«Если б я был султан, я б имел трех жен…» — ця невигадлива пісенька з найпопулярнішого фільму радянських часів останнім часом стає реальністю не тільки для султанів. Мати кілька дружин — офіційно чи неофіційно — ввійшло в моду не лише в кавказьких аулах. Точніше, мусульманська традиція багатоженства з надзвичайною швидкістю поширюється на пострадянському просторі. Вже й Володимир Вольфович Жириновський темпераментно заявив із екрана, що будь-якому нормальному російському чоловіку слід мати кілька дружин, а обрадувані такою заявою «чоловіки гір», які мешкають у першопрестольній за російськими паспортами, схвально закивали бородатими головами...
Збувається мрія Боягуза, Балбеса і Бувалого з «Кавказької полонянки» про трьох слухняних дружин, кожна з яких із ранку до вечора займається домашнім господарством, а потім догоджає чоловіку, який повернувся «з полів». Щоправда, багато слов’янських чоловіків із Жириновським не згодні, і поки «потрійні» («четверні») шлюби реєструють лише в аулах. Але проживаючі на території пострадянського простору «чоловіки гір» бажають і на православній землі жити за мусульманськими звичаями і тому кількох дружин собі все ж таки заводять. Не можна ж, справді, закони шаріату порушувати, що онуки подумають? От і стають слов’янські жінки новими Роксоланами. Нинішніх «кавказьких полонянок» купують за калим — щоправда, не за отару овець і холодильник «Розен Лев». Зараз у моді зелені папірці з портретами заокеанських кунаків.
Життєве кредо товариша Саахова
Кавказці, як відомо, народ гарячий. А на російському холоді їхня кров постійно вимагає підігріву. Ні-ні, не спиртного! Знайти п’яного кавказця так само важко, як в Африці — білого ведмедя. Їхня гаряча кров постійно вимагає кохання. Але не до мусульманської красуні-дружини, захованої з дітьми в п’ятикімнатній квартирі, купленої за щасливої нагоди. Ця нещасна жінка зобов’язана сидіти вдома, готувати плов або долму, доглядати за дітьми, а щоб не обрусіли, вести з ними виховні розмови рідною мовою і кохати чоловіка, хоч як би пізно він явився. Ці «кохані жінки» практично не виходять із дому: «закон» забороняє. Вони погано розмовляють російською мовою, із сусідами не спілкуються — чоловік не велить. За мусульманським звичаєм завжди ходять із покритою головою. Коли ж їхні жваві чада втікають до школи, майже гаремні полонянки з тугою дивляться на сіре московське небо, за яким, хоч скільки дивися, рідних гір не побачиш. Вони з нетерпінням очікують літніх шкільних канікул, коли люблячий чоловік відвезе разом із дітьми в рідний аул або кишлак...
Ні, такого кохання москвичу-південцю, громадянину Росії, котрий так і не навчився розмовляти російською мовою, мало. За неписаними родовими звичаями дружин має бути не менше трьох. Виходить, що жартівлива пісенька з «Кавказької полонянки» — не веселий розіграш, а правда. А що? «У сусідньому районі жених украв члена партії...».
Приїхав, скажімо, підкоряти велике радянське місто років двадцять тому якийсь Рахман чи Абузет. За ці роки диплом він, звісно, купив. Адже поки вчився, м’ясо в СРСР було дефіцитом — тут і знадобилися батьківські барани. Бізнес завів, дружину з дітьми привіз, квартиру придбав. Коли всі справи переробив, нудно стало. Що ж тепер? У доміно грати чи в нарди? У казино гроші протринькувати? Та ні, гроші на вітер пускати «закон» не дозволяє — що тоді онукам залишиться?
І в гарячу голову цього «нового росіянина» або «старого кавказця» приходить цілком зрозуміла ідея — а що, коли мені другу і третю дружину завести? До того ж, якщо російську дружину за доларовий калим купити, потім змусити її «мову гір» вивчити, то ця «нова Роксолана» йому загадкову слов’янську душу і роз’яснить...
Чим же ще зайнятися джигіту в літах? Машини у нього під колір аеродромів, барани пасуться не на кавказьких полонинах, а, скажімо, у Московській області. Усе є — тільки трьох дружин немає. Як же ними, красунями, розжитися? Якщо підійти до російської дівчини і прямо сказати: «Будь моєю другою (третьою) дружиною», то вона прямо в Кавказькі гори тебе і пошле. А східна хитрість на що?
«Между первой и второй промежуток небольшой»
Спочатку треба визначитися, яку дружину шукати. Для дому дружина не потрібна, одна вже є, у квартирі чи особняку сидить, чурек готує. Для бізнесу дружина просто необхідна — нехай бухгалтерію й оподаткування вивчить! Купити цій дружині однокімнатну квартиру — до гробової дошки буде зобов’язана. Нерухомість нині на вагу золота. А невичерпна подяка за вирішення квартирного питання дозволить чоловіку таку другу дружину в їжакових рукавицях тримати. Попутно треба пояснити красуні-бухгалтерці, що вона не коханка, а дружина. За шаріатом, звісно. А перша, мусульманська, дружина мусить закон шанувати і з другою потоваришувати.
От і біжить ранесенько російська дівка в мусульманській хустці на роботу, на чоловіків сторонніх очей не піднімає, тому що зі своєї (не орендованої!) квартири на роботу поспішає, а повз неї на черговому, сірому, за погодою, мерсі їде її східний суджений. Знай, жінко, своє місце! Вона вже й про подарунки давно забула, і квітчасті східні компліменти про кохання палке та вічне не згадуються. Тепер якщо подруга, однокласниця колишня, у гості забіжить увечері і гаремну полонянку в кафе чи до клубу запросить, у чоловіка відповідь одна: «Ти чого це угоду порушуєш, закон забула?»
От і дивиться у віконце тужливими вечорами тепер уже російська або українська друга дружина Рахмана чи Абузета, поки той опановує премудрості російської мови з черговою дружиною — третьою за рахунком. А друга дружина не знає, бідолашна, до якого Бога їй тепер звернутися з молитвою. «Господи чи Аллах Акбар, як жити далі?!»
Третій млинець завжди глевкий
Бог, як відомо, трійцю любить. А за законами гір — дружин має бути не менше трьох. Адже три число священне. От і думає наш Рахман чи Абузет, як би, з одного боку, ці закони не порушити і третю дружину завести, а з іншого — не дуже на неї гроші викидати. Адже статки треба для онуків берегти. Але третя дружина має бути видною, тіло мати гарне, пишне, а то онуки не зрозуміють.
«Придумав!» — вигукує наш герой із усією своєю східною пристрасністю, на котру ще здатне його серце, трохи остигле на московських морозах. Дружину треба шукати серед тих, кому навіть не квартира, а прописка потрібна. У великих містах таких багато — приїжджають із провінції, а прописка для роботи необхідна. У Москві, до того ж, українок багато, живуть вони в Білокам’яній за реєстрацією, тобто на пташиних правах, а від українок навіть султан Сулейман був у захваті. Отже, третю дружину слід шукати в українській діаспорі. Але саме з третьою дружиною йому і не щастить...
Українки не здаються!
Рахману чи Абузету здається, що тут і доларовий калим не потрібно платити — винайняти такій квартиру, прописати тимчасово, як іноземку, нехай собі працює. Кілька разів подарувати їй квіти або східними фруктами побалувати, квитки в театр купити (освічені українки мистецтво люблять!), компліментів наговорити повний мішок — і справа начебто в капелюсі!
От і вирушає наш герой у чергове плавання хвилями любовних пристрастей. А оскільки «мрії кохання» йому вже добряче набридли, то й упадає він мляво, відразу ж каже про двох перших дружин, але присягається в коханні вічному і палкому. Заздріть, автори мильних опер, от сюжет, гідний вашої уваги! Багато жінок люблять компліменти, котрі не варті ні шеляга, а від запевнянь у коханні тануть, як морозиво на сонці. Багато — але не всі! З українками нашому герою катастрофічно не щастить. В останню мить вони зісковзують із гачка.
Єдине, чого не враховують темпераментні кавказці, це українська впертість. Забувають вони про те, що Настя Лісовська — Роксолана — змусила Сулеймана Пишного з гаремом розпрощатися і її одну коханою називати. Тож краще їм триматися чимдалі від українок... Бо можна долю Сулеймана повторити — спочатку завести соту дружину, а потім залишитися без гарему. Нікого поруч із собою українка не потерпить. Або сама від східного чоловіка піде, або гарем через непотрібність анулює. «Ще не вмерли України ні слава, ні воля!»...
Словом, хай живе упертість українських Роксолан, проти якої безсиле східне лукавство. Хай живе Настя Лісовська, яка перемогла багатоженця Сулеймана!