Шановна редакціє!
Хотілося б через вашу газету порушити тему, що хвилює кілька сотень військових, які проходили і проходять службу в Іраку.
У серпні 2003 року в Ірак для виконання миротворчої місії було направлено бригаду Збройних сил України.
Особовий склад українського контингенту в Іраку виконує поставлені перед ним завдання в дуже складній обстановці, постійно ризикує життям, завжди має при собі зброю та боєприпаси. Не випадково командири батальйонів, що входять до складу бригади, у наказах при постановці завдань підрозділам формулюють їх як бойові завдання, що відповідає фактичній обстановці в Іраку. Командування Коаліційних об’єднаних оперативних сил (КООС) також офіційно визнає, що в Іраку ведуться бойові дії. Військовослужбовці, котрі входять до складу КООС (у тому числі й український контингент), об’єктивно не можуть залишатися осторонь, не брати участь у бойових діях у той час, коли весь особовий склад КООС задіяний у них.
Нерідко патрулі та конвої українського контингенту, а іноді й спостережні пости та база «Зулу», розташована біля міста Ес-Сувейра, де дислокований один із батальйонів української бригади, піддаються обстрілам (у тому числі гранатометами і ракетами). На дорогах біля бази «Зулу» закладаються міни і фугаси. У чималої частини населення Іраку є стрілецька зброя, яку вони можуть використовувати проти КООС. Іноді українським підрозділам відкрито нав’язуються бойові дії. У відповідь наші військовослужбовці змушені застосовувати стрілецьку зброю (включаючи крупнокаліберні кулемети і гранатомети). Про окремі напади, коли це тягло за собою тяжкі поранення чи загибель наших військових, повідомлялося в ЗМІ. В інших випадках, коли тяжких наслідків не було, про такі конфлікти не повідомлялося.
У зв’язку з цим дивною є позиція уряду України, який затято не бажає визнати той факт, що в Іраку точаться бойові дії, а тому ухиляється від ухвалення рішення про надання статусу учасників бойових дій військовим, які пройшли і проходять службу в Іраку. Про їхню соціальну незахищеність згадують лише тоді, коли з’являються повідомлення про загибель чи поранення військових зі складу контингенту.
У березні нинішнього року в ЗМІ прозвучало, що Президент України дав доручення Кабміну розглянути питання про надання статусу учасника бойових дій військовослужбовцям українського миротворчого контингенту в Іраку до 1 квітня 2004 року. Кабмін зазначене питання «розглядає» й донині. Після загибелі ще двох наших військовослужбовців у ЗМІ пройшла інформація, що Президент направив у Верховну Раду законопроект про визначення статусу військовослужбовців миротворчих підрозділів і гарантії їхнього соціального захисту.
У даний час українські миротворчі контингенти перебувають, окрім Іраку, ще в чотирьох країнах. При цьому статус учасників бойових дій дається лише військовослужбовцям, які проходять службу в Косово. Не применшуючи ролі й умов служби в інших контингентах, вважаємо, що порівнювати умови виконання завдань нашими військовослужбовцями в Іраку з іншими країнами все-таки не можна. Бойова обстановка в Іраку більш напружена навіть порівняно з Косово. Тому законопроект, який зрівняв би соціальну захищеність військовослужбовців різних контингентів, представляється хибним.
До того ж, направлення цього законопроекту в парламент — це лише шлях відхилення від ухвалення рішення по суті, оскільки питання, порушені в законопроекті, вже урегульовані і не вимагають ухвалення додаткового закону.
Гарантії соціального захисту учасників міжнародних миротворчих операцій і членів їхніх сімей визначені ст. 11 Закону України від 2 березня 2000 року «Про порядок направлення підрозділів Збройних сил України в інші держави» і ст. 8 Закону України від 23 квітня 1999 року «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях». Зокрема, передбачено вирахування вислуги років із розрахунку один місяць за три, виплату компенсаційних і страхових сум у разі поранення чи загибелі військовослужбовців та ін. Постановою Кабміну від 4 червня 2003 р. «Про забезпечення діяльності українського миротворчого контингенту, котрий направляється в Республіку Ірак для участі в міжнародній миротворчій операції», передбачена виплата грошового забезпечення в національній та іноземній валюті тощо.
Статтею 11 Закону України «Про порядок направлення підрозділів Збройних сил України в інші держави» передбачено, що особи, які брали участь у бойових діях на території інших держав, користуються пільгами, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту» для учасників бойових дій. Проте на військовослужбовців українського контингенту в Іраку останні пільги не поширюються, оскільки відсутнє відповідне рішення Кабміну, що негативно позначається на моральному стані військовослужбовців (зокрема, поранення, отримані військовослужбовцями контингенту, кваліфікуються як побутові травми чи нещасні випадки).
Відповідно до п.2 ст.6 Закону України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту» «учасниками бойових дій признаються... військовослужбовці... котрі були направлені для виконання миротворчих місій... у держави, де в цей період велися бойові дії. Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них... визначаються Кабінетом міністрів України».
Тому Кабміну, відповідно до вимог закону, потрібно лише прийняти відповідне рішення, а Президенту — проконтролювати дане ним розпорядження.
З повагою, група офіцерів 5-ї окремої механізованої бригади.
Не підписуємося, оскільки продовжуємо службу, а підписавши цей лист, ми закінчили б кар’єру військових.
Попри анонімність нашого звернення, сподіваємося, що редакція через газету порушить цю проблему, оскільки дані, викладені в листі, загальновідомі, містяться в законодавчих актах, а також поширювалися ЗМІ.