Нинішнього року виповнилося 250 літ від дня народження поета, драматурга, державного і громадського діяча Василя Васильовича Капніста (1758—1823) і 210 — від першої вистави його сатиричної п’єси «Ябеда». З плином часу постать В.Капніста привертає дедалі більшу увагу. І то не лише літературознавців; діячі молодих наук — історіографії, археографії, джерелознавства — пильно цікавляться цією яскравою особистістю, що презентує погляди і прагнення української інтелігенції певної історичної епохи. Творча і громадська діяльність Василя Капніста була найбільш активною саме тоді, коли визначалися долі народів світу на наступні XIX і XX століття.
Капністи походять від капітана Стоматело Капніссіса, чий подвиг забезпечив перемогу венеціанського флоту над турецьким у битві при Левкадо 1674 року. На Полтавщині цей славний рід оселився після невдалого для Росії Прутського походу 1711 року. Капністи були козачими полковниками, земськими діячами, головували на дворянських зібраннях. Є історична версія про таємні перемовини В.Капніста з канцлером Пруссії про політичний устрій України. А його «Ябеда» стала найгучнішою мистецькою подією кінця XVIII століття. Хто ж він, чиї твори і родинна історія стали легендарними?
Національна і культурна приналежність В.Капніста нерідко опинялася під запитанням залежно від примх політичного клімату. Показово, як саме танення ідеологічної криги позначилося на офіційних визначеннях і оцінках особи поета. Якщо в Радянській Енциклопедії від 1953 р. він — «русский поэт и драматург», то вже в УРЕ від 1961 р. — «російський і український письменник». Нинішні ж дефініції мають залежати не від того, кому бажано вважати Капніста «своїм», а лише від незаперечних фактів його громадського, літературного і особистого життя.
Почалося і завершилося воно у родовому маєтку Обухівці на Полтавщині. Батька не стало за півроку до народження молодшого спадкоємця: Василь Петрович Капніст геройськи загинув (разом із двома синами від першого шлюбу) на Семирічній війні з Пруссією, у битві при Грос-Егерсдорфі, де воював на чолі Миргородського козачого полку. Мати В.Капніста, Софія Андріївна, народжена Дунин-Борковська, шляхетна старосвітська господиня, «доклала всіх зусиль, щоб дати добру освіту своїм чотирьом синам, віддавши їх у кращий на той час Петербурзький пансіон» (зі спогадів доньки письменника Софії Скалон).
Історичні події, що супроводжували життя В.Капніста, були надзвичайно бурхливими: революційний, антимонархічний рух у Європі, визвольні змагання народів, поневолених Османською імперією. В Україні ж усе навпаки: ліквідація Запорозької Січі, скасування політичної автономії та місцевого самоврядування. На цьому тлі притаманна шляхті й дворянству вільнодумність природно оберталася на активний протест. Українці, поляки, росіяни, білоруси пильно стежили за визвольними рухами, роблячи висновки з перемог і поразок.
Сильне враження справила на свідомих українців і боротьба американського народу проти влади англійської Корони. Тарас Шевченко захоплено згадував Вашінгтона за півстоліття після цих подій; Василь Капніст був сучасником Американської революції і, по суті, свідком невдалого польського визвольного повстання під проводом Тадеуша Косцюшка, друга і помічника самого Вашінгтона...
Сумніватися у національно-визвольній спрямованості творів Василя Капніста можна, лише заперечуючи очевидні факти. Це з перемінним успіхом робили радянські фахівці, завданням яких було сформувати й поширити спотворене уявлення про кращих синів України. Якщо глибоко християнська творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки оголошувалась «атеїстичною», їхні погляди — мало не революційно-марксистськими, то життєву і мистецьку позицію Капніста маскували під антикріпацьку — і не більше. Скажімо, його «Оду на рабство» пов’язували із заколотом Омеляна Пугачова в Росії, лукаво не помічаючи, що її написання припадає саме на той час, коли було знищено рештки полкового устрою України (1781—1782 рр.). Адже перетворення Лівобережної, а невдовзі й Правобережної України на звичайну частину імперії, що складалася з губерній і намісництв, сприймалося тут як колонізація і поневолення!
Таке сприйняття абсолютистської державної політики Росії було притаманне освіченим, шляхетним українцям, незалежно від походження їхніх предків (нагадаємо, що дід В.Капніста був греком). Капністи виявили себе щирими патріотами так само, як Апостоли, Леонтовичі, Галагани, Горленки та багато інших. Із ними Василя Васильовича тісно пов’язували громадські, дружні та родинні стосунки. Син Іван одружився з Палажкою Горленко (її прадід був мазепинським полковником), Семен — з Оленою, сестрою декабристів Муравйових-Апостолів… З іншого боку, Василь Капніст належав до елітного кола столичних письменників, зокрема поетів, центром якого був Гавриїл Державін, попередник Пушкіна на поетичному олімпі. У товаристві І.Дмитрієва, О.Оленіна, І.Хемніцера, І.Богдановича, братів Миколи і Федора Львових він почувався своїм, тривалий час мешкаючи в Петербурзі, а потім часто наїжджаючи до Північної пальміри разом зі старшим братом Петром. За свідченнями І.Дмитрієва, Василь Капніст мав жвавий гумор і завжди «оживлял нашу (тобто державінського гуртка) беседу».
Якщо Державіна порівнюють із Пушкіним, то Капніста, без перебільшення, можна вважати предтечею Гоголя. І то не тільки у зв’язку зі змістом його сатиричних творів, а й на підставі дослідження мови, якою вони написані. Капніст і Гоголь продовжили у мовному процесі місію освічених українців, завдяки чому східнослов’янські літературні мови позбулися схоластичних пут церковної лексики, набувши живого, інтелігентного звучання. Не придворний літератор, не поміщик-маргінал, а свідомий своїх національно-визвольних переконань Поет промовляє: «Отчизны моея любимой порабощенье воспою...» Ці рядки з «Оди на рабство» Василя Капніста не залишають сумніву, що мова йде не про запровадження кріпацтва, а про політичне й соціальне поневолення рідного Краю.
Вершиною творчості Василя Капніста, справжнім шедевром тогочасної літератури стала сатирична комедія «Ябеда». Написаний Поетом у розквіті сил, цей твір увібрав увесь його попередній літературний і громадський досвід. Він висловив не просто невдоволення українського громадянства, приниженого указом 1783 р. і невизнанням власних шляхетських привілеїв. Малюючи вибухову ситуацію в імперії, щойно зліпленій зі шматків сусідніх держав, автор «Ябеди» виступає речником настроїв і думок інтелектуалів України, Росії, Польщі, Білорусі. «Ябеда», на думку сучасників її автора і сьогоденних дослідників, вражає поєднанням комічного з трагедійним, глибоким філософсько-етичним змістом при загалом документальному характері цього твору. Дійові особи комедії, підлабузники й хабарники Кривосудов, Провалов, Наливайський, жваво нагадують майбутніх персонажів гоголівського «Ревізора».
Під впливом доносів про підступний зміст комедії імператор наказав заслати її автора до Сибіру. Василь Васильович залишив столицю у супроводі озброєного «кур’єра». Та Павло I був не таким тупим самодуром, яким його зображували радянські історики. Наступного дня самодержець схаменувся і звелів поставити п’єсу в «придворному» Ермітажному театрі. На виставі були присутні тільки він та великий князь Олександр Павлович (майбутній Олександр I). П’єса сподобалася. Павло I наказав негайно повернути Капніста, дозволивши грати п’єсу в імператорських театрах. А лірники в Миргороді знову заспівали, як і півстоліття тому, коли заарештований батько відсидів три роки у Петропавловській фортеці: «Везуть пана Капністенка до царській неволі…» Тоді, у 1748 році, полковника Василя Петровича Капніста звинуватили у державній зраді та підготовці замаху на імператрицю Єлизавету.
«Это одна из тех комедий, которые делают честь не только автору, но всей литературе. Сила ее изумительная! — писав згодом М.Дмитрієв, нащадок друга автора п’єси з державінського кола. — Вот право Капниста на бессмертие!»
А що нині? Створено громадську організацію «Фонд пам’яті Капністів», яку очолює Радислава Капніст, донька славетної кіноакторки Марії Ростиславівни Капніст. Фонд опікується маленьким музеєм у Великій Обухівці та встановленням пам’ятника В.Капністу на його батьківщині, звертається до керівників державних установ і творчих спілок, але... У заходах беруть участь Полтавська та Миргородська держадміністрації. І це — все! Видатному українцеві — 250 років. За цей час в Україні не видано жодного зібрання творів В.Капніста, що є фактом скандальним. Але ж Капніст — предтеча Гоголя, і це легко зрозуміти, читаючи його твори. Та нелегко усвідомити байдужість Держави до витоків своєї культури й духовності… Кажуть про видання його віршів, про ідею випуску поштової марки, але поки що це тільки добрі слова з різних, зокрема — офіційних, вуст.