Недавно міністр юстиції України Олександр Лавринович повідомив ЗМІ про те, що Мін’юст розробив проект закону, в якому описано державний прапор, герб і гімн України, а також визначено загальний для державних символів порядок їхнього використання та захисту. Законопроект найближчим часом буде попередньо розглянутий Кабміном.
За словами міністра юстиції, чинні законодавчі акти не встановлюють практичних норм щодо використання державних символів. Так, вимоги до державного прапора України досить розпливчасто встановлені в статті 20 Конституції України й у постанові ВР України «Про Державний прапор України» від 28 січня 1992 р. №2067-XII.
Те, що головні національні символи (прапор, герб і гімн) за 12 років незалежності України були обділені увагою та повагою, на які заслуговують, викликає жаль. Адже неповага до державної символіки — неповага і до держави як такої. Тому виявлена Мін’юстом ініціатива, безумовно, заслуговує добрих слів. Проте поки законопроект буде розглянутий і стане (якщо стане) законом, часу пройде ще чимало.
У січні 2004 року в Україні побачив світ п’ятий том «Юридичної енциклопедії», підготовлений НАНУ і виданий «Українською енциклопедією». У ньому розміщена стаття «Прапор», авторство якої належить Вадиму Редьку. До нього як до експерта, котрий займається допоміжними історичними дисциплінами (у тому числі вексилологією, чи прапорознавством) не один рік, ми і звернулися з проханням розповісти про дуже неоднозначну історію нинішнього українського прапора.
— Існує думка, що вибір кольорів і порядок їхнього розташування на нинішньому українському прапорі здійснено відповідно до правил геральдики. Чи так це?
— Так стверджують окремі фахівці. Але в підході до розміщення кольорів українського прапора для мене авторитетом є, насамперед, історик світового рівня М.Грушевський, котрий боровся за жовто-блакитне поєднання, підкріплюючи свою думку, до речі, посиланням на правила геральдики.
Однак геральдика тут усе ж ні до чого. Ця наукова дисципліна займається гербами. Прапори вивчає вексилологія, котра якщо і має якісь правила, то свої власні. Геральдика ж вступає у взаємодію з вексилологією тільки коли герб (чи державна емблема) розміщається на прапорі — у разі створення поряд із національним державного прапора чи геральдичних прапорів (штандартів) окремих осіб — або коли кольори прапора використовуються в розцвічуванні герба (емблеми).
Скажімо, у болгар прапор біло-зелено-червоний, а в угорців — червоно-біло-зелений (кольори вказано згори вниз на полі прапора). Правильно й у тих, і в інших, оскільки у кожного — за своїми звичаями. У Росії, приміром, прапор біло-синьо-червоний, у сербів — червоно-синьо-білий, у хорватів — червоно-біло-синій. І хоча вексилологами гама «червоно-біло-синій» часто називається слов’янською (її використовують також чехи, словаки, словенці, два кольори цієї гами — поляки і білоруси), Росія в цьому плані іншим слов’янським народам не указ, як не указ і надумані «правила геральдики для вексилології». До речі, геральдика з властивими їй правилами (одне з них стосується розміщення геральдичних кольорів, металів і хутр на полі герба) виникла в Європі в середні віки, а в Росію й Україну прийшла через Польщу (слово «герб» — польського походження).
— Чи правда, що синьо-жовте колірне об’єднання — одне із найдавніших серед сучасних національних прапорів? Вважається, що саме такий варіант використовувався князем Володимиром Хрестителем, як і родовий герб — стилізований тризуб.
— Ні про який національний український прапор до 1917 року говорити взагалі не можна. Оскільки прапорів давніших від XVI століття і їхніх справжніх зображень не збереглося, ніхто не може сказати, який був прапор у Володимира Хрестителя і чи був він у нього взагалі, причому не тільки в сучасному розумінні. За часів Св. Володимира поняття про герб не існувало. У геральдиці прийнято вважати, що найстаршим із відомих гербів є, мабуть, зображення на печатці Валерана, графа Меланського і Вустерського (1136—1138 рр.). Але це середина XII століття, а не кінець Х.
У Конституції України зафіксовано абсолютно правильно: тризуб — «знак княжої Держави Володимира Великого». Знак, тобто емблема. І малим гербом України тризуб стає тільки тоді, коли він поміщається на щит певної форми і певного кольору. Разом із щитом це дійсно герб. Емблема (знак) і герб — «дві великі різниці», як кажуть в Одесі. Хоча в окремих державах герб називають «державною емблемою».
— Чи можна говорити про гаму національних кольорів і розміщення двох кольорів на полі прапора?
— 1910 року в імператорській Росії працювало «высочайше учрежденное при Министерстве юстиции Особое совещание для выяснения вопроса о русских государственных национальных цветах». У ході дискусії на шпальтах російських видань у числі давніх російських державних кольорів були визнані синій, блакитний, лазуровий, жовтий, оранжевий. Думка про поширення поєднання жовто-блакитного (синього) на землях Південної Русі поділялася багатьма. Наприклад, ще до 1910 року І.Рєпін на відомій картині про запорожців, які пишуть султану, оповив козацькі списи жовто-блакитними стрічками.
Є кольори, що їх можна вважати національними, а от як їх розмістити на полі прапора — питання інше. Точне визначення кольору (відтінку) — третє.
— Якими ж усе-таки повинні бути відтінки кольорів прапора України?
— Немає заперечень проти біколора та горизонтального розміщення смуг на українському прапорі. Нехай навіть синій буде зверху (так вирішила Верховна Рада), але він повинен бути не синім, а блакитним, як вважав М.Грушевський. Незалежній Україні рівною мірою не підходить ні жовто-блакитний прапор (відомий у народі як «петлюрівський»), ні синьо-жовтий («бандерівський»), тим більше що темна смуга в ньому придушує світлу. Якраз підійшов би блакитно-жовтий — у національних кольорах, але без якихось історичних переваг.
Крім того, це колірне поєднання ніби зарезервоване для України. За тривалий час розробки державами світу національних прапорів, протягом XIX—XX століть, воно ніким не було використане: тільки острівна держава Палау з населенням у 19 тисяч чоловік, що здобула незалежність 1994 року — на три роки пізніше від України — прийняла блакитний прапор із жовтим диском, що символізує місяць. А от синьо-жовтий використовують шведи, австрійська провінція (земля) Нижня Австрія (тут ці кольори застосовуються з XIII століття), штат Перліс, що входить у Малазійську Федерацію. Конституційно встановлюючи кольори прапора України, не варто було б робити його таким, що повторює кольори провінційних прапорів європейської й азіатської держави. Синьо-жовтий міг би виконувати функції прапора Львівщини (Галичини).
До речі, відповідно до постанови ВР від 1991 року, синьо-жовтий прапор повісили тимчасово, до вирішення цього питання на референдумі. А коли спішно приймали Конституцію, то залишили все як є.
— Чи дійсно синій колір українського прапора означає небо, а жовтий — поле?
— Скільки днів у році небо над Україною буває тієї концентрованої, грозової синяви офіційно виставлених прапорів? Якщо в пісні співається, що «над Россией небо синее», то це для рими. Чисте небо — завжди блакитне, як свідчать для тієї ж Росії Олександр Пушкін («под голубыми небесами великолепными коврами») чи Олексій Толстой («благословляю я свободу и голубые небеса»), а для України — Павло Тичина («Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить...» чи, немов про національний прапор: «Іще пташинки в дзвінких піснях блакитний день купають, ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза...»).
«Словарь русского языка», підготовлений Інститутом російської мови АН СРСР, дає визначення синьому: «такий, що має один із основних кольорів спектра — середній між блакитним і фіолетовим». І на прапорах держав світу відтінки блакитного та синього чітко різняться — від блідо-блакитного (на прапорі Аргентини), блакитного (Люксембургу), синього (у греків) до темно-синього (у французів).
А от трактування кольорів зазнає зміни залежно від того, хто і навіщо трактує. Наприклад, В.Похльобкін, видатний російський авторитет із питань кулінарії і за сумісництвом історик (кандидат наук), частує читача такою ось геральдичною стравою. Червоний колір у своїй книзі «Словарь международной символики и эмблематики» він трактує як колір «права, сили, мужності, любові» для всіх (включаючи, природно, росіян). Але «червоний колір в українській символіці означає тільки пролиту кров, тобто позбавлений свого регального символічного значення». Ну як вам? Це аби ще раз принизити злобливих «черкаських козаків» (так, на його думку, «до 1654 року іменували всіх українців»), нездатних виготовити гарну горілку.
Взагалі ж, поки не прийнято закон, що описує державні символи і визначає загальний порядок їхнього використання та захисту, ці питання можна і потрібно обговорювати.