UA / RU
Підтримати ZN.ua

Потворна Афродіта «цукрового» містечка

Якщо ви вирішили почати знайомство з Німеччиною з баварського Ауґсбурґа, але все ще плутаєте швабів із кашубами, вам потрібно психологічно підготуватися до цієї подорожі...

Автор: Інна Завгородня

Якщо ви вирішили почати знайомство з Німеччиною з баварського Ауґсбурґа, але все ще плутаєте швабів із кашубами, вам потрібно психологічно підготуватися до цієї подорожі. Щоб уникнути культурного шоку. Навіть якщо ви захоплюєтеся європейським кіно, регулярно ходите на покази німецьких короткометражок, студіюєте німецьку журналістику або вчите німецьку мову з першого класу — це ще зовсім не означає, що ви готові до відвідин цього невеличкого міста Моцарта і Брехта, міста цукерок і ляльок, у якому пахне пивом і кебабом.

Навряд чи ви ризикнете поїхати до Ауґсбурґа велосипедом, але раджу ним скористатися, коли вже будете там, щоб найкраще ознайомитися з містом і долучитися до сотні ауґсбуржців, які щовечора катаються його тихими вуличками. А ще тут дуже гарно гуляти вздовж річок: місто перетинають аж дві — Лех і Волех, але складається враження, що всі десять. На кожному кроці вам траплятимуться приватні водяні млини, деякі канали течуть перпендикулярно, але при цьому ніде не сходяться, бо протікають на різній висоті в різних площинах. Одне слово, в Ауґсбурзі вам доведеться згадати геометрію.

Свято миру
Коли дізналася, що поїду до католицької літньої школи журналістики в Ауґсбурзі і що жити там доведеться в келії, чого тільки собі не науявляла! Жити й справді довелося в абатстві святого Стефана. Тільки ж келії в Німеччині незвичайні: такі собі єврокелії, тобто звичайні готельні кімнати, тільки з Біблією на столику і розп’яттям над ліжком. Свого часу католицьке і протестантське населення Ауґсбурґа ворогувало між собою, тому в місті все поділялося за релігійним принципом, навіть лікарні. У протестантських лікарнях лікувалися протестанти, у католицьких — католики, а куди вже поділи мусульман із буддистами, страшно й уявити. Сьогодні всі живуть разом і дружно. Принаймні на Святі миру, яким щороку відзначають закінчення Тридцятилітньої війни, біляві баварки жваво танцювали разом із чорнявими турками прямо на центральній площі.

Годували в абатстві не по-монастирському щедро й різноманітно. Вразило те, що вегетаріанці Марті з Гданська їжу готували окремо: нам супчик із бараниною, Марті — супчик із цибулею, нам стовпчики з кабачків із м’ясом, Марті — стовпчики з кабачків із кабачками. От вам справжня європейська толерантність на практиці! А ще вразила кількість сортів хліба — попри те що в школі нас учили, що якби зобразити німецьку економіку у вигляді бутерброда, то на тонесенькому шматочкові хліба лежав би грубезний шмат м’яса.

Проте найбільше в Ауґсбурзі запам’ятався не Дім Моцарта, і не вигляд міста з ратушної вежі, і не чудові капелюшкові і лялькові крамнички, і навіть не табун прив’язаних велосипедів біля фонтана перед вокзалом. Запам’яталися чомусь запилені вітрини магазинів техносекондхенду (там були нереально великі мобільники і багато старих фотоапаратів). А ще — відкрите настіж вікно кімнати на першому поверсі, з якого рукою можна було дотягтися до комп’ютера на столі, але ніхто навіть не пробував того зробити. Порожні нічні вулиці і поодинокі перехожі, котрі чекають, доки загориться зелене. Цілодобова пральня з малюнками на стінах, як у радянському дитячому садочку. Жінка, яка за сорок п’ять хвилин, поки пралася білизна, переповіла все своє життя, добру половину якого вона пере отут ночами, бо має кількох малих дітей. І тисячі птахів, намальованих на склі зупинок, вітрин магазинів і мало не на кожному розі білих будинків. Їх малюють, аби захистити птахів від зіткнень із прозорими або невидимими перепонами. Побачивши чорний силует, пташка лякається і летить геть. І це її рятує.