Багатолітній керівник української громади та голова станиці Антибільшовицького блоку народів (АБН) у Данії, меценат Петро-Кузьма Балицький, нещодавно нагороджений главою держави орденом «За заслуги» 3-го ступеня, 15 квітня відсвяткував ювілей. Людині з величезним запасом енергії, палкому патріотові України виповнилося 85 років. Та навіть у поважному віці пан Петро підбиває лише проміжний підсумок справ, зроблених для українців у різних частинах світу.
Його світогляд формувався в складних умовах польського панування на землях Галичини. Дитиною Петро усвідомлював принизливість поділу людей за національною та релігійною ознаками. Особливо гнітючі враження залишилися від так званої пацифікації, спрямованої проти українського населення. П’ятнадцятилітній хлопець зривав у Тернополі агітаційні плакати, за що польська поліція кинула юного бунтаря до в’язниці.
Новий радянський режим виявився не кращим від попереднього. Про катування і розстріли українських патріотів у тюрмах НКВС Петро-Кузьма Балицький знав не з переказів. Після «золотого вересня» 1939 року, в тернопільській в’язниці опинилися десятки його земляків. Для боротьби з окупантами 18-річний Петро вступає до юнацьких лав ОУН. Націоналісти Тернопільщини організували партизанську сотню для звільнення в’язнів, на яких чекали кулі енкаведистів. 27 червня 1941 року, на п’ятий день після нападу Німеччини на СРСР, підпілля відправило Петра в розвідку в прилегле до Тернополя село, доручивши вивчити рух автомобілів до тюрми НКВС. Місцевість хлопець знав добре.
Про задум оунівців стало відомо. Взявши на підмогу частини радянської армії, енкаведисти оточили підпільників у Воробіївському лісі й відкрили вогонь. Більшість сільських хлопців не мали зброї і готувалися розбивати тюремні грати кайлами і сокирами. Тому не дивно, що підпільників побороли, багатьох закололи багнетами. На щастя, Петро врятувався.
Його мобілізували в радянську армію і відіслали на фронт до Прибалтики. Разом із двома земляками хлопець вирішив повернутися до рідних країв. Але не вдалося. На території Білорусії солдатів затримали радянські військові. Після короткочасного «з’ясування обставин» Петра, який назвався поляком, направили до польського військового підрозділу. У його складі Балицький відзначив перемогу над нацизмом і залишився жити в Польщі, одружився з полячкою. Він довго приховував свою приналежність до ОУН. Але трагедія українців Польщі, акція «Вісла», таки переповнила чашу терпіння.
Петро не захотів лишатися в країні, де утверджувався соціалістичний лад. Важливий поворот у його житті зробив випадок. На початку 50-х років дружина-медик отримала путівку в Данію, зупинилася в готелі, чоловік приїхав до неї. Але дозволений термін перебування в західноєвропейській країні закінчився, і Петра Балицького запроторили до в’язниці. На судовому засіданні українець заявляє про свої патріотичні почуття, про бажання залишитися в Данії, у вільному світі. Вердикт — депортація в Радянський Союз. Так вплинув переклад поляка, який неприхильно ставився до українців. Підсудний домігся перегляду судового рішення. Замінили перекладача, і ним виявився… син гетьмана Павла Скоропадського. У судовій залі Петро переконливо розповів про етапи національно-визвольних змагань українців, історію боротьби проти польського панування в Галичині. «Присутні у залі встали. І судді, під оплески, дали мені дозвіл на проживання», — згадує пан Петро.
У Данії Петро-Кузьма Балицький здобув медичну освіту. Він зав’язав тісні контакти з українською політичною еміграцією, зблизився з Ярославом і Славою Стецько, родиною кардинала Йосифа Сліпого. Незважаючи на малочисельність української громади в Данії, пан Петро вирішив, що акції протесту можуть привернути увагу західних політиків до становища поневолених Москвою народів. І в 1960 році він вперше вийшов на вулицю біля радянського посольства в Копенгагені з проукраїнськими гаслами.
Петра-Кузьму Балицького можна вважати патріархом протестного руху українців та небайдужих до долі України представників інших національностей. На організованих ним демонстраціях, мітингах лунали вимоги до російського уряду, президента, Державної думи визнати і засудити злочини, вчинені у ХХ столітті: це і Голодомор 1932—1933 років, і репресії проти української інтелігенції, і приховування правди про трагедію на Чорнобильській АЕС. Головний пікетувальник проводив акції, спрямовані на засудження розстрілів польських офіцерів у Катині, безглуздої війни в Афганістані, агресії радянських військ у Литві в січні 1991 року. А нещодавно демонстранти у Данії вимагали звільнення з-під варти віце-прем’єра Чечні Ахмада Закаєва, якого Росія звинуватила в причетності до тероризму. Понад 500 акцій протесту — здобуток таки вагомий.
Вже понад півстоліття Петро-Кузьма Балицький очолює станицю Антибільшовицького блоку народів у Данії та українську громаду в цій країні. Налагодження роботи українсько-данського товариства «Дружба», видання газети датською мовою «Наша Україна», поява два роки тому української греко-католицької церкви — це, звичайно, не такий розмах діяльності української діаспори, як у Великобританії, США чи Канаді. Але повернути невелику громаду чисельністю приблизно три тисячі осіб, розкидану по різних містах і містечках Данії й яка не поповнюється патріотично налаштованими вихідцями з України — вартувало зусиль.
За кошти, що їх зібрав Петро-Кузьма Балицький, на Тернопіллі споруджено сімнадцять церков, пам’ятник Ярославові Стецьку в обласному центрі, відновлено знищений більшовиками пам’ятник жертвам Воробіївського бою у червні 1941-го. Незважаючи на немолодий вік, він активно допомагає потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС, приймає на своїй другій батьківщині учнівські групи з України.
Голова української громади в Данії Петро-Кузьма Балицький переконаний, що його робота в еміграції — це «місійна праця для України».