Ну ось і все... Майже півторарічні потуги довести європейській футбольній співдружності, що ми чогось варті, завершилися цілком закономірним результатом: Україна вкотре поза європейським і світовим форумами. Можна, звісно, ремствувати на інтриги з боку «тролів» із ФІФА й УЄФА, котрі підкидають нам щоразу непоступливих суперників. Однак задля об’єктивності зазначимо: з такою командою з’явитися в компанії кращих команд світу — суцільна срамота. Слід визнати, що в організації футбольного дійства, в умінні покласти на вівтар перемоги все тактико-технічне уміння, моральні й фізичні сили ми безнадійно відстаємо від німців, англійців, італійців, іспанців «і різних інших шведів», немов равлик, який вирішив обігнати гепарда.
Я аж ніяк не намагаюся «по гарячих слідах» вихлюпнути негативні емоції на третю поспіль невдачу нашої першої команди в поєдинках плей-оф. У нинішньому відбірному циклі вона мала всі можливості не довести себе до стикових матчів. Поразка в Києві від поляків у стартовому поєдинку позначилася на всьому подальшому виступі жовто-блакитних. Їм жодного разу не вдалося відсвяткувати перемогу на «Олімпійському» — по неї довелося виїжджати на львівську «Україну».
З більшим успіхом національна команда грала на чужих стадіонах. Хоча й тут інколи коїлися дуже дивні речі: після провального першого тайму на єреванському «Раздані» гості раптом почали рухатися і вирвали перемогу. Щоправда, після того поєдинку вірменські спеціалісти засумнівалися не лише у фахових, а й у морально-етичних чеснотах ряду своїх футболістів, включно з майже «непробивним» голкіпером Березовським. У вирішальному поєдинку у Варшаві господарі, впевнено посівши перше місце в групі, по полю ходили. Вони практично не чинили опору. А чудовий воротар Дудек в епізоді, коли українці зрівняли рахунок, діяв так, наче був зацікавлений у цьому.
На позначці плей-оф ФІФА нам нав’язала Німеччину. Цілком зрозуміло, чому. На ЧС-2002 хочуть, звісно ж, бачити триразових чемпіонів, а не нас. Тому після «темного» жеребкування, проведення першого з двох поєдинків у Києві, призначення на матч у Дортмунді португальського арбітра у професіонали були впевнені: Україна залишиться за бортом фінального турніру в Кореї—Японії.
Що залишалося українцям? Зціпивши зуби, довести всьому футбольному світові, що перший рядок національного гімну країни — не порожній звук. Та й Німеччина, як і очікувалося, зовсім не та, що колись. Підопічні Руді Фьоллера прийшли до стикових матчів з українцями аж ніяк не в чудовій формі. Більше того, німці побоювалися жовто-блакитних, вважаючи, що гра в Києві може перетворитися для них на суцільний жах. До речі, саме про це й говорив наставник німецьких футболістів на післяматчевій прес-конференції на НСК «Олімпійський». Втім, жахливими чарівний Руді назвав лише перші тридцять хвилин, упродовж яких господарі створили цілу низку моментів, а реалізували лише один.
Українцям треба було в першому матчі напрацювати істотний доробок перед виїздом у Дортмунд. Це розуміли в Німеччині. Мої колеги з «Кікера», які телефонували щодня, повідомляли: «бундестім» їде до Києва по нічийний результат. Готуючись до виїзного матчу, Фьоллер переглянув відеокасети з участю збірної України на НСК «Олімпійський» за останні п’ять років. Особливо його цікавили ігри, в яких господарям не вдалося переграти вірменів, ісландців, французів, валлійців, норвежців, білорусів. Ось чому перед Олівером Каном опинилися вісім гравців, готових разом із ним боронити футбольні ворота Німеччини. Шлях на ЧС-2002 пролягав через «демаркаційну» лінію, прокреслену від штанги до штанги за спиною, безперечно, одного з найкращих на сьогодні голкіперів світу.
До матчу в Києві у футбольному штабі країни готувалися грунтовно. Для першої команди створили всі умови, щоб зіграти чудово. Вперше уболівальникам запропонували одягтися в синьо-жовті кольори національного прапора і 80-тисячним хором проспівати гімн своєї країни. Це справило враження і мало стати додатковим стимулом для української дружини, яка з’явилася в такому складі: Левицький, Лужний, Несмачний, Головко, Ващук, Гусін, Шевченко, Тимощук, Зубов, Воробей, Ребров.
Вже на 2-й хвилині Лужний подовжнім пасом вивів на зустріч із Каном Воробея. Такі шанси в дебюті матчу даються дуже рідко, і від його реалізації залежало дуже багато. Донеччанин ним не скористався, зізнавшись пізніше, що в цьому епізоді він відчував тремтіння в ногах. Тиск на ворота гостей тривав аж до 18-ї хвилини, коли м’яч після розіграшу стандартного положення відскочив до Зубова. Геннадій пробив майстерно — 1:0.
Німці не намагалися протиставити господарям якусь контргру. Як засвідчив матч, свій шанс вони шукали «на другому поверсі», абсолютно перевершуючи суперника в грі у повітрі. Рахунок їм пощастило зрівняти у геть нелогічній ситуації, швидше, завдяки відомій педантичності й організованості. Шнайдер закинув м’яч у центр штрафного майданчика, де Циклер скинув його в боротьбу Баллаку та Гусіну. Німець виявився спритнішим — 1:1. Майже відразу ж українці могли переломити перебіг поєдинку. Однак Шевченко занадто зблизився з Каном, щоб завдати точного уколу. Після перерви гра вирівнялася, що цілком влаштовувало підопічних Руді Фьоллера.
До неприємних вражень, які залишилися після першого поєдинку, слід зарахувати й умови, у яких довелося працювати журналістам. Прес-служба ФФУ чомусь вирішила в останній момент скасувати старі перепустки і видати нові на єдиний матч плей-оф. Це спричинило неймовірну плутанину. Багато журналістів прийшли на матч зі старими прес-картками, бо не були оповіщені про випуск нових. Щоб вирішити конфліктну ситуацію, яка постійно спалахувала в різних кінцях ложі преси, німецькі й українські журналісти пробували звернутися до представників прес-служби ФФУ, але їх чомусь знайти не вдалося.
Зігравши у Києві внічию, німці збадьорилися. Попри відсутність лідерів півзахисту Еффенберга, Шолля та Єреміса, вони були впевнені, що в Дортмунді доведуть справу до переможного кінця. Від українців же вимагалося зіграти так само прагматично, як їхній суперник на НСК «Олімпійський». Гадали, що Валерій Лобановський зміцнить центр оборони, аби до мінімуму звести переваги гри в повітрі для високих нащадків тевтонців. Однак у стартовому складі жовто-блакитних на «Вестфаллен штадіон» чомусь не виявилося ні Гусіна, ні Попова. На позиції опорних півзахисників грали флегматичний Тимощук і низькорослий Парфьонов. Гусін з’явився на полі на 29-й хвилині. На жаль, на той час у воротах Левицького побували три м’ячі. Гру було зроблено.
Я не пригадую настільки слабкого виступу національної команди ні в домашніх, ні у виїзних поєдинках. З 4-ї по 11-ту і з 46-ї по 50-ту хвилини господарі у високому темпі провели чотири м’ячі у ворота збірної України. Власне кажучи, решту 75 хвилин господарі павичами походжали по домашньому стадіону, всім своїм виглядом демонструючи, що суперник їм не страшний. Із цим можна цілком погодитися, бо гості в цьому разі здавалися «хлопчиками для биття». І навіть гол Шевченка на останній хвилині гри не підсолодив гіркої пігулки. Якраз навпаки: без Шевченка, який забив у нинішньому відбірному циклі практично всі м’ячі у ворота наших опонентів, нинішній склад національної збірної України з однаковим «успіхом» може грати не тільки у футбол, а й у бадмінтон, водне поло чи, скажімо, кеглі. Одне слово, запальний девіз Федерації футболу України «Наша мета — 2002» так і залишився голосом волаючого в пустелі. Мета зникла за обрієм.
Практично тоді ж, як і національна команда, матчі плей-оф проводила й молодіжна збірна України. Посівши перше місце у своїй групі по закінченні виснажливого турніру, підопічні Володимира Онищенка, однак, мали зіграти стикові матчі зі збірною Швейцарії. Слід сказати, що протягом майже півтора року наш «молодняк» перебував у ролі пасинка ФФУ. Цій команді не було приділено й сотої частки уваги, порівняно з першою. Однак вона була набагато ближчою до мети. І лише дискваліфікація та травми практично основного українського складу U-21 не дозволили їй виступити успішніше. Наша футбольна поросль двічі поступилася своїм одноліткам зі Швейцарії з однаковим рахунком — 1:2. Сумний результат виступів обох команд. Розвеселив хіба що коментатор УТ-1 Віктор Вацько, проголосивши на всю країну: «Німці Баллак і Рьомер оголошуються ворогами українського народу».