Ринок готельних послуг України перебуває в зародковому стані. За міжнародними нормативами, на одну тисячу населення країни має припадати не менш ніж 10 готельних місць. Коли врахувати, що в нашій державі проживає близько 47 мільйонів чоловік, кількість експлуатованих готельних місць має становити десь 470 тисяч. Маємо ж набагато менше — лише близько 100 тис. Тобто обсяг пропозиції нижче за норми майже вп’ятеро.
Це якесь замкнене коло. Брак готельних місць — причина фактичної відсутності конкуренції. Відсутність конкуренції дозволяє готелям тримати ціни на свої послуги на невиправдано високому рівні. У свою чергу, високі ціни за умов монополізму (особливо в регіонах), дозволяють не піклуватися про рівень сервісу. Ціни високі, сервіс нульовий — результат низького завантаження готелів. Низьке завантаження — отже, мало доходу, майже немає прибутку. А все разом узяте призвело до того, що от уже п’ятнадцять років вітчизняне готельне господарство практично не розвивається і ледь животіє...
А ви пройшли сертифікацію?
Звичайно, можна заспокоювати себе тим, що в нашій країні послуги пожильцям надають не лише готелі, а й «інші засоби розміщення». Йдеться про санаторії, пансіонати, приватні садиби тощо. Звичайно, потенційному споживачеві, який прибув до Одеси, Ялти чи Трускавця, нехай навіть на кілька днів, набагато вигідніше оселитися гривень за 100—150 в якомусь санаторії (із триразовим харчуванням), а не платити в касу готелю в півтора-два рази більше (і це без харчування). Бажання заощадити демонструє і корпоративний сектор: чимало конференцій і симпозіумів у нас проводять не на базі конференц-готелів, а в санаторіях, навіть попри тамтешню, нерідко допотопну, базу.
За даними Держкомстату, в нашій країні функціонують 3083 засоби розміщення, зокрема 1192 підприємства готельного господарства. Проте не лише споживачі, а навіть деякі фахівці не знають, що тільки 992 підприємства, які надають послуги розміщення, пройшли обов’язкову сертифікацію на безпеку. Більшість вітчизняних засобів розміщення, зокрема, й багато готелів, не відповідають не лише міжнародним, а навіть національним, порівняно ліберальним, стандартам! До речі, якщо ви переночували в готелі, який не пройшов обов’язкову сертифікацію, й у вас на руках зберігся чек чи квитанція, можете сміливо звертатися до суду з позовом про захист прав споживачів.
Усього 189 українських готелів пройшли так звану категоризацію та дістали енну кількість зірочок. На всю Україну сьогодні лише два п’ятизіркові готелі — київський «Прем’єр Палас» і донецький «Донбас Палас». Чотиризіркових — 26, тризіркових — 81, двозіркових — 48, однозіркових — 32. Понад тисячу готелів «зірок» не мають узагалі.
«Просто», «прозоро», «швидко»...
Щоправда, останніми роками ринок готельних послуг розвивається досить активно. Про це свідчить кілька взаємозалежних тенденцій: збільшення обсягу капітальних інвестицій (у 2004-му було вкладено 0,8 млрд. грн., у 2005-му — 1,8 млрд.), зростання кількості підприємств готельного господарства, створення першої національної готельної мережі. Крім того, в Україну нарешті стали приходити всесвітньо відомі готельні мережі — «Редіссон», «Ріксос», «Хайат».
В останні роки були розроблені адаптовані до міжнародних стандартів нормативні документи, які регулюють порядок надання готельних послуг (у чому чимала заслуга колишньої Держтурадміністрації). Не сидить, склавши руки, і нещодавно створена Державна служба туризму й курортів: із її подачі в березні 2006-го Кабмін затвердив Порядок надання послуг тимчасового розміщення (проживання). Цей порядок, зокрема, передбачає, що всі засоби розміщення, які мають 10 і більше ліжко-місць, мають зареєструватися як суб’єкти підприємницької діяльності. І сплачувати податки. І дотримуватися стандартів.
Та обсяг інвестицій, навіть попри більш ніж дворазове зростання, усе одно малий. Причин цього кілька. Одна з них — великий термін окупності проектів із будівництва та введення готелів у дію. За кордоном, щоб «відбити» вкладені в готель гроші, потрібно працювати 10—12 років, у нас — приблизно 7—10. Вітчизняні бізнесмени вважають, що й це багато: адже будівництво житлового будинку чи комерційного центру окупається за три-чотири роки.
Та навіть якщо інвестор і вирішить побудувати готель, він змушений запастися великим терпінням. Спочатку потрібно одержати ділянку. Наскільки це «просто» й «прозоро», напевно, пояснювати не треба. На узгодження всієї документації потрібно витратити як мінімум 10 мільйонів гривень. Витратити — півлиха, потрібно ще зібрати близько 160 (!) різноманітних дозволів. На це йде в середньому два роки. А ось за кордоном на все — від ідеї до прийому перших клієнтів — іде рік-півтора...
Недозавантаження
Середня завантаженість вітчизняних готелів порівняно невисока — 50—60%, лише дехто може похвалитися, що в них цей показник перевищує 75%. Завантаження київських готелів 2005 року становило 55%. Майже всі кримські готелі в «не сезон» мають завантаження менш як 30%, більшість просто закриваються і не працюють. Як підвищити відвідування? Рецептів багато: розвиток при готелях супутньої інфраструктури (басейн, оздоровчий центр, кінний манеж), розробка конференц-програм, запуск програм вихідного дня тощо. На все це потрібні інвестиції, а їх немає.
Звичайно, найдієвішим заходом збільшення завантаження було б зниження цін при одночасному підвищенні якості та розширенні асортименту наданих послуг. Звернімося до досвіду тієї-таки Туреччини: взимку проживання в п’ятизірковому готелі з харчуванням за системою «все включено» обходиться пожильцю в 25—30 доларів добових (туроператорам готель продає місця взагалі за «копійки» — 14—20 доларів). Так, у такий спосіб турецькі готельєри працюють у «нуль». Зате заробляють на супутніх послугах, не закривають готель взимку, не консервують обладнання, не займаються навесні гарячковим пошуком персоналу...
ПЕРСОНАЛьна проблема
Персонал — узагалі окрема тема. Причин катастрофічної нестачі в Україні кваліфікованих кадрів кілька, одна з головних — відсутність традицій індустрії гостинності. Як нас учили в радянський час? «У гостях добре — а вдома краще». Поїздки за кордон, м’яко кажучи, не заохочували, готелі були орієнтовані в основному на обслуговування людей, які перебували у відрядженнях, приїжджали не відпочивати, а працювати. Чи варто дивуватися, що в нас не вистачає ні вимуштруваних кадрів, ні гарних викладачів?..
Нещодавно потрапив на очі інвестиційний проект будівництва нового готелю на одному кримському курорті. Щоб проект мав невеликий термін окупності, розроблювачі пропонують заощаджувати на всьому, зокрема, й на зарплаті. За задумом авторів проекту, покоївок, адміністраторів, офіціантів, барменів (тобто всіх, хто безпосередньо працює з клієнтами) візьмуть із місцевих, і вони одержуватимуть по 120—150 доларів на місяць. Кого можна знайти на ці гроші — уявити неважко. Якої якості послуги такий персонал спроможний надати — теж зрозуміло...
Не можна забувати, що готельне господарство — візитна картка туристичного потенціалу будь-якої країни. Коли в Туреччині не було класних готелів, ніхто туди й не їхав. А з’явилося кілька сотень гідних «п’ятірок», провели масштабну рекламну кампанію, запустили чартери — й почалося паломництво... Роль локомотива туристичного ринку виконує саме готельна база, а не пансіонати й вже тим паче не приватники. І увага до галузі з боку держави має бути відповідною. Наразі ж ця «увага» обмежується лише слабко збалансованими програмами, які часто не стикуються між собою, й констатацією проблем.