За даними, наведеними міністром з питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи Василем Дурдинцем, в Україні сьогодні налічується понад 7,5 тисячі об’єктів і територій підвищеного ризику. З них 1035 із високою ймовірністю виникнення надзвичайних ситуацій, 144 потребують проведення невідкладних профілактичних заходів. На думку фахівців, у країні стрімко зростає питома вага споруд, конструкцій і устаткування, знос яких перевищує 50%. Водночас витрати на ремонтні роботи для підтримки наявної техніки вшестеро більші, ніж витрати на створення нової.
Лише на об’єктах базових галузей експлуатується понад 35 мільйонів тонн несучих металевих конструкцій і більш 250 мільйонів кубічних метрів залізобетонних конструкцій, левова частка яких також вичерпала свій ресурс.
Сьогодні в країні експлуатується 28 тисяч залізничних і автомобільних мостів. При цьому 14 відсотків залізничних мостових споруд перебуває в незадовільному стані, близько двох відсотків потребують заміни. Серед автомобільних мостів загального користування, підвідомчих Укравтодору, не відповідають правилам експлуатації 46 відсотків, серед комунальних — 76. На дорогах загального користування 34% мостів побудовано до 1961 року, розрахунковий термін їхньої служби — 40—50 років.
Не краща ситуація і з трубопроводами. Загальна довжина магістральної системи трубопроводів — 40 тисяч кілометрів. Більша її частина інтенсивно старіє, що створює постійну загрозу екологічній безпеці.
Дуже серйозне становище у вітчизняній енергетиці. Основу котельного устаткування становлять котли енергоблоків потужністю 150—180 мегаватів. Їхній розрахунковий ресурс — 30 років. Значну частину його вже вичерпано. До того ж 70 відсотків котлів не пристосовані для спалювання українського вугілля й усі не відповідають екологічним вимогам за таким найважливішим критерієм, як викид в атмосферу шкідливих речовин.
Турбінне устаткування спроектували та здали в експлуатацію в 60—70-х роках. Більша частина його уже відпрацювала свій розрахунковий (100 тисяч годин) і подовжений (170 тисяч годин) ресурс. Трохи краще становище на енергетичних об’єктах, де використовується більш сучасне устаткування. Проте й там виникають проблеми, пов’язані насамперед із появою дефектів у трубопроводах. Не можна забувати й про те, що через десять років закінчується запроектований ресурс ряду корпусів атомних реакторів. Крім того, 50 тисяч кілометрів ліній електромереж, введених в дію до 1970 року, практично відпрацювали свій ресурс і потребують заміни.
Наведені дані, природно, накопичувалися протягом досить тривалого часу. Багато вчених і фахівців неодноразово звертали увагу відповідних державних структур на необхідність розробки й реалізації заходів щодо підвищення безпеки експлуатації конструкцій, споруд, машин і устаткування в різноманітних галузях економіки. Зокрема вчені багатьох інститутів НАН України запропонували конкретні науково обгрунтовані заходи для здійснення єдиної науково-технічної політики в галузі надійності техніки й забезпечення її конкурентоздатності, зниження матеріальних, трудових, енергетичних і фінансових видатків унаслідок недостатньої надійності техніки, розробки комплексу відповідних правових, економічних, науково-технічних і організаційних заходів. Міждержавна програма щодо високонадійного трубопровідного транспорту мала на меті забезпечити функціонування надійної й ефективної системи транспортування нафти, газу та хімічних речовин.
У концепції «Будівництво й експлуатація мостів в Україні на період до 2010 року» та проекті Державної міжгалузевої науково-технічної програми «Будівництво й експлуатація мостів» передбачалося використання нових матеріалів, конструкцій і технологій, забезпечення екологічної безпеки. Реалізація науково-технічної програми «Визначення залишкового ресурсу зварних корпусів діючих на атомних станціях реакторів типу ВВЕР-1000 і створення технології відновної обробки» давала змогу підвищити надійність роботи таких станцій.
Водночас, зрозуміло: держава не має необхідних коштів, щоб радикально розв’язати навіть найгостріші невідкладні проблеми техногенної безпеки. Немає підстав покладати серйозні надії в цьому плані й на приватний капітал, бо він економічно не зацікавлений робити подібні фінансові внески. Такі інвестиції не обіцяють швидкої окупності, тому й на потенційних зарубіжних інвесторів також нема чого розраховувати.
Звідси висновок: необхідно знайти внутрішні можливості для розв’язання комплексу невідкладних проблем. На щастя, така можливість поки що існує, і її обгрунтування пропонує наука. Як показують результати вже проведених досліджень, ціла низка конструкцій, споруд, промислового устаткування має запас міцності, який перевищує розрахункові дані. Це, до речі, підтверджує й існуюча практика їхньої експлуатації. Проте відразу виникає запитання: наскільки велике таке перевищення і яким чином можна вірогідно визначити його розмір? Інакше кажучи: скільки годин, діб, місяців або років здатна надійно, без загрози аварії, експлуатуватися та або інша конструкція, споруда чи промислова установка?
Відповідно до постанови президії НАНУ утворено науково-координаційну й експертну Раду з питань ресурсу та безпеки експлуатації конструкцій, споруд і машин. Головне його завдання в тому, щоб організувати й проводити необхідні роботи з оцінки технічного стану й надійності конструкцій і промислових об’єктів та їхнього залишкового ресурсу. Рада також сприятиме розвитку наукових основ методики оцінки стану об’єктів тривалої експлуатації.