У віці «трохи за тридцять» багато хто з них уже твердо стоїть на ногах. У них є власне житло, цікава робота, стабільний дохід. Ось тільки завести сім’ю вони так і не змогли. Прорахувавши усі «за» і «проти», вони все ж наважуються народити дитину, адже життя минає, а що попереду? Незаміжні жінки народжують дітей з різних причин. Одні наважуються на цей крок, ваблені материнським інстинктом, інші страшаться підступаючої самоти, треті керуються міркуваннями про горезвісну склянку води в старості, хтось заводить дитину «у пам’ять про нерозділене кохання». Досить часто причина, з якої жінка наважилася народити дитину одна, й лягає в основу її виховання.
Приміром, якщо жінка мала сумний досвід спілкування з протилежною статтю, її переконання в тому, що усі чоловіки негідники й мерзотники, підсвідомо прищеплюється дитині. Висловлювання на кшталт «не будь таким, як усі чоловіки», «весь у свого татуся», адресовані емоційному, вразливому хлопчику, уселяють йому думку про те, що чоловіком бути ганебно. Постійно викликаючи в дитині почуття провини, жінка перетворює її на «матусиного синочка», нездатного самостійно приймати рішення, котрий не вміє жити без її опіки. Таким дітям буває особливо тяжко в дорослому житті. Коли настане час створювати власну сім’ю, вони шукатимуть жінку сильну, владну і, швидше за все, старшу за себе.
Якщо ж дитина має сильний характер, вона може озлобитися і стати агресивною. Діючи всупереч переконанням матері, вона робитиме вчинки, стверджуючи свою самостійність і незалежність. Дівчинка, потрапивши під вплив мами, твердо переконаної в тому, що чоловік у сім’ї — персонаж зовсім не обов’язковий, вважатиме самоту цілком нормальним, природним станом. У дорослому житті вона постарається стати незалежною від чоловіків, міцно утримуючи дистанцію у стосунках із ними. Цю установку дуже важко зламати, адже досвід її мами показує, що для створення сім’ї досить завести дитину. Навіщо зайві клопоти, турботи й проблеми — і так добре. Такі жінки придумують для себе власну ідеологію, прикриваючись фразами «ми давно хотіли стати незалежними від чоловіків», «нам цілком під силу самостійно виховати і поставити на ноги дитину». Ця позиція допомагає їм жити, але чи можна в даному разі розглядати її як поняття про сімейне щастя?
Нерідко жінка, котра виховує дитину без батька, панічно боїться, що ставши дорослою, улюблена дитина піде з дому, і вона залишиться одна. Тому з дитинства вона втовкмачує маляті, що все своє життя присвятила лише йому. Задля нього вона недосипала ночей, тягла кілька робіт, відмовилася від усіх земних радостей, у тому числі й від заміжжя. Дитина розуміє, що вона заважає повноцінному життю матері і починає відчувати перед нею провину. З роками у неї формується чіткий стереотип: без материнської допомоги, її слушної поради і турботи вона нічого не змогла б домогтися в житті, не стала б тією, ким є нині. І тепер вона просто зобов’язана розплатитися за це, тобто завжди бути поруч. Вихід із сім’ї сприймається в такому разі як зрада.
Однак життя в усіх складається по-різному. Попри «перегини» у вихованні дітей матерями-одиначками, можна навести і силу-силенну позитивних прикладів. Просто самотнім мамам набагато складніше, на них чатує безліч небезпек, у них набагато більше шансів наробити помилок у вихованні дітей. Цілком щасливі сім’ї, у яких дитині, народженій самотньою матір’ю, дуже затишно й комфортно, сім’ї, де панує атмосфера порозуміння, довіри та любові, зовсім не рідкість. Усе залежить від поведінки матері, її життєвих принципів і поглядів.
Як же поводитися, щоб уникнути неприємностей надалі і випустити дитину в доросле життя нормальною людиною?
— Насамперед жінка має зрозуміти, навіщо хоче народити дитину — задля себе чи задля неї, — каже сімейний психолог Людмила УСОВА. — Якщо задля себе, то краще не квапитися приймати таке відповідальне рішення. У жодному разі не слід народжувати задля того, щоб довести оточуючим, що у вас усе не гірше, аніж у інших. Якщо ж ви все ж готові до настільки рішучого кроку, докладіть максимум зусиль до того, щоб ваша дитина стала самостійною, відповідальною за свої вчинки. Нехай вона знає, що ви ростите її для нормального, щасливого життя, а не для того, щоб потім віддавати вам якісь борги. Ваша сім’я не повинна жити у своєму замкнутому світі. Постарайтеся, щоб вас оточували друзі, нехай дитина на рівних спілкується з дорослими. Якнайбільше намагайтеся розвивати в ній самостійність, нехай вона приводить у дім друзів і сама ходить до них у гості. Не кажіть дитині, що ніколи не вийдете заміж. Нехай малюк знає, що коли зустрінеться людина, яка покохає вас, а ви — її, у вас вийде повна, дружня сім’я. Водночас не слід приховувати від дитини, хто її батько, обов’язково розповісти про його чесноти. Порівняйте позитивні риси малюка з характером його тата.
Ніколи не відмовляйтеся від особистого життя задля дитини. У вас повинні бути свої інтереси, своє коло спілкування. Намагайтеся жити власним життям, а не її. Станьте прикладом своїй дитині, не утискаючи її свободи.