Волею випадку багатий торговець, такий собі Марко Поло, потрапив у в’язницю, де розпочав написання мемуарів про свою багаторічну епопею в дивовижній країні, яку він називав Катаєм. Він був першим європейцем, що забрався так далеко, й отримав можливість залишитися в Китаї аж на 17 років лише тому, що особливі обставини запанували тоді у світі: політика створених великих монгольських держав дозволяла торговцям будь-якого походження і будь-якої релігії подорожувати і займатися бізнесом.
«Панове імператори і королі, герцоги і маркізи... і всі решта! Якщо ви хочете відчути розмаїття світу, тоді візьміть цю книжку і прочитайте її». Так починається одна із найславетніших класичних книг епохи раннього Відродження — «Опис світу» Марко Поло.
Італійці в Китаї
Марко Поло народився 1254 р. у Венеції в заможній і поважній родині, яка мала міцні торгові зв’язки з Близьким Сходом. Невідомо, чи були Поло шляхетного походження, але навряд чи це багато важило у місті республіканських і комерційних традицій. Коштовності були їхнім бізнесом, а кмітливість, завбачливість, обережність і хоробрість — уродженими рисами. 1260 року брати Поло — Нікколо та Маффео — зуміли передбачити політичні зміни в Константинополі (1261 р. впала Латинська династія, і венеціанців вигнали з міста), ліквідували свою власність, інвестувавши її в ювелірні вироби, і вирушили в кримський улус Золотої Орди, а потім на Волгу. Вдалий гендель коштовностями у провінційному монгольському дворі подвоїв їхні фамільні статки. Монголи, переконавшись, що комерція приносить більший прибуток, ніж розбій, заохочували торговців наважуватися на тривалі подорожі. Pax Mongolica забезпечував безперешкодний рух торгових караванів на всій протяжності Великого Шовкового шляху, і врешті-решт діловий інтерес привів братів у Китай, у володіння Кубілая — онука Чінгісхана.
Монголи ще донедавна були неосвіченими кочівниками і прості втіхи вважали насолодами життя. Чінгісхан чітко висловив їхню примітивну філософію. «Щастя,— казав він,— полягає в тому, щоб перемагати ворогів і бачити їхню безладну втечу, захопити їхню власність і впиватися їхнім розпачем, заволодіти їхніми дружинами й дочками». З такими людьми добропорядні християни навряд чи могли мати справу. Середньовічний історик-літописець М.Періс назвав їх сатанинською нацією, що розлилася, мов чорти з пекла, і тому їх правильно називають татарами. Він грав словами: татари — Тартари (класичне визначення пекла).
Коли 1241 р. монгольська хвиля спала через смерть хана Удегея, Західна Європа змогла перевести дух, щоб невдовзі побачити на своїх східних кордонах добре організовану Велику Монгольську імперію, що простяглася від берегів Дніпра до Жовтого моря.
У Китаї братів Поло зустріли радо. Великий хан зацікавлено розпитував їх про європейські землі. Як і інші монгольські правителі, він сповідував шаманізм, але переймався питаннями релігії і доручив братам передати лист Папі Римському з проханням надіслати сто освічених мужів для читання християнських проповідей серед своїх підданих і обговорення питань про переваги істинної віри. Ще він просив привезти трохи бальзаму для душі й тіла — священної оливи з лампад, які невгасно горіли у Храмі Гробу Господнього. Поло обіцяли поклопотатися щодо всього цього і вирушили у зворотний путь із подарунками і листами Кубілая для Папи Римського.
Папська місія
1269 року брати з’явилися в місті хрестоносців — St. Jean d’Acre. На аудієнції у папського легата вони виклали новини, що заслуговували уваги. За їхніми розповідями, Кубілай був правителем іншого складу, ніж його дід Чінгісхан. Онук розбійного кочівника був прихильний до наук і мистецтв, виявляв похвальний інтерес до християнства і хотів зрозуміти, чому Римська церква найкраща, а всі решта — неправильні й нікчемні. Брати показали легатові золоті плитки з викарбуваними на них розпорядженнями Кубілая про те, що їм повинні видавати коней, продовольство і супровід, коротше кажучи — все, що їм знадобиться у дорозі.
Папський легат Теобальдо Вісконті ді П’яченца оцінив як винятковий шанс союз хрестоносців із монголами, з якими в них був спільний ворог — єгипетські мамелюки, але не мав повноважень укладати такий альянс. 1269 р., після смерті Климента IV, кардинали щойно збиралися на силі, щоб зустрітися й обрати нового Папу.
Брати Поло відкланялися і повернулися до Венеції відвідати родичів і чекати обрання понтифіка. Сину Нікколо — Марко — виповнилося 15 років. Невідомо, яку освіту він здобув. Можливо, трохи практичної арифметики плюс ще щось, почерпнуте від матросів, торговців та вуличних жінок. Він навряд чи досконало знав латину, але розумівся на валютах, товарах і вантажних операціях.
Після двох років очікування нового понтифіка так і не обрали. 1271 р. венеціанська галера з братами й чепуристим Марко на борту пришвартувалася в Акрі. Поло повідомили легату, що, незалежно від того, оберуть Папу чи ні, вони мають намір вирушати до Китаю, і наприкінці серпня знялися з якоря. Тим часом вибори понтифіка перетворилися на міжнародний скандал. Щоб прискорити ухвалення рішення, цивільна влада замкнула кардиналів у папському палаці, погрожуючи заморити святих отців голодною дієтою, і зняла дах, щоб дати змогу божественному осяянню безперешкодно зійти на їхні важкі наради. Незвичний підхід до роботи Святого Духа виявився на диво ефективним. Кардинали, стурбовані прагненням вибратися з палацу, обрали Папу чи не того самого дня. Через тиждень рішення кардиналів досягло Акри. Новим Папою Римським на ім’я Григорій Х став Теобальдо.
Союз із монголами назрів остаточно. Монгольські держави були найбільшою імперією світу. Приголомшливі монгольські завоювання в Персії та Сирії загрожували існуванню всієї ісламської цивілізації. Якщо вдасться навернути монголів у католицизм, дні ісламу будуть лічені і королівство хрестоносців врятовано. Передусім Григорій розпорядився повернути венеціанську галеру до Акри. Поло одержали подарунки для Кубілая та вірчі грамоти, а також повеління їхати в Єрусалим по священну оливу. Папа спорядив експедицію якщо не сотнею, то принаймні двома мужами — братом Ніколасом із Вінченци і братом Вільямом із Тріполі, найвпливовішими францисканцями на Святій Землі.
Пізньої осені 1271 р. Поло прийшли до Гробу Господнього. Усипальниця виявилася напівзруйнованою. Прочани змінювали одне одного, приходили й відходили релігії й імперії разом із ними, але торговці залишалися, і життя тривало. Роздобувши священної оливи, Поло вирушили до Туреччини — у порт Айас. Незабаром прокотилися чутки, що султан Байбарс наступає з Дамаска із великою армією, і паніка охопила порт. Два ченці, покликані наставляти монголів на шлях істинний, втратили мужність і втекли в Акру. Для Поло їхня втеча уже не мала значення. Вони були зацікавлені в прибутках і, схоже, швидко забули початкову мету своєї місії. Спонукало її продовжувати одне — прибуток. Безперечно, Поло ризикували, але це був ретельно прорахований ризик, який багаторазово окупив себе. Вони повернулися з Китаю настільки багатими людьми, що й через сто років їхні нащадки сперечалися, хто володітиме палацом, придбаним на прибутки від східної експедиції.
Марко говорив потроху кількома мовами, що побутували тоді в Азії, — фарсі, монгольською й одним із діалектів тюркської. Невідомо, чи вів він дорожній журнал, однак його нотатки нібито підтверджують це: «Кочівники в Туреччині були неосвіченими людьми і розмовляли варварською мовою». Однак на базарах продавалися гарні килими, а «шати із шовку малинового кольору й інших кольорів були прекрасні і багаті». Опинившись на шляху до Каспійського моря, Марко згадує «фонтан, що викидав багато олії», ставши першим європейцем, який описав джерело нафти. «Вона добре горить, і нею корисно натирати коростявих верблюдів».
Щоб найняти в Ормузі кораблі, Поло пройшли на південь, до Перської затоки. Плануючи здійснити подорож у Китай морем, Поло гадали, що так буде швидше. Та чи буде це безпечніше? «Їхні кораблі ні на що не придатні і багато які з них тонуть, бо не скріплені залізними цвяхами». Корпуси суден скріплювалися волокнами зі шкаралупи кокосових горіхів. «Чи припустимо це? Дуже небезпечно подорожувати на таких суднах». Поло відмовилися від моря і вирішили добиратися в Китай сушею.
Піщані бурі надовго створювали на дорогах темряву. Марко вважав це занурення в пітьму чимось магічним — змовою грабіжників. «Вони можуть весь день перетворити на темряву своїми заклинаннями... Потім нападають, убивають старих, забирають молодих і продають їх у рабство».
У місті Бадахшан в Афганістані вони затрималися майже на рік через хворобу Марко, мабуть малярію, яку добре лікував благотворний клімат цього регіону. Нікколо і Маффео, певно, провели багато годин на базарах Бадахшана, відзначаючи, що тут був ляпіс-лазур «найпрекрасніший у світі і рубіни великої вартості».
Калейдоскоп релігій
Поло виявилися першими європейцями, котрі перетнули Памір. Перечікуючи снігові бурі, обминаючи розколини в льодовиках і змінюючи маршрут, аби уникнути сходження сніжних лавин, вони спустилися з гір, і через два місяці їхній караван досяг Кашгара. Тут жили несторіанські християни. Отець Нестор — єпископ Сирії та Константинополя, людина з гарними очима, вогненним волоссям і суперечливими поглядами на природу Ісуса — був обвинувачений у перебільшенні людської сутності Христа на шкоду його божественності, і відлучений від церкви Собором в Ефесі 431 р. Він пішов у лівійську пустелю, а його прибічники втекли в Персію й Азію, зберігши багато ідей і обряди ранньої церкви в первозданному вигляді. Водночас вони запозичили звичаї народів, серед яких жили: у Персії відмовилися від обітниці безшлюбності і дозволили повторні шлюби. Під впливом ісламу вони оголосили п’ятницю святим днем і запровадили обряд омовіння. Кашгар був одним із центрів їхньої екзотичної віри і резиденцією патріарха.
У міру розширення своїх володінь монголи зіткнулися з іншими релігіями, і безформність племінного шаманства природно випаровувалася під тиском божественних істин, які місіонери всього світу несли в їхні шатра. Проповідники буддизму, ісламу, православ’я та католицтва змагалися за увагу ханів, як коробейники в торгівлі. Монголи вагалися, віддаючи перевагу то одній, то іншій релігії, і здавалося дуже ймовірним, що монгольська Азія могла стати християнською імперією.
1253 року фламандський чернець Вільям Рубрук — людина високої інтелігентності й великого розуму — із двома братами-францисканцями вирушив до монгольської столиці Каракорум, щоб вивчити цю можливість. Їх сердечно зустріли, і вони повернулися з гарними та поганими новинами. Безперечно, великий хан Мангу благоволив до християн і був присутній на їхніх богослужіннях, але проведення церковних служб й інтелектуальний рівень «цих несторіанців» справляли прикре враження. «Несторіанські священики неосвічені і скандальні, вони читають свої молитви та священні книги сирійською мовою, якої не знають і не розуміють. Вони хабарники і п’яниці... і, як татари, мають кілька дружин. Єпископ рідко відвідує свою країну, може один раз на 50 років. Усі їхні діти чоловічої статі посвячені в ченці, навіть ті, хто в колисці. Потім вони одружуються, що геть суперечить вченням отців, і після смерті першої дружини одружуються знову. Вони всі вчиняють святокупство і не відправляють жодного таїнства, доки їм не заплатять».
Марко завжди писав про звичаї народів і релігії регіонів, у яких перебував. У Ташкургані, де він прожив рік через хворобу, підхоплену на Памірі, йому довелося спостерігати мирне співіснування найрізноманітніших народів і поглядів. Тут були несторіанські християни, котрі вірили в потойбічний світ для тварин, і маніхейці, переконані в тому, що Сатана всесильний, як Бог. Тут були уйгури, що топили небажаних новонароджених дівчаток і вбивали старих, насильно загодовуючи їх масною їжею. Тут були буддисти, мусульмани й індуїсти. Йому не подобалися афганці: «Це диявольське покоління убивць, для яких вище задоволення — винна крамниця». Уйгури були не набагато кращими. «Негідники і скнари, вони їдять і п’ють у жалюгідній манері». Він поділяв упередження християн проти ісламу, але захоплювався буддистськими ченцями і писав, що Будда, якби він був християнином, став би святим.
Однак Марко значно охочіше розмірковував про матеріальні речі, такі наприклад, як вогнетривкий одяг. «Я сам бачив його», — говорив він про тканину, просякнуту волокнами азбесту. Європейці вважали, що волокна отримують від тварини — вогняної саламандри. Марко зрозумів, що це були особливі мінерали.
Дорогою до Китаю Поло мусів пройти пустелю Такла Макан, її назва означала щось на кшталт «Ввійди і не вийдеш». У цьому суворому царстві вітрів, де опади сягають 12 мм на рік, якщо випадають взагалі, вони волоклися на двогорбих верблюдах із заколисливою швидкістю — менше 25 кілометрів на день. У багатьох пустельних криницях була непридатна вода, але й від води в бурдюках залишалася тільки рідка кашка, і подорожани хворіли після неї, особливо незвичні до такого питва. У пустелі Гобі своєї найвищої напруги перехід досяг, коли «треба було пройти день і ніч, щоб знайти воду». Мандрівники, збожеволівши від спраги, могли фатально збитися з дороги, слідуючи за міражами. Марко писав про духів, які заманювали відсталих, називаючи їх на імена. «Часто здавалося, що ви чуєте звуки сили-силенної інструментів, і особливо барабанів».
Новина про наближення Поло досягла Кубілая завдяки експрес-доставці повідомлень за допомогою поні, і зраділий монарх вислав назустріч ескорт, коли вони ще були за 40 днів шляху від його літньої столиці. Поло пройшли загалом 12 тис. кілометрів і у травні 1274 р. опинилися в палаці Кубілая в Шеньду. Тут вони знайшли повелителя Піднебесної у великій компанії придворних. Мандрівники опустилися на коліна і віддали йому належні почесті зі всілякими поклонами, а потім розпростерлися перед ним на підлозі. Потім вони вручили Кубілаю вірчі грамоти, що надихнули його, і лист від Папи Григорія Х. Кубілай був помітно засмучений тим, що церква не змогла надіслати сто мудрих мужів. Але Поло виконали інше його прохання і піднесли священну реліквію — оливу з Храму Гробу Господнього.
Монгольський хан
на китайському троні
Великий хан Кубілай — правитель Монгольської імперії в період її розквіту і монгольський імператор Китаю з 1259 р. — був другим сином Толуя, молодшого з чотирьох синів Чінгісхана від його улюбленої дружини. Він став великим ханом 1260 р., і всі монгольські князі, у тому числі правителі Золотої Орди й ільханату в Персії, визнали себе його васалами і платили йому данину. Марко назвав його «наймогутнішою і найбагатшою людиною світу». Кубілай виявився унікальним правителем. Він не був упертим і дріб’язковим і міг слухати поради інших, зокрема і своєї матері — несторіанської християнки. Монгольських воєначальників він навчав повелінь своїх китайських наставників про необхідність виявляти милосердя до завойованого. Це було великим прогресом, порівняно з методами Чінгісхана і сучасників Кубілая в Середній Азії та Русі, де винищення населення неминуче супроводжувало захоплення міст. Конфуціанське оточення схилило його стати традиційним імператором Піднебесної. Рішучий крок було зроблено 1271 р., коли Кубілай прийняв династичне ім’я Юань — «Високородний». Він став більше китайцем, ніж монголом, і до його столу вже подавали не степові делікатеси з баранячим жиром, а страви лише китайської кухні, у тому числі супи з морських равликів, качиних язичків, зерен лотоса, мозок курчат, м’ясо ланей і спеціально вигодованих щенят, рибу, мариновану з ялиновими шишками. Китай поглинав усі інтереси Кубілая і його енергію на шкоду рідній Монголії. Відмовившись від старої столиці, він заснував Дайду, або Велику столицю, — нинішній Пекін. Під тюркомовною назвою Ханбалик його нову столицю знала вся Азія. Каракорум перестав бути центром Монгольської імперії, і Монголія скотилася до статусу прикордонної провінції.
Дедалі більше прагнення Кубілая поводитися з підданими на китайський манер віддалило від нього консервативних монголів, які продовжували дотримуватись звичаїв своєї кочової культури. Він уже не міг контролювати степову аристократію. Його зведений брат Найан був першим, хто кинув йому виклик. Другий брат, Кайду, ще один ревнитель традиційних монгольських цінностей, кинув другий. Найана вдалося закачати у килим, і він там задихнувся, але Кайду воював із Кубілаєм багато літ.
Кубілай став першим монгольським правителем, який прагнув керувати своїми володіннями, а не грабувати. Він заволодів імперією з 80-мільйонним населенням, де процвітали науки й красні мистецтва, учені видавали багатотомні твори й енциклопедії, і писемність поширювалася разом із друкарством. Здається, імператор високого походження так і не опанував ієрогліфи та каліграфію, але визнав пріоритет китайської думки. Він оточив себе групою конфуціанських радників із їхньою оновленою філософською системою поглядів на роль «Сина Неба» — повелителя Всесвіту. Ставлення Кубілая до управління сформувалося під впливом цих освічених китайців, які зміцнили його прагнення до гуманізму та величі. З їхньою допомогою він заснував цивільну адміністрацію на кшталт китайської і при своєму дворі відновив конфуціанські церемонії.
Та його стосунки з китайцями ніколи не були простими. Попри захоплення китайською економікою, він не довіряв китайцям і уникав призначення їх на ключові посади. Однак і степові пастухи не могли керувати Китаєм. Тому Кубілай віддавав високі посади тисячам іноземців — переважно персам та арабам. Відтак його володіння були під досить ефективним управлінням, і він заслужив схвалення китайських підданих. 1279 р. Кубілай завершив завоювання Китаю, остаточно зламавши опір найбільшої династії Сун. Її останній імператор — Пін-ті, усвідомивши марність боротьби, кинувся в море. Відтоді монголи контролювали весь Китай, він виявився частиною Монгольської імперії. Правління Кубілая було періодом релігійної толерантності й реальних досягнень, з погляду сучасників, у тому числі й Марко Поло.
Посівши почесні посади, венеціанці зуміли швидко пристосуватися до строкатого монгольського суспільства. Старші Поло, мабуть, продовжували свій бізнес коштовностями в компаніях, інвестованих Кубілаєм та його чиновниками. Що стосується Марко, який на тоді знав чотири мови, то, за книгою, Кубілай призначив його посланцем з особливих доручень у віддалені регіони Китаю та інші країни. Великий хан був зворушений жвавим інтересом Марко до Китаю, і молодий дипломат став улюбленцем Кубілая. Є підстави вважати, що Марко був причетний до державної монополії на сіль. За текстом його книги, він упродовж трьох років був губернатором Яньчжоу.
Всупереч обвинуваченням у відмові від монгольської військової спадщини, Кубілай воював часто. За словами Марко Поло, хотів приєднати Японію лише тому, що був зачарований розповідями про її багатства. Однак ставив перед собою і політичну мету — зробити Китай центром світу. У серії кампаній він завоював В’єтнам, Бірму та Кампучію. Марко Поло відвідував ці регіони з дипломатичною місією. Зіркий спостерігач, він був вражений ефективністю монгольської адміністрації в Китаї, шляхами, поштовою системою, переписом населення, будівництвом, ринками та паперовими грошима — усім, що Кубілай, нащадок варварів, запозичив у китайців. При ньому торгові гільдії множилися й процвітали і ділова активність брокерів, судновласників та оптових торговців досягла небувалої інтенсивності. Індустрія розваг забезпечувала городян щоденними святковими шоу і професійними куртизанками. Марко захоплювався залюдненими вулицями Дайду — «такими прямими й широкими». Будинки обігрівалися чорним каменем, що «горів, мов дерево». За однією з версій книги Марко, вугілля, невідоме в Європі, було тут у такому достатку, що будь-який житель міг брати гарячу ванну тричі на тиждень. Однак ніщо так не полонило Марко, як Кришталевий палац у Шеньду — місті 108 храмів, де, за його словами, великий хан міг пити «молоко раю».
У Дайду Кубілай тужив за степом, тому ділянки землі в палацовому саду велів засадити монгольською травою, щоб вона нагадувала йому про його батьківщину. У спекотні місяці він переїжджав у Шеньду — свою чудову і благородну літню столицю серед гір і соснових лісів. Марко залишив опис резиденції імператора: «На цьому місці стоїть прекрасний палац, стіни кімнат у якому позолочені і розмальовані фігурами людей, тварин і птахів, різноманітними деревами і квітами, виконаними зі щонайбільшою витонченістю, і ви згадуєте про це з захопленням і подивом... Палац оточено стіною, що тягнеться протягом 20 кілометрів, замикаючи в себе парки, фонтани, ріки, струмки та прекрасні луки з усіма видами диких тварин, окрім, звісно, особливо лютих. Тут живуть понад 200 соколів-кречетів. Великий хан щотижня вирушає особисто подивитися на птахів та іноді їздить верхи у супроводі дресированого леопарда і, якщо зустрічає якусь тварину, що сподобалася йому, випускає на неї свого леопарда. Більше того, серед прекрасного лісу там стоїть ще один палац, побудований із бамбука. Він весь позолочений, прикрашений колонами з драконами, що підтримують дах палацу... Конструкція палацу влаштована так, що його можна швидко скласти і легко розкласти. Його можна перемістити в будь-яке інше місце, куди забажає імператор».
Марко описував Кубілая як ідеального правителя, але й він не міг не побачити в ньому людських слабкостей — спалахів люті, ексцесів в обжерливості й пияцтві, одержимості у святах і полюванні. Мрія Кубілая про добре керовану єдину імперію, що складається з різних народів і релігій, не здійснилася. Відсутність контролю за підлеглими призвела до емісії й інфляції, фінансових зловживань із боку несумлінної іноземної верхівки. Збільшились тертя між китайськими й некитайськими чиновниками, буддистами й таоїстами. Величезна імперія не могла бути керована однією людиною. Монгольські намісники в Персії, Криму та Русі вже не були його союзниками й васалами. Саморуйнівна поведінка неминуче позначилася на здоров’ї: у свої останні роки Кубілай був надзвичайно огрядним, схильним до депресії і постійно напідпитку. Подагра, задишка та інші проблеми доводили його до несамовитості. Його ймовірна смерть і неминучі зміни в режимі могли становити небезпеку для групи ізольованих іноземців. Поло тим часом «дуже розбагатіли в коштовностях і золоті». Настав час повертатися додому.
На жаль, Кубілай і чути не хотів про від’їзд Поло, попри те, що вони багато разів делікатно просили його про це. Допоміг випадок: три емісари з Персії прибули сватати монгольську наречену для ільхана Аргуна. 17-річна Кокежин — Блакитна Принцеса — зіграла ключову роль у їхньому поверненні тим, що Кубілай після довгих вагань дозволив Поло супроводжувати її в Персію. Імператор облагодіяв їх щедрими подарунками і попрощався.
Повернення
1291 р. флотилія з 14 кораблів залишила Зайтун. Марко було тоді 37 років, його батькові й дядьку, мабуть, близько 70. Через те, що північно-східний мусон затихнув, весільний кортеж зробив зупинку на Суматрі. Марко побачив, що життя тут чудесне. На острові виявилася «найкраща риба у світі» і «дуже гарне вино» із соку кокосових горіхів. Та все ж перебування на Суматрі було далеким від ідилії — через жахливі зливи, отруйних комах та епідемії лихоманки. У глибині острова жили люди певною мірою досить витончені, у них була писемність і календар, а найвишуканішими ласощами вважалися кисті людських рук. Лише 18 із 600 пасажирів уціліли в цій подорожі. Через п’ять місяців знову повіяли сприятливі вітри, поріділа флотилія взяла курс на захід уздовж Нікобарських островів, Цейлону, західного берега Індії і досягла Ормуза 1293 р. або на початку 1294 р. Весільне посольство вирушило в Хорасан, де їх чекала новина про смерть нареченого. Принцесу видали заміж за його сина — Махмуда Гасана.
Марко свідчив, що перська знать обдарувала їх дорогими подарунками і золотом. У супроводі почесного кавалерійського ескорту Поло прибули в Трабзон. Тут монгольські володіння закінчувалися і золоті плитки з охоронними розпорядженнями Кубілая втратили свою силу. Правитель Трабзона запропонував Поло поділитися по-доброму. Про факт рекету стало відомо не з книги Марко, а з заповіту Маффео, який згадує цю втрату в переліку сімейних збитків.
Навесні 1294 р. Поло наздогнала звістка про те, що великий хан Кубілай назавжди позбувся своєї меланхолії і розкоші. Він залишив після себе велику імперію та двір, блиск і толерантність якого так полонили Марко Поло. У міру того, як похоронна процесія в горах Великого Хінгану наближалася до таємної могили, складні думки мучили засмучених наближених: скільки ще протримається династія з пишним двором і незліченними багатствами? За його життя монголи насолоджувалися процвітанням, але, адаптувавшись до високої цивілізації, вони втратили бойовий дух. Численні таємні товариства готувалися вигнати чужинців. Для Юаньської династії настали тяжкі дні. В особі останнього монгольського імператора Шен-ті втілилися всі пороки його предків. Повені і заколоти прискорили крах, і 1368 р. цьому останньому із Чінгісханового роду довелося втікати. У будь-якому разі монголи не могли довго правити Китаєм як видатна і привілейована каста. Лише блискучі досягнення Кубілая до часу приховували цю істину. Навіть в офіційній китайській історіографії про Кубілая згадують із повагою. Із падінням династії монголи вибралися з Китаю і більше ніколи й ніде не відігравали важливої історичної ролі, окрім свого степу. Порох і артилерія змінили концепцію війни: результати битв уже не вирішували витривалість і влучна стрільба з лука.
Нові правителі Китаю зруйнували стару політику і не підпускали до себе іноземців. Сильний націоналізм династії Мін прирік на згасання християнські місії. Францисканські церкви і їхні суперники — несторіанські парафії — розчинилися в океані офіційного буддизму та загальної байдужості. Колапс християнства в Азії, початкові перспективи якого здавалися такими багатообіцяючими, був неминучим. Релігія пророка Мохаммеда наступала. Мамелюки уклали мир із монголами, і нащадки Чінгісхана прилучилися до мусульманських звичаїв, тим самим поклавши кінець наївним європейським сподіванням на те, що татари можуть бути приведені до Риму.
St. Jean d’Acre — останній оплот хрестоносців у Палестині — впав під тиском правовірних 5 травня 1291 р. Перепившись, шевальє одного разу влаштували релігійні розбірки, порушивши договір, що захищав місцевих мусульман. Єгипетський султан оголосив джихад, і 10 тисяч мамелюків узяли в облогу порт. Після розгрому свого останнього бастіону європейці втратили інтерес до Палестини. Нищівна пандемія чуми 1347 року поклала край слабким спробам до повернення. Європа переключилася на Атлантичний океан, конкісту в Африці й Америці і залишила Святу Землю мусульманам.
1295 р. Поло прийшли до рідного порогу. Драматична зустріч із родичами, які вважали їх давно мертвими, — добре відома історія, розказана самим Марко. Їх не впізнали: вони були в лахмітті та скидалися на татар зі своїми жестами та неймовірним прицмокуванням. Однак ця жалюгідна трійця на очах змінилася і стала діловито розпорювати свій порваний одяг, витягуючи з-під підкладок незліченні скарби — рубіни, діаманти й смарагди.
Через рік Венеція та Генуя затіяли чергову війну. Марко чи то командував військовою галерою, чи то плив на торговому судні, але, в кожному разі, потрапив у полон і опинився в генуезькій в’язниці. Його співкамерником, завдяки щасливому випадку, виявився учасник бойових дій із Пізи — письменник Рустічеллі, чиї романи про лицарів були тоді в моді. Можливо, Марко думав про написання мемуарів, але не почувався досить упевнено в жодній з європейських мов. Тюремна обстановка спонукала до спогадів, і Рустічеллі нагодився дуже доречно. Марко почав диктувати свою історію, яку знавець лицарів записував франко-італійською мовою — дивною сумішшю, вживаною в XIII—XIV ст. Сторінку за сторінкою велику книгу було створено, і подорожі Марко Поло ввійшли у вічність.
Після перемир’я 1299 р. Марко повернувся у Венецію з готовим манускриптом. Він відновив свій звичайний бізнес, одружився, а після смерті у віці 70 років залишив трьом дочкам чимале майно.
«Опис світу»
Відомо близько 40 копій книги Марко Поло у вигляді манускриптів. З винаходом друкарства перші примірники побачили світ 1477 р. у Нюрнберзі і мали величезний успіх. Завдяки ченцям-переписувачам, перекладачам і друкарям, кількість версій сягнула 150. Вони часто коректували рукопис на власний розсуд, якщо він суперечив моралі і церковним догмам, до того ж неточно перекладали і змінювали назву книги. Найближча до оригіналу версія нині зберігається в Національній бібліотеці Парижа.
Книга Марко Поло — не пригодницький роман і не історія світу в дусі Геродота. Марко не був галантним романтиком, яким зробили його легенди. Він був сином торговця, зацікавленим у дохідному бізнесі, і мало розмірковував про дипломатичний характер місії, від початку покликаної врятувати королівство хрестоносців. Інколи його книга нагадує довідник з торгівлі зі Сходом, складений комерсантом для комерсантів, що містить основний список наявних товарів для продажу на караванних маршрутах, докладну інформацію про місця походження предметів східної розкоші та конкретні поради, де запасатися продовольством, у яких місцях уникати грабіжників і як перетинати пустелю. У книзі міститься сила-силенна описів шовкових тканин, прянощів, коштовностей, порцеляни і назв місць, невідомих середньовічній Європі, — не лише Китай, а й Ява та Сипанго. Він розповідав про такі речі, яких навіть найбільш поінформовані європейці не бачили ніколи, — паперові гроші й горючий камінь. Історії про людей із хвостами, очевидно, згадуються з чиїхось розповідей, як і описи Японії та Арктики, де він ніколи не бував. Для більшості читачів він був безстороннім спостерігачем і процвітаючим чиновником при дворі Кубілая. Решта були впевнені, що він усе це вигадав, сидячи в Константинополі, і його розповіді про канібалів Суматри, про камінь, що горить, і одяг, що не горить, вважали базарними плітками. Комусь він видався людиною невисокої культури, яка не спромоглася згадати про Велику Китайську стіну і споживання чаю.
Сучасні китайські учені пишуть про Марко з великою повагою. Вони зазначають, що Велику Китайську стіну, про яку знає весь світ, було побудовано після монгольської династії. До приходу Марко від древньої стіни династії Хань залишалися занедбані руїни. Міста в Європі й Азії були оточені фортечними мурами, і він бачив їх безліч.
Що стосується чаю, то, як випливає з книги, месір Марко віддавав перевагу чомусь міцнішому, і, мабуть, чай йому був просто не цікавий. Він часто хвалить місцеві збуджуючі напої, зроблені із чого завгодно: винограду, рису, кобилячого молока чи соку пальмового дерева. Геть непрощенна річ для венеціанця полягає в іншому: месір Марко вважав рисову горілку — цей сумнівного смаку напій — «найкращим вином світу».
Скритність Марко у приватних справах породила чимало вимислів, у яких молодий придворний зачаровує принцес і керує провінцією. З іншого боку, допитливі дослідники зазначають, що китайська хроніка тієї пори не містить жодних згадувань про нього. Але під яким ім’ям він жив при дворі Кубілая? Китайським, монгольським? Багато документів династії Юань було знищено.
Марко завжди захищав свою книгу, навіть на смертному одрі. Другові, котрий благав його зректися своїх вимислів, перш ніж він постане перед Господом, відповів: «Я не написав і половини того, що бачив». У міру того, як західні обрії розширювалися, значення книги ставало дедалі очевиднішим. Точний опис місцезнаходження прянощів і предметів розкоші надихав європейців шукати нові шляхи в заповітні регіони, підриваючи арабську монополію на східні товари і провіщаючи новий світовий порядок у торгівлі. Колумб читав книгу і робив нотатки на полях. Саме туди, у Катай і Сипанго, він вирушив 1492 р.
Навряд чи хтось сьогодні зможе повторити маршрут Марко Поло, навіть на ультрасучасних джипах із кондиціонерами і за наявності всіх віз. Чимало гаваней і рік обміліло, багатьох міст та імперій, толерантних до всіх релігій, давно немає. Природні стихії і помста династії, яка змінила монголів, нічого не залишили від Шеньду і Кришталевого палацу з його прекрасними розписами, що «викликають захоплення та подив».