Внаслідок подій останніх тижнів, від прийняття "драконівських" законів і до застосуванням сили правоохоронними органами до громадян, Україна виявилася "глибоко розколотим суспільством". Тобто таким, "де насильство або загроза насильства утримує його в розколотому стані". Таке визначення у своїй монографії "Політика у глибоко розколотих суспільствах", яка недавно вийшла друком, дав професор школи політичних та міжнародних досліджень і філософії Королівського університету Белфаста доктор Адріан Гулк.
Досвід виходу з політичних конфліктів у країнах, котрі донедавна потопали в насильстві (Північна Ірландія, Індія, Колумбія, Бангладеш, Шрі-Ланка, Сербія, Непал), демонструє різні інструменти подолання конфронтації. Насамперед вони перебувають у політичній площині.
Однак є ще один важливий аспект, про який сьогодні вголос говорять експерти, - це безпосередня робота філантропічних і громадських інституцій із захисту прав людини та підтримки жертв конфліктів, згладжування розколу серед населення. Адже тільки загальний погляд на ситуацію, сприйняття одне одного та визнання можливості співіснування допомагають примирити розділені частини суспільства і подолати конфлікт мирним шляхом.
Сьогодні перед громадянським суспільством стоять два ключових завдання:
- захист прав людей і надання всебічної допомоги жертвам конфлікту;
- ініціювання активної роботи серед населення, спрямованої на зняття суспільної напруги, встановлення діалогу та формування толерантного ставлення, згладжування конфлікту в місцевих спільнотах.
Якщо перше завдання належить до
розряду "тут і тепер" і пов'язане насамперед із адресною допомогою, то друге - більш системна робота, від успіху якої залежить подальший розвиток українського суспільства.
Підпільна благодійність
Ескалація конфлікту, перші підпали автобусів, вибухи гранат і газові атаки 19 січня викликали гостру необхідність у налагодженні системи надання допомоги потерпілим.
Усі наступні дні, з 19 по
26 січня, у відповідь на кожен новий факт насильства з боку силових структур, судової системи та влади моментально з'являвся новий інструмент взаємодопомоги, взаємовиручки та підтримки.
Групи волонтерів Червоного хреста, у звичайному житті - директорів і менеджерів компаній, програмістів, журналістів, узяли на себе завдання витягувати потерпілих із "передової" та передавати їх лікарям. Ця робота триває цілодобово.
Під вечір на Грушевського стало зрозуміло: люди задихаються від газу, перев'язочних матеріалів не вистачає. Упродовж години після появи в соціальних мережах повідомлення про те, що потрібні марлеві пов'язки та матеріали для надання першої медичної допомоги, люди стали привозити на Майдан усе необхідне: хтось залишав у Будинку профспілок, а хтось ішов прямо в пункт Червоного хреста на Грушевського. Як за помахом чарівної палички, з'явилися волонтери, які роздавали маски всім, хто перебував на "передовій", розносили воду, щоб люди могли вмитися.
20 січня - продовження "гарячого" конфлікту на Грушевського. Прем'єр-міністр М.Азаров публічно заявив, що виділить додаткове фінансування для надання допомоги постраждалим співробітникам "Беркуту". Про постраждалих громадян він навіть не згадав.
Тут-таки волонтерська група "Медики Майдану" створює на базі Інституту історії на вул. Грушевського перший пункт надання медичної допомоги. Лікарі різної кваліфікації, медсестри з'їжджаються туди для надання першої допомоги потерпілим. Тяжкопоранених відправляють у лікарні.
На жаль, того ж дня підтвердилася інформація, що лікарі міських лікарень передають потерпілих до рук правоохоронних органів, які потім відправляють їх у СІЗО.
Ті, хто потрапив у лікарню або СІЗО, потребували допомоги у вигляді медикаментів, їжі, одягу. Для координації цієї роботи було створено волонтерську ініціативу "Допомога потерпілим у Києві". Її ініціатори - громадські активісти Оксана Кондратюк та Ірина Пащенко - невдовзі стали координувати свою діяльність із іншою ініціативною групою, яка забезпечує охорону в лікарнях, а також із адвокатами. Сьогодні в групу стікається інформація про потреби потерпілих у лікарнях та СІЗО, і волонтери намагаються оперативно реагувати на ці запити, залучаючи допомогу всіх небайдужих. За перші п'ять днів роботи було зібрано й витрачено на ліки, продукти та медзасоби понад 40 тис. грн.
А вночі сталися "тітушки"... Вони сотнями заполонили центр міста, і кияни вийшли зі своїх квартир на вулиці. "Поїхала тієї ночі, тому що корінна киянка в п'ятому поколінні, - ділиться одна з тих, хто вийшов із сім'єю в ніч, аби захищати своє місто. - Просто не могла залишатися вдома й переживати біля компа. Адже цим не допоможеш. Жодного плану в мене не було. Знала тільки, що зустрінемо однодумців, таких самих, як ми, киян, котрі не хочуть миритися з беззаконням. І таких ми зустріли - навіть не десятки, а сотні. "Тітушок" усе-таки зупинили, мирно посадили в автобуси й відправили по домівках. Тієї ночі я зрозуміла, і щодня переконуюся в цьому дедалі більше, що в кожного з нас - свій Майдан: хтось захищає свої права, хтось - майбутнє своїх дітей, хтось - свій бізнес, хтось - себе, хтось - своє місто. Але ж із усього цього й складається майбутнє нашої країни. Саме тому ми разом встали сьогодні на її захист і здаватися не будемо".
21 січня з Олександрівської лікарні було викрадено Ігоря Луценка та Юрія Вербицького. Перший вижив, хоча й зазнав жорстокого побиття. Другий помер від катувань...
Через Фейсбук моментально було створено волонтерську ініціативу "Охорона в лікарні". За словами громадського активіста Ольги Айвазовської, ініціатива спрямована на збирання інформації про тих, кого привозять до лікарень, і, якщо ці люди причетні до Майдану, відстежування всього, що відбувається з ними. За необхідності активісти на місці негайно звертаються до юристів та журналістів. У результаті такої роботи було знайдено кількох людей, котрі зникли. Крім того, в соціальних мережах учасники ініціативи поширюють інформацію про потреби затриманих: одяг, ліки, засоби гігієни. Через Фейсбук координується графік чергування, щоб кожен бажаючий міг почергувати у зручний для себе час. Фінансів не збирають.
22 січня було заарештовано рахунки двох громадських організацій, які збирали кошти для Євромайдану й Автомайдану. Відтоді збір коштів на підтримку потерпілих через громадські та благодійні організації став неможливим. Однак знадобилося всього кілька годин, щоб запустити нові механізми для збору таких коштів.
Сьогодні це вже не одне чи два джерела, які легко перекрити. Їх набагато більше. Вони не накопичують ресурси, а відразу ж спрямовують на надання необхідної допомоги, насамперед - на закупівлю медобладнання та медикаментів для польових госпіталів на території Майдану.
Наприклад, сама лише ініціатива "Народний госпіталь", ініціаторами якої є Антоніна Юрченко, Олександра Дубичева, Дар'я Крикунова, за п'ять днів із допомогою благодійних пожертвувань придбала два кисневих концентратори, чотири мішки амбу, аспіратор, лампу для кварцювання приміщень, небулайзери, стійки для крапельниць, хірургічних інструментів і медикаментів. Слід також зазначити, що "перший завіз" інструментів і медикаментів (деякі з них - досить рідкісні й дорогі, а деякі везли навіть із Москви) повністю був знищений, коли "Беркут" розгромив перший медпункт в Інституті історії.
Сьогодні ініціатива акумулює інформацію про потреби всіх медпунктів Майдану. Діє безліч волонтерських підгруп.
Роман Зінченко ділився на своїй сторінці у Фейсбуці: "Один із дефібриляторів прибув у госпіталь у Жовтневому палаці зі Львова вчасно - за п'ять хвилин до зупинки серця чоловіка. Серце запрацювало, людину врятували. Отож тепер у кожному ударі цього серця можна почути ваші зусилля, любов та підтримку, друзі. І ваша гривня врятує ще багато життів та доль. Не зупиняйте потік добра".
23 січня увійшло в історію як "кривава середа" - "Беркут" зважився на штурм Грушевського, пролилася перша кров. Півдня Київ приходив до тями від жаху того, що сталося, а потім устав. Встали ті, хто доти ще сидів удома, вважаючи, що це його не стосується. У Червоний хрест почали підтягуватися нові волонтери, медики, люди стали масово приносити продукти й медикаменти.
Вночі місто не спало, а укріплювалося. Сотні машин звозили на Майдан шини, дрова та інші матеріали для укріплення. Тисячі людей гребли сніг, тягали мішки, працювали лопатами, будували барикади. У багатьох це викликало сльози на очах. Не від розпачу, ні. Просто було неможливо повірити в те, що відбувається, і хотілося якомога швидше перемогти зло. Київ вистояв. Нічного штурму, якого всі побоювалися, не було.
Того дня вже на повну силу запрацював польовий госпіталь - на сьогодні основне хірургічне відділення Майдану. У Парламентській бібліотеці на Грушевського волонтери-лікарі та медсестри щодня творили дива.
24 січня - продовження масових арештів, пастка для Автомайдану. Ці дні стали викликом для київських адвокатів - десятки справ, які штампували слідчі та прокуратура.
"Асоціація юристів України активно залучена у процес захисту прав затриманих у рамках мирних протестів, - розповів президент АЮУ Денис Бугай. - Чітка позиція і злагоджені дії юридичної спільноти стали одним із ключових чинників, які примусили застосовувати так званий "Закон про амністію учасників Євромайдану". Минулого тижня ми дізналися про звільнення Володимира Кадури і Ярослава Притуленка, захисниками яких виступали адвокати - члени АЮУ. Щодо низки справ запобіжний захід змінено з "утримання під вартою" на "особисте зобов'язання". Проте є очевидна тенденція прийняття судами рішень із завищеними запобіжними заходами.
АЮУ також не залишила поза увагою і прийняття "гучних" законів, звернувшись до ВР із проханням скасувати обмеження основних прав та свобод громадян.
Щодня ситуація з мирними протестами набуває нового розвитку, що, на жаль, призводить і до нових затримань. Якщо наразі основна маса справ затриманих 1 грудня 2013 р. перебуває на стадії завершення, то справи затриманих учасників Автомайдану тільки починають набирати актуальності і потребують допомоги адвокатів. Тривогу також викликають затримані, які перебувають у лікарнях. Для захисту їхніх прав намагаємося організовувати постійні чергування адвокатів.
І, хоча кількість охочих надати правову допомогу постійно збільшується, відчувається дефіцит адвокатів, особливо в Черкасах та Запоріжжі".
25-26 січня - масові акції протесту в регіонах України. Основні події вийшли за межі Києва і перемістилися в регіони. У цей час активісти запустили інформаційний ресурс "Потреби Майдану". На ресурсі викладено віртуальну карту Майдану з усіма об'єктами (медичні пункти, кухні, пункти інформації, туалети тощо). Крім того, позначено потреби кожного з них. І тепер кожен житель Києва може з першоджерела дізнатися, які продукти, ліки, товари необхідні Майдану прямо зараз.
Крім того, створено ініціативу "Євромайдан: організація передач у СІЗО" - допомога тим, кого заарештували впродовж останнього тижня. Запущено сайт "Хроніки революції" - інформація про зниклих безвісти під час протистояння на київському Майдані.
Такі мобілізація, бажання і готовність допомогти свідчать: хоч би скільки нових перешкод виставляв режим, людей, які борються за свою свободу, вже не зломити. Сила цього процесу в тому, що в нього немає єдиного координатора. Ініціативи виникають спонтанно, на основі особистого бачення та можливостей окремих людей, яким для цього не потрібні команди згори.
За тиждень Київ зміг мобілізуватися й організувати безперебійну доброчинну допомогу потерпілим - медичну, юридичну, фінансову та матеріальну. Система зміцнюватиметься й розвиватиметься. Кожен киянин може вибрати найбільш зручний для себе варіант участі.
Цей досвід може бути підхоплений волонтерами в регіонах. Надання допомоги і захист жертв конфлікту - сьогодні одне з головних завдань громадянського суспільства.
А тим часом у Давосі…
23 січня, коли Україна і весь світ переживали новину про перших жертв на Майдані, фонд Віктора Пінчука в рамках міжнародного економічного форуму в Давосі проводив шостий круглий стіл з добродійності на тему "Майбутнє капіталізму: максимізуючи економічні та соціальні доходи". І, хоча розмови про капіталізм на той момент багатьма сприймалися як бенкет під час чуми, вважаю, що ця подія, трансльована онлайн, не мусить пройти мимо аналітичних служб Ріната Ахметова і Дмитра Фірташа, а також усіх, хто намагається укоренитися у Великобританії. Адже, попри участь у круглому столі провідних світових філантропів - американця Білла Гейтса і бангладешця Муххамада Юнуса, - основними диригентами події стали британці Тоні Блер і сер Річард Бренсон. Саме вони дали чудовий урок англійських аристократів українським олігархам, які намагаються потрапити у верхній ешелон світової еліти.
Основні месиджі, що прозвучали під час круглого столу, такі:
- права людини і їх захист мають бути одними з ключових завдань будь-якого бізнесу;
- сьогодні бізнес, будь-яка компанія мають виходити за рамки своїх економічних вигод і приділяти увагу навколишньому світу, - без цього прогресу й розвитку не буде. Бізнес повинен вивчати ситуацію, означувати проблеми, вказувати на них уряду і сідати з ним за стіл перемовин. Питання для обговорення - як зробити так, щоб через 100 років життя у твоїй країні було кращим;
- система не має права вказувати людям, як їм жити. Люди повинні впливати на систему, примушуючи зважати на свої проблеми, і знаходити шляхи для їх вирішення.
Головним сюрпризом став незапланований раніше виступ П.Порошенка, якому Тоні Блер несподівано надав слово на останній хвилині круглого столу, вже після підбиття підсумків дискусії всіма його учасниками. Емоційне й чітке звернення до всіх учасників та гостей українського політика і бізнесмена із закликом не тільки на словах, а й на практиці довести готовність світового бізнесу до солідарності в боротьбі з корупцією та захистом прав людей було зустрінуте оваціями.
Рецепти об'єднання суспільства
Щойно громадянське суспільство впорається з першим завданням і надасть необхідну допомогу всім, хто постраждав у конфлікті в період протистояння, перед ним постане найскладніше завдання - об'єднати країну. Без його виконання будь-які інші внутрішні або зовнішні чинники, несподівано виникнувши, можуть знову підняти хвилю конфліктів.
Події останніх місяців свідчать, що в Україні існує поділ між регіонами, викликаний нестачею об'єктивної інформації, а також стереотипами й упередженнями (як на Заході і в Центрі, так і на Півдні та Сході).
І це те, з чим сьогодні негайно треба починати працювати. Це завдання не можна перекладати на плечі політиків, - вони не впораються. Це - завдання громадянського суспільства.
Є вже відпрацьовані міжнародні практики. Досить поглянути на проекти Європейського Союзу, реалізовані останніми роками, у період значного розширення членства. Їм теж потрібно було вибудовувати діалог і взаєморозуміння всередині нової, розширеної європейської спільноти. Пріоритетами стали культурні, освітні, молодіжні програми.
Молодіжні обміни сьогодні на першому місці в європейській молодіжній політиці. Вони проходять у формах вуличних театрів, робочих таборів, лідерських тренінгів та флешмобів. Ціле поле для креативу!
І це можна застосувати в Україні. Мобілізувати і змішати молодь усіх 24 областей країни можна з допомогою студентських дебатів, молодіжних таборів, програм із лідерства, спортивних турнірів тощо. Адже всю отриману інформацію молоді люди передають далі - своїм батькам, друзям, родичам та знайомим. У нас достатньо експертів, готових генерувати й реалізовувати такі програми.
Культурні фестивалі, пісенні марафони, танцювальні вечірки - і все в гостях одне в одного. Письменники, художники, поети з різних областей діляться своєю творчістю. Місцеві телеканали Ужгорода і Кривого Рогу, Луганська і Хмельницького проводять спільні телемости, посилаючи одне до одного музикантів, кухарів, дизайнерів тощо. І це тільки частина культурних можливостей.
Досвід багатьох країн свідчить, що в конфліктних ситуаціях просвітницька робота починається з двома основними групами населення: молоддю та жінками. Саме вони є основними джерелами поширення інформації та формування цінностей. В Україні зареєстровані й діють тисячі молодіжних і жіночих організацій. Їхню діяльність необхідно активізувати.
Люди зі Сходу, Заходу, Центру і Півдня мусять активно розпочати спілкуватися, навчитися слухати і чути одне одного! Мають бути сформульовані й передаватися посили, зрозумілі та прийнятні для всіх!
Звісно, щоб уся ця діяльність досягла максимального ефекту, важливо на початковому етапі провести глибокий зріз життєвої позиції пересічного українського громадянина: що його хвилює, чого бракує, до чого він прагне. Адже результати дискусій, які відбуваються цими днями, переконливо доводять, що європейські цінності не можуть стати основою для об'єднання. А незнання і нерозуміння - як історії, так і поточного життя інших регіонів - призводять до неправильних висновків
та взаємної недовіри. Передумовами об'єднання можуть стати тільки спільні переконання. Саме їх треба закласти в основу всіх подальших програм та проектів. І почати з цим працювати.
Для запуску об'єднавчого процесу, безумовно, потрібні тактика і ресурси. З тактикою не так складно: координаційну роль у роботі з жіночим населенням можна покласти на потужні незалежні жіночі організації - Український жіночий фонд або Жіночий консорціум України. Для молодіжки й культурних проектів теж можна вибрати по одному досвідченому контрагенту, який далі працюватиме з регіональними і місцевими організаціями.
Крім того, всі програми можна запустити і на базі одного незалежного благодійного фонду, що має досвід роботи з різними категоріями населення. У крайньому разі - зареєструвати новий. Благо, сьогодні це можна зробити швидко.
Тепер головне - де взяти ресурси для ведення цієї роботи? Порядок удома, звісно ж, краще наводити за власний кошт.
Ще недавно наші олігархи брали активну участь у найбільш щедрих рейтингах доброчинців. Хотілося б почути про їхню готовність підтримати сьогодні українське громадянське суспільство. Це ж стосується депутатів усіх забарвлень та мастей, власників середнього і великого бізнесу. Громадянське суспільство потребує вашої підтримки!
І насамкінець тим, хто ще сумнівається...
Час подвійних стандартів минув безповоротно. Інтернет і соціальні мережі - один із найпотужніших інструментів їх припинення. Вже неможливо заявляти з екрана телевізора про готовність зберегти цілісність України і тим часом посилати літак із президентом на борту в Москву. Неможливо одночасно забезпечувати охорону Майдану, "ланчувати" у Давосі з мільярдерами і "впихати" свої труби в угоду з Москвою.
Від того, яку підтримку кожен надасть громадянському суспільству сьогодні, значною мірою залежить, де і як кожен із них житиме завтра. Рівень наданої підтримки громадянському суспільству і буде прямим свідченням бажання жити в цілісній квітучій Україні. Решта - від лукавого...