічним алкоголізмом.
З одним із таких пацієнтів мені вдалося зустрітися у стаціонарі. 27-річний Юрій С. кілька років керував будівельною фірмою і жодних проблем із бізнесом не відчував. Справи йшли успішно, підлеглі поважали суворого і компетентного начальника, від замовників відбою не було. Але щойно Юрій повертався в сім’ю, ситуація кардинально змінювалася. У великому заміському будинку всім заправляли дружина та її мама. Хоча саме Юрій забезпечував сім’ю, домашні абсолютно не рахувалися з його думкою. Розумний, енергійний, наполегливий на роботі — у повсякденному житті він був м’якою, поступливою, «домашньою» людиною. Повернувшись після напруженого дня, мріяв відпочити, розслабитися в колі близьких, задушевно поговорити. Але жінки воліли вести світський спосіб життя: їздити по нічних клубах, магазинах, відвідувати покази мод. І Юрію доводилося їх супроводжувати. При цьому свекруха постійно нав’язувала зятю свої погляди на те, як виховувати дітей, як вдягатися, що дивитися по телевізору, куди поїхати на відпочинок тощо. Дружина бачила в ньому лише машину для заробляння грошей. У скрутну хвилину йому ні з ким було поділитися своїми проблемами. Через кілька років такого життя Юрій став відчувати, що потрібен близьким лише як годувальник. Спілкування з ним обмежувалося постійними вимаганнями грошей, а якщо можливості не дозволяли цього зробити, він чув критику і закиди на свою адресу. Ніхто не замислювався над тим, що «годувальникові» теж потрібні увага, турбота, ніжність... Через таку ситуацію в Юрія розвинулася сильна депресія, а щоб подолати її, він став дедалі частіше прикладатися до чарчини. Після того, як успішливий бізнесмен вкотре «пішов у запій», перелякані родичі привезли його у відділення.
— Тут у пацієнта розвинувся алкоголізм як своєрідна реакція на сімейне життя, — продовжує розмову директор Центру психотерапії Леонід Юнда. — Цього легко можна було б уникнути, якби домашні ставилися до нього з повагою та оберігали від надмірних стресів. Адже життя сучасного бізнесмена — справжнє ходіння по мінному полю. На нього полюють кримінальні структури, конкуренти підкладають свиню, контролюючі організації душать нескінченними перевірками, а ще й власні службовці вимагають збільшення зарплати... І якщо до цього додаються ще й негаразди вдома — навіть залізні нерви можуть не витримати. Юрій втомився жити під пресом, йому потрібна була якась віддушина, оскільки ж він не знайшов її в рідних стінах, залишався тільки один вихід — напитися з друзями. До речі, така невротична алкоголізація сьогодні не рідкість. І якщо людину не зупинити вчасно, не почати лікувати, то вона може перетворитися на безнадійного алкоголіка. Під час курсу лікування Юрій не раз обговорював із медиками свої сімейні проблеми, шукав виходу з ситуації. Звісно, взаємини, які склалися в сім’ї, його не влаштовують. Молодому чоловіку не подобається, що близькі ставляться до нього по-споживацькому. Тому Юрій вирішив: тепер він більше часу проводитиме з дружиною та дітьми і постарається змінити їхнє ставлення до себе. Схоже, багато про що задумалася і його дружина. Вона постійно відвідувала чоловіка в стаціонарі, приходила на сеанси сімейної терапії. Час покаже, чи зможуть вони гармонізувати свої стосунки, чи їм усе ж таки доведеться розлучитися. Важливо, що обоє намагаються зробити усе від них залежне, аби відновити сімейний лад.
До речі, якщо раніше вважалося, що представниці слабкої статі частіше звертаються по психологічну допомогу, то останнім часом ситуація змінилася. Лікарі повідомили, що в кризовому відділенні зараз приблизно дві третини пацієнтів — чоловіки. Пояснюється це цілою низкою причин, як соціальних, так і фізіологічних. Чоловіки більше й напруженіше працюють, на них лежить важкий тягар відповідальності за сім’ю, за свою справу. Крім того, жінки від природи більш адаптовані, стійкіші до стресу, легше пристосовуються до нестабільних умов життя. А отже, саме вони повинні берегти своїх чоловіків, створювати в сім’ї теплий клімат, забезпечувати надійний тил. І чоловіки обов’язково відповідатимуть на це успіхами в бізнесі.