UA / RU
Підтримати ZN.ua

«Помнит Вена, помнят Альпы и Дунай…»

5 грудня 1944 року рядовий Микола Невпряга зі жменькою таких самих відчайдушних хлопців на утлому човнику подолав холодні хвилі Дунаю й кілька годин утримував плацдарм до підходу основних сил дивізії...

Автор: Олександр Филь

5 грудня 1944 року рядовий Микола Невпряга зі жменькою таких самих відчайдушних хлопців на утлому човнику подолав холодні хвилі Дунаю й кілька годин Перемогу?

— Наша дивізія стояла на австро-німецькому кордоні. Ввечері виходить дружина комбата зі штабу й каже: «Хлопці, війна закінчилася!». Ми ще нічого не встигли зрозуміти, як за нею вискакує радист і кричить: «Війні кінець! Війні кінець!». А вже за ними голос Левітана: «Внимание, внимание, говорит Москва. Победа!!!». Що тут почалося! Цього не передати. Стрілянина-пальба. Вгору полетіли пілотки, кашкети. Мені в повітрі прострелили пілотку. Довго її беріг як пам’ять. Потім у кожному підрозділі з’явилися бойові листки, фронтові газети. І, звичайно, старшина Чулий привіз горілку в бідоні. Пили за Перемогу!

— У складі зведеного полку прославленого 2-го Українського фронту не довелося пройти бруківкою Красної площі на Параді Перемоги?

— Ні. Але от у Білокам’яній довелося побувати. Після розформування дивізії я, як прапороносець, у 1947 році відвозив прапор нашої дивізії до Москви. Дали мені в супровід двох автоматників, виділили купе в поїзді. Приїхали до столиці. Нас направили на Софіївську набережну. Заходимо в будинок. Зустріла нас якась бабуся і каже: синки, йдіть туди — там генерал сидить, от до нього й звертайтеся. Ми до нього. Віддав я пакет, сургучем опечатаний. Він розкрив його, пробіг очима й відправив нас до ще однієї бабусі. Стукаємо, заходимо — точно, там сидить бабуся, розмальована така, і каже: «Хлопці, що у вас там, прапор? Кидайте його в шафу». Відчиняє вона шафу, а там прапори купою лежать! Поклали ми й свій, поїхали в частину. Пам’ятаю, дорогою думав: «Окреме купе, два автоматники, а тут — у шафку!». А коли була зустріч ветеранів у Москві, побачив я наш прапор і не стримався, заплакав...

Фото автора

З досьє «ДТ»

Микола Тимофійович Невпряга народився 25 грудня 1925 року в селі Новгородка Кіровоградської області в селянській родині. Українець. У Червоній армії з травня 1944 року. У діючій армії з вересня 1944 року. Закінчив війну в Австрії командиром відділення 1077-го стрілецького полку 316-ї Темрюкської Червонопрапорної стрілецької дивізії (46-та армія, 2-й Український фронт). Звання Герой Радянського Союзу присвоєно 24 березня 1945 року. Нагороджений також орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями «За взяття Будапешта», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною». Демобілізований у 1951 році.