15 січня 2010 року «Дзеркало тижня» опублікувало статтю мистецтвознавця Олександра Іссада, спрямовану на «розвінчування історичних інтерпретацій» минулого. Полководця, генералісимуса Олександра Суворова протиставлено генералу Андрію Розенбергу, котрий служив під його керівництвом у Північній Італії та Швейцарії в 1799 році.
Звернімося до фактів. Генерал від інфантерії Андрій Григорович Розенберг, справді достойний і шанований генерал, пройшов багато компаній, які Росія вела з Польщею і Туреччиною в XVIII столітті, героїчно розділив усі перемоги і величезні труднощі походу військ Суворова. До заслуг Розенберга ні в його сучасників, ні у військових істориків претензій немає. Але подавати справу так, що виключно Розенбергу належить заслуга в боях, які автор хоробро перелічує у своїй статті, та ще й усупереч Суворову, — не можна. Цитата зі статті О.Іссада: «Саме А.Розенберг узяв Мілан, без фальшивого пафосу розбив французів при Адді, при Треббії і при Нові, при Сан-Джоржіо (?! — М.С.) і при Урзерні, здійснив практично без втрат обхідний маневр через перевали Лукманієр і Оберальп, вийшовши в тил французам. І тим самим відвернув удар противника від тієї частини об’єднаних військ, якими командував Суворов».
Розберемо цю цитату.
1. Проти загального «пафосу» Іссада: О.Суворов із квітня 1799 р. безпосередньо командував діями всіх союзних військ, які пересуваються між горами, притоками річки По і фортецями. До того як увійти в Мілан 18 квітня, у свято Великодня, російські війська взяли фортецю Брешію, виграли 15—17 квітня запеклий триденний бій при Локко на річці Адда, після чого військам було дано відпочинок. У Мілані А.Розенберг як старший представляв Суворову прибулих із військами генералів.
Після Мілана — характерний семиденний бій при Бастеньяно, який вважається невдалим і найбільше пов’язаним із діями Розенберга. Він командував більшою частиною російських військ на лівому боці річки По. У діючу армію якраз прибув 20-річний син імператора цесаревич Костянтин Павлович, котрий вирізнявся норовливою вдачею (у жовтні 1799 р. його в обхід прав старшого сина Олександра буде оголошено цесаревичем). Можливо, тому подальші дії частин під командуванням Розенберга стали відрізнятися від загальної диспозиції Суворова, що невдовзі поставило їх перед загрозою поразки. Суворов був дуже занепокоєний становищем, у яке потрапив Розенберг, і наказав ряду частин йти йому на допомогу. Він продиктував наказ для Розенберга про напрямки руху його військ, дописавши: «не втрачаючи ані хвилини, негайно це виконати або — під військовий суд».
Після невдалого бою Суворов не став загострювати питання про невдачу в повідомленні Павлу I, захистивши старого генерала від гніву імператора. Але відкинув критику на адресу Костянтина Павловича, втім, наодинці відчитавши останнього, чим довів до сліз. Для науки Суворов видав спеціальний наказ по військах. У наказі ім’я генерала Розенберга не згадувалося, але всі розуміли, в чому річ. Чи не цей факт в основі пасажу О.Іссада, що Розенберг «натерпівся» від Суворова?
2. Сентенція з приводу битви на річці Треббія: командував триденним боєм безпосередньо Суворов; він два дні майже не залишав сідла. Розенберг командував правим крилом російських військ, яке за чисельністю становило приблизно п’яту частину всіх союзних військ. Як епізод: кілька батальйонів під командуванням самого Розенберга, захоплені боєм, опинилися на правому французькому боці р. Треббія в тилу противника. Без зв’язку і не знаючи місцевості кілька годин уночі вони пересиділи в каре, але перед світанком змогли, не помічені французами, благополучно повернутися на свій бік.
3. Неправда, що саме Розенберг розбив французів при Нові (!). За масштабами це був найважливіший бій італійської кампанії. Розенберг у битві не брав участі. Його корпус з 8200 чоловік розташовувався приблизно за 50 кілометрів від місця головних подій, склад його змінювався залежно від ситуації, і перед самим боєм його підвели поближче. Кількість військ союзників (росіян і австрійців) у бої під Нові становила 48300 чоловік, французьких — 43100. На одному полі билося понад 90 тисяч воїнів. Протягом усього кровопролитного бою корпусу Розенберга приділялася роль резерву, оскільки О.Суворов боявся підходу свіжих військ із Франції. Понад 16 годин поспіль тривав безпрецедентний бій. Після того як результат бою 4/15 серпня було вирішено, О.Суворов дав диспозицію свіжому корпусу Розенберга переслідувати французів до Генуї. Деякі військові історики закидають Суворову: чому він раніш не ввів у бій свіжі війська Розенберга. Так чи інакше, важку перемогу було здобуто меншими силами. Корпус Розенберга всю ніч ішов на з’єднання з головною армією, коли бій завершився. Сонце вже зійшло, коли ця колона проходила через Нові. Розенберг вислав уперед авангард, але його зупинив французький ар’єргард.
4. Урзерн. У вересні Суворов отримав наказ іти у Швейцарію, яку займала французька армія Массени. Попереду був Сен-Готард, який обороняли французи. Розгром корпусу Олександра Римського-Корсакова, про який стало відомо на марші, відсутність допомоги від союзного австрійського керівництва та даних про французів, незнання місцевості і брак продовольства поставили російську армію в надзвичайно скрутне становище. Тому спочатку на військовій нараді прийняли рішення застосувати обхідний маневр: головні сили в кількості 14,5 тис. чоловік йшли прямо — штурмувати Сен-Готард, а корпус Розенберга в 6 тис. чоловік — в обхід. Рішення генерали підписували за старшинством — старші підписували останніми, Розенберг підписав документ передостаннім, перед Вільгельмом Дерфельденом.
10 вересня 1799 р. головні сили російських військ рушили до підніжжя Сен-Готарду. Колона Розенберга мала пройти шлях кружний і важчий: дорога вздовж тісної ущелини то піднімалася вгору, то спускалася до річки, перебігаючи з одного берега на інший. Злива, слизькі спуски й підйоми уповільнювали рух. Йшли вздовж гори Лукманієр. Це не перевал, як у статті О.Іссада, а хребет, паралельний маршруту колони. 12 вересня корпус Розенберга зробив перехід у 24 версти, а всього за три дні війська під його командуванням пройшли по гірській дорозі 75 верст! Наприкінці шляху йшли уздовж Оберальп. Це озеро, а не перевал, як в
О.Іссада. Суворов притримував рух головної колони, щоб дати час корпусу Розенберга оминути ворожу позицію на Сен-Готарді.
З 13 вересня війська головної колони почали штурм круч Сен-Готарду. Суворов тричі атакував Сен-Готард, щоб вибити французів з гори. Він хвилювався за обхідну колону Розенберга, про яку не було звісток. У цей час від села Урзерн проти військ Суворова рушив французький генерал Лекурб з іншими військами, але отримав звістку, що з боку Оберальп з’явилася російська колона. Це був корпус Розенберга. Проте Розенберг, не знаючи місцевості, став табором. Якби він спустився до Урзерна ще завидна, то всі французькі війська, що дали себе оточити в Урзернській долині, було б знищено. На їхнє щастя росіяни зайняли Урзерн тільки о сьомій годині вечора.
5. Інформація про те, що Суворов «залишив на вірну смерть» Розенберга: «Коли в Муттенській долині російсько-австрійська армія потрапила в пастку, генералу перепало більше за інших. Суворов фактично залишив його на вірну смерть, щоб прикрити відступ і врятувати другу половину війська. Прямо скажемо, добряче натерпівшись за кампанію від суворовського самопіару — плоских жартів при солдатах та їхніх командирах, штучної «демократичної» простоти, недомовок, недорікуватості, підскакувань, загадкових блазенських жестів та інших кривлянь «Ляксандры Васильича», Розенберг прийняв наказ головнокомандувача і… приготувався до смерті».
Насправді все було так: у корпус Розенберга, залишений для затримання французьких військ, входили мушкетерські полки Фьорстера, Мілорадовича і Велецького з двома-чотирма козачими полками загальною кількістю 4000 чоловік; проти них наступало 8000 французів. Наступного дня 20 вересня в корпусі Розенберга воювало вже 7000 чоловік проти 15000 французів. Співвідношення для суворовських військ не таке вже й рідкісне.
Зі статті О.Іссада: «Для останнього бою він вишикував свої бойові порядки у три лінії — обличчям до противника, спиною до Суворова, який відступав у гори. Дізнавшись, що росіяни відходять, французи кинулися їх переслідувати. Війська Розенберга, зімкнувши багнети, пішли в атаку. Французів було відбито. Вони втікали...» і т.д. «Розенберг укотре переконливо переміг. Сам генерал Массена… ледь не став його бранцем».
Сам Розенберг із трьома полками Мілорадовича, Фьорстера та Велецького отаборився біля села. Попереду був полк Ребіндера з єгерями і двома спішеними козачими полками. Французький головнокомандувач, маючи подвійну перевагу, вирішив атакувати. Російські єгері, розсипані у дві лінії впоперек усієї долини, відступали, відстрілюючись, на авангард Ребіндера, який зустрів ворожі колони рушничним залпом і картеччю. Шість разів росіяни ходили в багнети і щоразу їх відбивали. Запеклий бій тривав понад дві години, коли підійшли три інші полки. Очолювані Мілорадовичем, вони вдарили в багнети і здолали противника.
Війська Розенберга тіснили французькі протягом чотирьох верст, доки долина з річкою не звузилася в ущелину. Французи розсіялися по схилах, винищувані козаками на схилах гір і в річці. Таким чином, чотиритисячний загін Розенберга не тільки відбив удвічі переважаючі сили, а й здобув повну перемогу. «Слава цього дня належала Ребіндеру і Мілорадовичу», — так писали в бойових журналах і хроніках.
Наступного дня, 20 вересня, Массена поновив атаку. Із наближенням французьких колон передовий полк Велецького став відходити на головні сили, виманюючи противника на відкриту галявину. Весь корпус вишикувався у дві лінії перед францисканським монастирем. Генерал Розенберг їздив по фронту військ, підбадьорюючи їх. Мілорадович, поскакавши уперед, наказав полку Велецького роздатися в боки й відійти на фланги. Російська лінія зустріла французькі колони рясним залпом і кинулася в багнети. Перша лінія французів кинулася навтьоки, друга спробувала зупинити тиск, але була збита й відкинута на три версти назад.
Далі французи встановили при виході з долини батареї, але полк Фьорста, пробравшись горами, захопив гармати і взяв полонених. Розенберг доповідав Суворову: «супротивник понад вісім верст був гнаний до того, що переслідувачам забракло сил бігти за ним і бити його». Увечері 20 вересня Суворов надіслав Розенбергу розпорядження почати відступ із Муттенської долини. На корпус Розенберга чекав важкий шлях через гору Брагель із противником у тилу. Тоді Розенберг удався до хитрощів. Він послав наказ жителям сусіднього Швіца заготувати продовольства на 12 тисяч російського війська. Французи дізналися про це і весь день 21 вересня чекали нападу.
Нарешті Массена зрозумів, що Розенберг його обдурив, але російська колона була вже на 12 годин шляху попереду. Перехід військ Розенберга через гору був дуже важким через сніг і негоду. Дві ночі війська Розенберга провели без вогнів серед сніжної пустелі, і 23 вересня спустилися до Гларісса, на той час уже взятого суворовськими військами. Спустилися, щоб вижити, а не померти. Кон’юнктурні висновки у статті О.Іссада, які базуються на пересмикуванні фактів історії, нехай залишаються на совісті автора.