Немає, напевно, більш відомої й водночас більш неправильної фрази серед тих, що належать перу класика, ніж фраза, якою починається «Анна Кареніна»: «Всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я — нещаслива по-своєму». Як свідчать дослідження психологів, щасливі сім’ї бувають дуже не схожі одна на одну, а в нещасливих — хоч би якими були їхні конкретні історії й деталі — люди проходять одні й ті ж самі кола пекла, переживаючи схожі почуття, висловлюючи схожі емоції і навіть добираючи одні й ті ж самі слова і фрази для їх опису. Анатомії нещасливих сімей присвячуватиметься наступна стаття, а зараз ми поговоримо про щасливі.
Психологи розрізняють, як мінімум, три великі групи щасливих сімей, що дуже різняться за «рівнем внутрішнього шуму» і стилем вирішення міжособистісних конфліктів, неминучих при будь-яких, навіть найчудовіших стосунках. Адже, попри ще одну дуже поширену помилку, фраза «ми ніколи не сваримося» — зовсім не є показником сімейного щастя і, швидше, має насторожити. Насправді конфлікти між подружжям не лише неминучі, а й корисні. Вони потрібні нам, щоб, налагоджуючи і примирюючи наші розбіжності, ми могли рости й розвиватися, вчитися розуміти себе та нашу половину і, нарешті, по-справжньому любити одне одного — такими, які ми є.
Умовні назви, дані кожному з видів щасливих сімей, відбивають стиль їхньої внутрішньої взаємодії. Так, у «розважливих» сім’ях подружжя спокійно обговорює свої суперечності і готове йти на поступки. Члени «уникаючих» сімей нечасто йдуть на конфронтацію — натомість вони «погоджуються не погоджуватися». І, нарешті, у «бурхливих» сім’ях гарячі, але водночас досить мирні суперечки спалахують із завидною частотою. Незважаючи на такі вражаючі відмінності, шлюби всіх цих трьох видів однаковою мірою стабільні і щасливі — кожен по-своєму.
Перш ніж розпочати аналіз кожного з них, зауважимо, що класичний підхід до вирішення будь-яких міжособистісних розбіжностей передбачає наявність трьох обов’язкових фаз обговорення. У першій фазі кожен з опонентів по черзі висловлює свої претензії і своє бачення конфліктної ситуації, тоді як другий слухає й намагається зрозуміти. У другій фазі вони намагаються переконати одне одного в слушності власної позиції. При цьому ніхто не стоїть на тому, що «є дві думки — моя думка і неправильна», не тисне й не викручує рук. Поступово відбувається перехід до третьої фази — пошуку і вироблення компромісного варіанту, котрий якщо й не повністю влаштовує обох, то бодай більш-менш прийнятний для кожного з них.
Ідеал сімейного консультанта: «розважливі» сім’ї
Розбіжності в думках у «розважливого» подружжя, як правило, відбуваються за вищеописаною класичною схемою — тож записами їхніх суперечок можна майже без купюр ілюструвати підручники з конфліктології. Навіть у розпал суперечки вони неодмінно дають опонентові знати, що розуміють і приймають його аргументи й почуття. Нерідко вони повторюють почуте своїми словами — без передражнювання чи глузування, а цілком серйозно, аби переконатися, що думку зрозуміли правильно. Слухач промовляє слова-реакції: «ага...», «зрозуміло...», «ось воно що...», а на його обличчі відбиваються емоції того, хто говорить, — прикрість, занепокоєння, тривога... Проте все це не означає, що вони згодні одне з одним і вважають докази партнера переконливими.
Головною складовою стосунків подружжя у «розважливих» сім’ях є взаємна повага й уміння її висловлювати. Це не тільки допомагає знизити кількість суперечок між ними, а й тримає їх у рамках відносно мирної дискусії, запобігаючи спалахам ворожості та гучним скандалам. Буває, що в процесі вирішення приватного конфлікту «розважливі» подружжя доходять до його базових, глибинних причин, тим самим роблячи справжній психологічний прорив.
У таких сім’ях часто панують стереотипні уявлення про поділ статевих ролей у родині: дружина бере на себе турботу про щоденне забезпечення побуту, займається домівкою та дітьми, а чоловік є головним «годувальником» і приймає остаточне рішення з важливих питань. Описуючи свої особистісні риси, «розважливий» чоловік добирає такі епітети як аналітичний, домінуючий, наполегливий, а «розважлива» дружина називає себе турботливою, теплою, емоційною. Характеризуючи свої стосунки, обоє підкреслюють, що є близькими друзями, а сім’я як ціле для них важливіша, ніж власні потреби й цінності. У взаєминах вони цінують спілкування, відкритість, почуття, разом проведений час, спільні заняття й інтереси. Вони настільки добре знають одне одного, що нерідко можуть закінчити фразу, розпочату іншим. Їхнє життя організоване за принципом: «усе моє — твоє», у їхній домівці найчастіше жодне з них не може побути на самоті, та вони й не потребують самотності.
Найбільше, що загрожує «розважливим» подружжям, — втрата взаємної пристрасті й відмова від особистісного розвитку. На цьому ґрунті можуть виникати конфліктні ситуації — коли індивідуальні прагнення одного з них починають іти врозріз із потребами сім’ї. Наприклад, чоловікові хочеться повернутися до колишнього захоплення живописом, а дружина боїться, що через це він не зможе проводити вдосталь часу з дітьми. Або дружина хоче спілкуватися зі своєю новою подругою, а чоловікові вона зовсім не до вподоби...
Проте, незважаючи на ці та інші можливі небезпеки й випробування, «розважливі» сім’ї зазвичай міцні.
Милі посваряться — краще помиряться: «бурхливі» сім’ї
На відміну від «розважливих», «бурхливі» подружжя в запалі сварки не дуже уважно слухають одне одного. Як правило, вони пропускають першу фазу вирішення конфлікту (вислуховування аргументів опонента, висловлювання розуміння та співчуття) і негайно вдаються до другої (взаємного переконування), причому роблять це пристрасно і з запалом. Їхнє сімейне щастя ґрунтується на тому, що пристрасть і захоплення, з якими вони висловлюють свої розбіжності в думках, не меншою мірою пронизують їхнє «мирне життя». «Бурхливі» подружжя не тільки сваряться від душі, а й миряться зі смаком, часто сміються і схильні спонтанно, щиро й розмаїто виражати свою близькість та любов. До того ж, хоч як це дивно, у суперечках їм нерідко вдається перейти до фази номер три — вирішення розбіжностей із допомогою поступки. Інколи їм просто набридає сваритися або стає смішно — у такому настрої правильне рішення приходить особливо легко.
У «бурхливих» сім’ях зазвичай панує рівноправ’я, у них немає жорстко закріплених статевих ролей. Характерна риса «бурхливого» подружжя — незалежність його членів. Обоє вони переконані, що хороший шлюб не придушує, а навпаки, допомагає людям розвинути індивідуальність. Вони знають одне одного не гірше за «розважливих», але замість того, щоб закінчувати фразу, розпочату іншим, перебивають мовця поглиблюючими або уточнюючими запитаннями. Вдома в кожного з них зазвичай буває свій окремий «ареал мешкання», і вони шанують «прайвесі» одне одного. Характеризуючи себе, «бурхливі» чоловіки нерідко називають такі жіночі риси як дбайливість і розуміння, а «бурхливі» дружини підкреслюють свою потребу й уміння відкрито висловлювати власну думку. Загалом, відкритість та прямота у висловленні своїх думок і почуттів як позитивних, так і негативних, притаманна обом у «бурхливому» подружжі. Відтак «бурхливі» сім’ї вирізняються не тільки вищим рівнем конфліктності, а й глибшою близькістю, не кажучи вже про те, що в такому шлюбі не занудьгуєш.
Не дивно, що на «бурхливе» подружжя чатує чимало небезпек. Якщо комусь із них відмовить чуття міри, то постійні сварки і скандали можуть переважити щасливі моменти, а в екстремальних випадках може навіть дійти до насильства. Звісно, тоді це вже буде зовсім не щаслива, а вкрай нестабільна й нещаслива сім’я. Є дві особливо «небезпечні зони» міжособистісних стосунків, у яких обережність не зашкодить нікому, а «бурхливому» подружжю — тим більше. Перша — це гумор, що легко може «зісковзнути» на глузування або приниження, а друга — надмірна, безоглядна відкритість стосовно деяких особливо делікатних моментів (наприклад, сексуальні фантазії, пов’язані зі сторонніми людьми).
У тихому болоті...: «уникаючі» сім’ї
Якщо «бурхливе» подружжя пропускає першу фазу класичного вирішення конфліктних ситуацій, то для «уникаючого» нею все й закінчується: щойно стає зрозуміло, що вони занадто по-різному дивляться на речі, — дискусія припиняється. Досвід свідчить, що «розбирання» між ними нічого не вирішують і тільки заводять стосунки в безвихідь. У результаті або вони дають спірному моментові спокій, щоб згодом усе якось залагодилося саме собою, або хтось із подружжя коректує свою поведінку, наближаючи її до стилю іншого, — наприклад, у питаннях виховання дітей, де розраховувати, що «саме розсмокчеться», не доводиться.
Незадоволення від розбіжності, яка витає у повітрі, «уникаючі» подружжя долають, спираючись (усвідомлено чи несвідомо) на базові, глибинні цінності, що їх об’єднують: порівняно з ними, причини приватного конфлікту зазвичай видаються дрібними й неістотними. Додатковим «заспокійливим чинником» для них нерідко слугує порівняння свого тихого і стабільного шлюбу із сім’ями родичів або знайомих, де справи значно гірші. Даючи інтегральну оцінку своїй сім’ї, вони зосереджують увагу на позитивному й миряться з рештою, що дає їм відчуття щастя, навіть попри існування невирішених проблем.
Найбільше в сімейних стосунках «уникаючі» подружжя цінують спокій і душевний комфорт, заради досягнення яких вони встановлюють свою автономію, організовуючи в домівці власний «особистий простір». Згодом кожен із них виробляє набір своєрідних «самозаспокоєнь», які допомагають пережити незадоволення від «заморожених» суперечностей. Дружина, наприклад, може купити собі якусь приємну дрібничку, а чоловік — провести кілька «зайвих» годин у гаражі або домашній майстерні. У їхніх стосунках менше пристрасті і менше відчуття спільності, ніж у «бурхливих» і «розважливих» парах, зате вони менше наражають свій шлюб на небезпеки.
Проте всіх небезпек не уникнеш. Головна небезпека для «уникаючих» пар пов’язана з їхніми невмінням і неготовністю вирішувати конфлікти. Якщо виникне ситуація, в якій неможливо «погодитися не погоджуватися», їхній шлюб може бути зруйнований. Крім того, в членів «уникаючого» подружжя може розвинутися відчуття самотності. Оскільки вони не намагаються розібратися у природі своїх розбіжностей, не заглиблюються в діалог, їм буває важко усвідомити емоційне підґрунтя негативних почуттів — як своїх, так і партнера. Та й загалом, через не досить інтенсивне спілкування в них може з’явитися відчуття, що вони не знають одне одного, живуть як чужі люди. Якщо такі тенденції перевищать якийсь критичний рівень, вони теж можуть зруйнувати «уникаючий» шлюб.
Магічна пропорція
Крім трьох «чистих» видів щасливих сімей, існує ще цілий спектр «проміжних підвидів». Понад те, саме «комбіновані варіанти», коли змішуються сильні сторони кожного з видів, дають найбільш сприятливий прогноз у довгостроковій перспективі. Так, зокрема, «бурхливим» подружжям дуже корисно запозичити в «уникаючих» уміння легко уникати обговорення деяких «безнадійних» проблем, а тим, у свою чергу, не завадить навчитися мистецтва пошуку компромісів у «розважливих».
Який саме стиль стосунків складеться у сім’ї, залежить від поєднання характерів та попереднього досвіду подружжя. Проте, в будь-якому разі, щасливі сім’ї відрізняються від нещасливих за трьома важливими параметрами. По-перше, навіть у «бурхливих» сім’ях «негативу» в підсумку менше, ніж у тих, котрі прямим курсом рухаються до розлучення. По-друге, у щасливих сім’ях подружжя вихлюпує своє невдоволення не так інтенсивно, як у нещасливих. По-третє, щасливе подружжя частіше відчуває й виразніше виявляє позитивні емоції, пов’язані з сім’єю.
Як бачимо, різниця між щасливими і нещасливими сім’ями пов’язана з балансом між позитивними та негативними почуттями й відчуттями подружжя. Важливо зазначити, що простим зрівноважуванням («п’ятдесят на п’ятдесят») тут не обійтися — «позитиву» має бути значно більше, ніж «негативу» (як стверджують дослідники, ідеальні стосунки— п’ять до одного). Оскільки ж про «негатив» турбуватися спеціально не потрібно — він виникає сам по собі з найнесподіваніших причин і в найнесподіваніший час, — то єдине, що нам залишається, це намагатися створювати і виявляти якнайбільше «позитиву». Адже навіть на дуже щасливі сім’ї поширюються процеси, описані другим законом термодинаміки, в якому йдеться, що кожна замкнена система, котра не піддається впливові ззовні, прагне до безладу. Інакше кажучи, якщо не докладати спеціальних зусиль, сімейна атмосфера з часом тільки псуватиметься.
Щоб зрозуміти, які конкретні спеціальні зусилля потрібні для підтримання «емоційної екології» у вашій сім’ї, слід просто не забувати думати про вашу «половинку», коли її немає поруч, про ваші стосунки і про те, як їх поліпшити. Адже бувають сім’ї, в яких люди живуть щасливо разом по 20, 30, 40, а то й більше років. Вони дуже різняться за рівнем і стилем життя, освітою, професією подружжя, не кажучи вже про деталі їхнього щоденного життя. Головне, що їх об’єднує, — у них панують взаємні повага та кохання.
Десять заповідей для (щасливого) подружжя
Культивуйте і висловлюйте кохання й повагу одне до одного. Демонструйте інтерес і співчуття, коли чоловік (дружина) щось розповідає. Не нехтуйте знаками фізичного потягу одне до одного, (тримайтеся за руки, цілуйтеся, зустрічаючись або розлучаючись. Виявляйте одне одному знаки уваги. Висловлюйте вдячність за те, що у вас така чудова друга половинка. Це можна зробити у два способи, причому обидва однаково важливі. По-перше, згадуйте про все хороше, пов’язане з ним (нею), і радійте, що він (вона) у вас є, а по-друге — погоджуйтеся з його чи її думками (ідеями, пропозиціями, оцінками тощо), хваліть, робіть компліменти... Піклуйтеся одне про одного. Виробляйте і виявляйте емпатію (здатність розуміти і співчувати переживанням, емоціям та настроям іншого). Будьте сприйнятливі. Давайте партнерові зрозуміти, що його точка зору має сенс і що ви її поважаєте, навіть якщо абсолютно з нею не згодні. Жартуйте якомога більше. Але обережно — без глузувань, сарказму та принижень. Діліться одне з одним своїми радощами.