Кашкадамов Павло Борисович народився у Львові 7 липня 1954 року. Батьки — інженери. Закінчив радіотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту. З дитинства захоплюється музикою (крім загальноосвітньої школи, закінчив музичну), у студентські роки грав у інститутському симфонічному оркестрі.
Після одержання диплома про вищу освіту працював на львівському виробничому об’єднанні «Електрон», пройшов шлях від майстра до заступника генерального директора концерну «Електрон» з виробництва.
У приватному бізнесі з 1991 року, займається кабельним телебаченням — проектуванням, будівництвом і експлуатацією кабельних мереж у Західній Україні. До цього здобув освіту менеджера міжнародних відносин.
Має різноманітні інтереси, але основною вважає свою роботу в Ротарі.
Одружений. Дружина — лікар, активна учасниця ротаріанського руху. Син — лікар-стоматолог, донька — школярка.
З липня 2002 року — губернатор Центральноєвропейського дистрикту «Ротарі Інтернешнл».
Коли 1992 року перші українські клуби Ротарі (київський і львівський) були прийняті до складу «Ротарі Інтернешнл», колеги українських ротаріанців із Канади й Великобританії, котрі допомагали організовувати цей рух в Україні, говорили: «Досі Україну як суверенну державу офіційно визнавали лише кілька країн. Нині її визнав увесь світ».
У цих словах не було надмірного перебільшення. Адже «Ротарі Інтернешнл» — найбільша у світі неполітична нерелігійна благодійна організація. Головна мета ротаріанців — суспільно корисна праця як на місцевому, так і міжнародному рівні, боротьба з голодом, хворобами й неписьменністю — знайшла потужний відгук у світової громадськості. Найпереконливіше це засвідчують темпи розвитку ротаріанського руху. З’явившись 1905 року в Чикаго, він вже через п’ять років вийшов за межі США, ще через рік досяг Європи, у 1919-му — Азії. Нині «Ротарі Інтернешнл» об’єднує понад 1,3 мільйона однодумців у 176 країнах, здійснюючи й фінансуючи безліч добрих справ.
У Східній Європі ротаріанський рух розгорнувся відразу ж після розпаду соціалістичного табору. 1989 року клуби Ротарі відродилися в Будапешті, Варшаві та Празі, а в 1991-му до руху приєдналася й Україна, коли в Києві створили першу ініціативну групу майбутніх ротаріанців.
Структурно «Ротарі Інтернешнл» ділиться на дистрикти, кожен із яких об’єднує як мінімум 40 клубів і 1200 ротаріанців. Сьогодні близько 40 українських клубів, 60 польських і три білоруські утворюють дистрикт №2230. З липня цього року його губернатором став львів’янин Павло Кашкадамов. Разом із першим президентом київського клубу Ротарі Володимиром Куликом і Марком Гітельманом, котрий очолював київський клуб у 2001—2002 роках, Павло Кашкадамов відвідав редакцію «ДТ» і розповів про участь України в ротаріанському русі.
— Павле Борисовичу, ротаріанський рух існує майже сто років, але в нас він почав розвиватися лише 10 років тому. Чим пояснити таке зволікання?
— Характерна риса руху Ротарі у тому, що з ним несумісний тоталітаризм. Пригадаємо, коли в Італії прийшов до влади Муссоліні, діяльність клубів Ротарі там припинилася. Те саме сталося в гітлерівській Німеччині, франкістській Іспанії, Угорщині, керованій Хорті, у Румунії, коли там правив Антонеску. І до СРСР ротаріанців ніколи не пускали з тієї ж таки причини. Щоправда, до Другої світової війни на нинішній території України діяли три клуби — в Ужгороді, Чернівцях і Львові. Але тоді ці міста входили до складу відповідно Угорщини, Румунії та Польщі.
Відродження Ротарі в Україні стало можливе лише з початком перебудови. 1989 року М.Горбачов зустрівся з тодішнім президентом «Ротарі Інтернешнл» і дав «добро» на створення першого клубу в Москві. А 8 травня 1992 року було зареєстровано київський клуб, у листопаді того самого року — львівський, потім ужгородський. Засновником і першим президентом київського клубу став відомий громадський діяч, віце-президент Олімпійського комітету України Володимир Кулик. Нині в Україні діють 36 клубів. Крім того, у найближчі один-два роки вісім ініціативних груп також створять клуби Ротарі.
В основі роботи «Ротарі Інтернешнл» лежить принцип ротації, тобто, обертання. Щорічно все керівництво, від президента до губернаторів дистриктів і президентів клубів, змінюється. Це дає організації змогу уникнути стагнації й залишатися динамічною.
Черговий виток ротації і привів до того, що в липні нинішнього року мене обрали губернатором дистрикту. За 97 років існування «Ротарі Інтернешнл» її офіцером такого високого рівня, як губернатор, уперше став українець і вперше ж — громадянин колишнього СРСР. Дистрикт, який мені випала честь очолити, найбільший у «Ротарі Інтернешнл». Він охоплює три держави — Польщу, Білорусь та Україну, і одержав назву «Центральноєвропейський» (адже географічний центр Європи розташований у нашій країні — в Закарпатті). Його площа становить 1,2 мільйона квадратних кілометрів, населення — майже 105 мільйонів чоловік, на його території діють 99 клубів.
— Це багато чи мало?
— Якщо порівнювати з такою країною, як, скажімо, Німеччина, це дуже мало. Але ж історія руху в Україні обчислюється лише 10 роками, тоді як у Німеччині ротаріанський рух з перервою на Другу світову війну існує вже 75 років.
Але вже й нині губернаторові, аби впоратися зі своїми обов’язками, ледь вистачає часу. Його завдання — координація роботи всіх клубів, забезпечення зв’язку між ними, а також між ними й керівництвом «Ротарі Інтернешнл», причому в обох напрямах. Лише на те, аби відвідати кожен клуб, необхідно 99 днів, проте за один день не вирішити всіх питань. А загалом мені як губернатору відведено 365 днів, тому «обертатися», вірніше крутитися, доводиться безперервно.
— 2005 року ротаріанському руху виповнюється сто років. Як готуються його прибічники відзначити цю подію?
— «Ротарі Інтернешнл» фінансує безліч добрих справ. Але одним із найвидатніших її проектів є викорінення поліомієліту. Лише на Львівщині реєстрували в середньому 23 випадки цього страшного захворювання дітей щорічно. «Ротарі Інтернешнл» запропонувала Всесвітній організації охорони здоров’я взятися за виконання проекту, зобов’язавшись його фінансувати. Загалом на цю благородну мету заплановано виділити $500 мільйонів. У рамках програми «Поліо-плюс» (координатором якої в нашій країні є один із членів-засновників київського клубу Ротарі, його колишній президент Олексій Коженкін) Україна одержала $400 тисяч для двох етапів вакцинації. 1996-го загальнонаціональну вакцинацію провели під егідою ВООЗ силами Мінздоров’я України. А вже нинішнього року Всесвітня організація охорони здоров’я офіційно оголосила: в Європі поліомієліт ліквідовано, бо останній випадок цього захворювання було зареєстровано п’ять років тому в Туреччині. Сьогодні осередки хвороби залишилися лише в кількох країнах Африки й Південної Азії. «Ротарі Інтернешнл» щорічно виділяє на боротьбу з нею $30—40 мільйонів. Аби успішно закінчити кампанію до сторіччя руху, нинішнього року їй необхідно відшукати $80 мільйонів.
— Із яких джерел організація фінансує свої програми?
— Їх кілька. Передусім, при «Ротарі Інтернешнл», яка є всесвітньою асоціацією клубів Ротарі, у 50-х роках минулого століття створено фінансову організацію — «Фонд Ротарі». Кошти сюди надходять із кількох напрямів: кожний ротаріанець, незалежно від того, живе він у США чи в Україні, платить невеликі членські внески — $35 на рік. З огляду на загальну кількість учасників руху, можна сказати, це чималі надходження. Але це не все. Ротаріанці, особливо ті, хто живе в розвинених країнах, щорічно вносять добровільні пожертвування в розмірі $3—4 тисячі й більше. Ще одним вельми суттєвим джерелом коштів є спонсорська допомога від різних людей, не обов’язково ротаріанців. Так, загальна сума пожертвувань, зроблених відомою тенісисткою Мартіною Хіггінс, досягла $9 мільйонів, Білл Гейт-старший передав $34 мільйони. За роки існування «Ротарі Інтернешнл» зарекомендувала себе як чесна організація, яка використовує кошти суворо за призначенням.
— Чим ще займаються ротаріанці в нашій країні?
— Практично кожен клуб має свої підшефні дитячі будинки та школи-інтернати. Вони допомагають забезпечувати дітей-сиріт кращим харчуванням, одягом, навчальним приладдям, спортивним інвентарем. Серед ротаріанців чимало лікарів і фармацевтів. Тому одним із перших ротаріанських заходів в Україні став проект «Серце дитини». Завдяки йому в нас створено центр дитячої кардіохірургії під керівництвом ще одного із засновників київського клубу професора Іллі Ємця. Ротаріанці систематично допомагають медичним установам отримати діагностичну апаратуру, техніку, препарати, організовують стажування медиків, їхнє ознайомлення з досвідом зарубіжних колег, лікування й оздоровлення за кордоном дітей із малозабезпечених родин.
У рамках програми «Дитяче серце» українські ротаріанці діють у співдружності з німецькими, французькими й американськими. Нині в Україні поки що немає можливості виконувати деякі операції на серці з виправлення його вроджених пороків. Українські медики-ротаріанці відправляють хворих дітей у супроводі матерів до своїх колег у США, Францію чи Німеччину. Там маленьким пацієнтам забезпечують не лише високоякісне лікування й догляд, а й утримання їхніх батьків. Як правило, матір такої дитини на час її лікування приймає в своєму домі родина лікуючого лікаря.
Операції на серці досить дорогі, але все лікування, догляд і утримання обходиться для батьків абсолютно безплатно.
Українські клуби Ротарі співробітничають із навчальними закладами й бібліотеками, чимало з яких вже одержали в подарунок багато літератури, комп’ютерів і оргтехніки. Приміром, школам різних українських міст із поглибленим вивченням німецької мови передано понад 10 тисяч примірників навчальної, методичної і художньої літератури. Торік було отримано 300 тисяч книжок від ротаріанців Франції.
— Хто і як може стати ротаріанцем? Чи існують певні обмеження для бажаючих стати членом клубу?
— Аби стати ротаріанцем, власного бажання не досить. Потрібно запрошення від клубу. А його надсилають лише добропорядним громадянам із позитивною репутацією — тим, котрі мають власність, членам різноманітних компаній, представникам корпорацій, а також людям, котрі займають значні посади в бізнесі й різноманітних сферах професійної діяльності. Ротаріанці мають бути членами клубу, розташованого в районі, де вони працюють або живуть.
Регулярні відвідання щотижневих засідань клубу Ротарі є обов’язковою вимогою до всіх його членів. Відсутність на чотирьох засіданнях поспіль або на 60% засідань протягом одного півріччя (за умови, що рада клубу не визнала причину відсутності поважною) автоматично веде до виключення з клубу. Але регулярними відвідуваннями обов’язки ротаріанця не вичерпуються. Для втілення в життя ідеалу служіння суспільству члени клубу мають активно працювати в одному з його комітетів за призначенням президента клубу. Отже, приймаючи рішення про вступ у клуб Ротарі, кожен запрошений має сам собі відповісти на запитання: чи готовий він жертвувати не лише грошима, але й особистим часом, особистими зусиллями?
— Хто добирає кандидатури нових членів клубу?
— Це привілей і обов’язок усіх ротаріанців. Членство кожного клубу має відбивати об’єктивну картину професійного складу місцевої еліти. Подібне представництво визначається класифікаційним принципом Ротарі, під яким слід розуміти основну, загальновизнану діяльність фірми, компанії чи установи, де працює даний член клубу, або вид його діяльності.
Пошук гідних кандидатів є завданням кваліфікаційного комітету з розширення членського складу клубу. Але будь-який ротаріанець також може пропонувати своїх кандидатів.
— Активістами руху Ротарі стають люди зрілі, наділені життєвим досвідом, котрі прийшли до усвідомлення особистої відповідальності за долю суспільства.
— А як складаються його стосунки з молодим поколінням?
— 1968 року в США створено «Ротаракт» — організацію молодих людей віком від 18 до 30 років, котрі також роблять свій внесок у поліпшення життя. Близько шести тисяч клубів «Ротаракт» створено вже більш як у 100 країнах світу. Шефами над ними, їхніми організаторами, спонсорами й радниками виступають один або кілька клубів Ротарі. У них спільні завдання з ротаріанцями: служіння суспільству — етика — згода в усьому світі. Девіз — «Товариство через служіння». Дедалі більше з’являється керівників високого рівня віком до 30 років, дедалі більше молодих авторів нових технологій. Практично в усіх галузях діяльності на провідні позиції виходить молодь. В Україні нині створено дев’ять клубів «Ротаракт» — у Києві, Харкові, Сімферополі, Львові, в інших містах, які надають клубам Ротарі неоціненну допомогу.