UA / RU
Підтримати ZN.ua

Письменник із бандурою

Навряд чи є в українській культурі особистість, котра проявила б себе так багатогранно, як Гнат Хоткевич, який творив у різних галузях мистецтв, літератури, техніки...

Автор: Тетяна Костенко

Навряд чи є в українській культурі особистість, котра проявила б себе так багатогранно, як Гнат Хоткевич, який творив у різних галузях мистецтв, літератури, техніки. Він — прозаїк, драматург, перекладач, редактор, композитор, професіонал-бандурист, театральний режисер, музикознавець, фольклорист, етнограф, педагог, суспільний діяч, художник, а за фахом — інженер-технолог. Залишив по собі велику творчу спадщину, яка, безперечно, належить до духовних скарбів України.

Життя

Народився Гнат Хоткевич у Харкові 31 грудня 1877 року. Влітку родина Хоткевичів жила в селі Дергачі поблизу Харкова.

В автобіографії письменник розповідає, що в шість—сім років писав драму з розбійничого життя, а в одинадцять — перекладав Гоголя українською мовою, хоча зроду не бачив української книжки. Познайомившись із кобзарями-бандуристами, захопився бандурою і сам почав грати на ній. Освіту отримав технічну. Спочатку закінчив Харківське реальне училище, пізніше — технологічний інститут, вчився на відмінно. Розробив оригінальний проект чотирьохциліндрового паротяга власної системи. З 1900 по 1905 рік працював на залізниці інженером на різних посадах. Технічна кар’єра мало цікавила Хоткевича, за своїм покликанням він був гуманітарієм. Його захоплювали література, театр, музика, громадська робота. Ще навчаючись в інституті, Гнат Хоткевич організував у Дергачах аматорський театр, у якому ставилися п’єси українських драматургів. Навіть була збудована клуня зі сценою, що правила за театр. Був агентом зі збирання коштів, будівничим, режисером, актором, бутафором, суфлером. А по закінченні інституту організував перший робітничий театр в Україні, в якому було задіяно 150 робітників паровозного заводу.

1897 року в галицькій газеті «Зоря» був опублікований перший нарис — «Грузинка», згодом вийшла друком перша книжка — «Поезія в прозі». Друкуються його статті і нариси в «Літературно-науковому віснику», що виходив у Львові.

Гнат Хоткевич мав виняткові музикальні здібності. Співав, грав на скрипці, проте велику заслужену славу принесла йому віртуозна гра на бандурі. Він популяризував бандуру, відродив її славу. Музикант розширював можливості цього давнього українського інструмента, щоб він міг використовуватися не лише для супроводу співу, а й для самостійного виконання навіть класичної музики, впроваджував нові способи гри. Вже у 17 років сам сконструював бандуру. Вперше Гнат Хоткевич виступив із бандурою на професійній сцені 1895 року у Полтаві. Його гру тоді високо оцінив присутній на концерті Микола Лисенко, а згодом, уже в Галичині, нею захоплювалися і Іван Франко, і Станіслав Людкевич… Написав підручник гри на бандурі.

Із глибокою симпатією Гнат Хоткевич ставився до бандуристів, вболівав за їхню долю, протестував проти переслідування їх поліцією. Великою подією був виступ сліпих бандуристів і лірників на сцені під час ХІІ археологічного з’їзду в Харкові. Це Гнат Хоткевич привіз їх до Харкова, готував до виступів, займався їхнім побутом, а головне — об’єднав їх в ансамблі, зумів диригувати ними, що було надзвичайно складно, адже працював зі сліпими. Як згадував пізніше сам письменник, враження від цього концерту неможливо було передати словами. Публіка не хотіла залишати зал.

1905 року відбулося повстання залізничників у Харкові. Гнат Хоткевич не брав в ньому безпосередньої участі, бо перебував тоді на з’їзді залізничників у Москві як голова страйкового комітету. Не належачи до жодних політичних партій, виступав за поліпшення умов життя робітників. І коли почалися поліційні переслідування, змушений був перейти на нелегальне становище. На початку 1906 року з допомогою Лесі Українки емігрував у Галичину.

Шість років прожив Гнат Хоткевич в еміграції. Багато часу віддавав літературній творчості. За п’єсу «Лихоліття» отримав першу премію на конкурсі Відділу Краєвого Львова. Написав тоді повісті «Опришки», «Авірон», «Камінна душа», «Олекса Довбуш», тетралогію «Богдан Хмельницький», п’ять гуцульських п’єс, працював над романом «Берестечко»… За порадою відомого етнографа В. Гнатюка, виїздить зі Львова на Гуцульщину.

Природа карпатського краю, гуцули і їхнє високе мистецтво справили на письменника надзвичайне враження. Замешкав у Криворівні, а в Красноїллі організував перший гуцульський театр, який з великим успіхом гастролював Галичиною та Буковиною. Гнат Хоткевич виступає з концертами, на яких співає думи в супроводі бандури.

1912 року письменник-музикант несподівано покидає Галичину і виїздить до Києва, де його відразу заарештовують. Після звільнення з тюрми живе в Києві, а 1914 року переїздить до Харкова. Заснував при товаристві Квітки-Основ’яненка науковий відділ і очолив його. За це, за доносом, Хоткевича виселили із Харкова за межі України. Поселився у Воронежі, де написав повну історію Вовчанського повіту. Після 1917 року повернувся до Харкова. У 30-х роках працює над тетралогією про Тараса Шевченка під загальною назвою «З сім’ї геніїв». Кожна з частин мала приблизно 500 сторінок. Так сталося, що частина рукописів цього твору пропала і в повному обсязі він ніколи не був надрукований.

Фото 30-х років минулого століття. Хата, в якій мешкав Гнат Хоткевич у Криворівні. У верхньому ряду — господарі хати Потяки з донькою Параскою, в нижньому ряду — родина господарів
У 1928 році почав виходити восьмитомник творів Гната Хоткевича. За отриманий гонорар він зміг придбати будинок поблизу Харкова у с.Високому, який згодом відібрали. За Гнатом Хоткевичем встановили нагляд, переслідували його за так званий український буржуазний націоналізм. Настали дуже тяжкі часи в житті письменника. Його відсторонили від викладацької роботи, заборонили виступати з концертами і друкуватися.

Арештували Гната Хоткевича вдосвіта 23 лютого 1938 року в його будинку в селі Високому. В тюрмі, як свідчить протокол допиту, після трьох місяців ув’язнення він мужньо тримався, заперечував свою вину. Власноручних показань Гната Хоткевича у справі немає. Проти нього висувалися необґрунтовані звинувачення у контрреволюційній, націоналістичній і шпигунській діяльності на користь німецької розвідки. Зрештою тортури зробили свою справу: під примусом визнав себе винним.

«Особлива трійка» НКВД Харківської області засудила Хоткевича до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок здійснено в підвалі Харківської внутрішньої тюрми НКВД 8 жовтня 1938 року.

Реабілітовано Гната Хоткевича 11 травня 1956 року, за відсутністю складу злочину. Почали перевидавати його твори, проте досі не побачило світ їх повне зібрання. Немає солідних монографій про життя та творчість письменника. Надруковано тільки невеличку книжку А.Болабольченка тиражем усього 150 примірників. З ініціативи професора Львівського національного університету
ім І.Франка Івана Денисюка, видано не опубліковані раніше п’єси Гната Хоткевича. Вийшли друком спогади дочки Гната Хоткевича Галини про батька і родину.

Фонд рукописів Гната Хоткевича

Багато праць Гната Хоткевича залишилося в рукописах. Зберігалися вони у великій скрині в його будинку у Висо­кому. Велику частину архіву письменника привезла до Львова в часи німецької окупації його дружина Платонида Володимирівна. Засновано фонди Гната Хоткевича у Львівському державному історичному архіві, у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та в Інституті літератури в Києві.

Фонд Хоткевича у Централь­ному державному історичному архіві має 398 справ. Це сотні рукописних сторінок, які свідчать про величезну творчу діяльність письменника, розмаїтість зацікавлень і надзвичайну працьовитість.

У фонді зберігаються: романи, повісті, оповідання, статті, нариси, п’єси, кіносценарії, переклади творів Гюго, Шекспіра, Шіллера та інших письменників, монографії з історії театру, статті, рецензії, матеріали з історії музики та музичних інструментів, нариси з історії сіл Галичини, виписки з архівних документів про становище українського народу, про Мазепу і Кочубея, матеріали, що стосуються громадської діяльності Гната Хоткевича як засновника видавничого товариства «Культура і життя», редактора журналу «Вісник культури і життя», статути літературно-етнографічного товариства імені Квітки-Основ’яненка, «Товариства прихильників вокальної і інструментальної музики», товариства «Українське молоде громадянство»… У фонді — багате листування з товариствами, редакціями, видавництвами і велика збірка приватних листів. Є особисті документи.

Галичина

Втікаючи від переслідувань царської поліції, на початку 1906 року Гнат Хоткевич емігрував із Харкова до Галичини. Відразу ввійшов у середовище галицьких діячів культури, з багатьма із них у нього склалися товариські стосунки. Почав виступати як бандурист у сольних концертах зі студентським хором «Бандурист». Співав думи, історичні, жартівливі пісні. Здійснив концертне турне по Галичині і Буковині. Зеновія Штундер, дружина композитора Станіслава Людкевича, дослідниця його творчості, розповідала, що на концерті Хоткевича у Перемишлі побував Станіслав Людкевич. Після виступу вони зустрілися у помешканні Миколи Садовського, який теж емігрував зі Східної України й очолював у Галичині театр «Руська бесіда». Хоткевич грав на бандурі і співав, а Людкевич записував пісні з його репертуару, переважно історичні — про Швачку, Харка та інші, а опісля опрацьовував їх для хору і голосу з супроводом для фортепіано в чотири руки. З цих гайдамацьких пісень створив марш. Людкевич мав тоді змогу ближче ознайомитися з особливостями бандури, а згодом сам популяризував цей інструмент у Галичині. В журналі молодомузівців «Світ» за 1906 рік опублікував статтю «Відродження бандури».

Між Хоткевичем і Людке­вичем склалися приязні стосунки. Вони часто зустрічалися у Львові. Письменник подарував композиторові свій драматичний твір «Лихолітття». 1917 року, повертаючись із заслання, Людкевич заїхав у Харків з надією зустрітися з Хоткевичем. Він не знав, що письменника на початку війни арештовано і вивезено.

У Галичині концертами Гнат Хоткевич заробляв собі на життя. На службу не пішов. Усю свою молоду енергію спрямував на літературу, яка не давала прибутків. Написав багато творів: «Опришки», де літературно опрацював гуцульські легенди, повість «Авірон» на біблійну тематику, тетралогію «Богдан Хмельницький» у першому варіанті, перлину з гуцульського життя «Камінна душа», п’ять п’єс, працював над великим романом «Берестечко»… Проте не все написане було надруковане.

У Львові Гнат Хоткевич не стояв осторонь літературно-мистецького життя. У 1907—1912 роках був частим відвідувачем літературного об’єднання «Молода муза», до якого входили Петро Карманський, Василь Пачовський, Степан Чарнецький, Михайло Рудницький та інші. Збиралися молодомузівці у кав’ярні «Цент­ральна». Як згадує Ми­хай­ло Рудницький, Гнат Хоткевич у спілкуванні був запальним, гострим на язик, невгамовним у дискусії, чудовим оповідачем, великим імпровізатором. Справляв враження людини життєрадісної вдачі, але мало говорив про своє особисте життя. Критикував молодомузівців за відсутність у їхній творчості ідеї боротьби робітників за свої права, за те, що не підтримують зв’язків із наддніпрянцями, глузував із терміна «П’ємонт».

Гнат Хоткевич був першим, хто запропонував молодомузівцям прогулянки на лоно природи до Чортових скель, які нагадували йому Карпати. Розповідав про свої задуми написати про Олексу Довбуша.

Письменника можна було бачити в товаристві Івана Франка, який доручав йому читати чужі рукописи. Пізніше в автобіографії він згадував, що зустрічався з Франком, який дарував йому хвилини свого великого життя. І називає ще 45 прізвищ галичан, у тому числі Стефаника, Кобилянську, Маковея, Свєнціцького та інших, з якими мав ті чи інші стосунки. А взагалі про Галичину й галичан напише, що полюбив цей край і цих людей, бо бачив їх зблизька й зрозумів. І, коли російські війська окупували Галичину в 1914 році, дуже близько взяв те до серця. Написав велику книжку про Галичину російською мовою. Виступав із лекціями про Галичину навіть у Петербурзі, «знайомив суспільність з тим краєм і творив йому опінію».

На Гуцульщині

Перебування на Гуцульщині є яскравою сторінкою в біографії Гната Хоткевича. Цей самобутній чарівний край вразив письменника до глибини душі. У своїх спогадах він писав, що «як роззявив рота від здивування, прибувши до Гуцульщини, то так із роззявленим ротом ходив шість літ і дивувався». Все йому, степовику-харків’янину, припало тут до вподоби: і мальовнича природа, і гуцули, їхнє високе почуття власної гідності, яскраве мистецтво, побут, і особливо їхня мова у первозданній красі, повністю позбавлена «москалізмів». Замешкав Гнат Хоткевич у Криворівні, яка на початку ХХ ст. була українською літературною Меккою. Сюди на відпочинок приїздили Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Володимир Гнатюк, Михайло Грушевський, Осип Маковей, Василь Стефаник… На запрошення Гната Хоткевича, повертаючись із гастролей по Європі, у Криворівні побували актори МХАТу.

Гнат Хоткевич, як людина енергійна й допитлива, вивчав життя гуцулів. Бачив їх під час нужденної праці, під час храмів-«свят», бачив і багатих, і бідних, і щедрих, і скупих. І завжди записував побачене й почуте, навіть їдучи верхи. Гуцульська тема стала однією з основних у творчості письменника. Як пише професор Іван Денисюк: «Вони прославили себе взаємно: Хоткевич Гуцульщину, Гуцульщина Хоткевича». Тут народилися два романи письменника: «Камінна душа» і «Довбуш» — про гуцульських ватажків опришків. Іван Денисюк називає «Камінну душу» енциклопедією гуцульського життя.

Спостерігаючи гуцулів у їхньому повсякденному житті, Гнат Хоткевич бачив їхні акторські здібності, і в нього виникла ідея створити гуцульський народний театр, яку він і втілив у життя. Акторами стали мешканці села Красноїлля. Перший виступ театру відбувся 1910 року на збудованій із дощок сцені в читальні «Просвіти». Ставили тоді п’єсу «Антін Ревізорчук». Для розширення репертуару Хоткевич написав ще чотири п’єси. Театр двічі здійснював гастрольне турне по Галичині і Буковині і навіть виступав у Кракові. Незмінно мав великий успіх серед глядачів завдяки талановитій грі акторів, а також яскравому вбранню і гуцульському діалекту. Повернувшись із еміграції до Харкова, Гнат Хоткевич хотів запросити гуцульський театр на Слобожанщину. Для цього потрібні були кошти, і він організовує гуцульську майстерню виробів із дерева та шкіри, в якій працюють народні майстри. Почалася Перша світова війна, і його намірам не судилося здійснитися.

Дорогами Гната Хоткевича

Друга половина листопада — не найкращий час для подорожей: короткий світловий день і негода надворі. А на Гуцульщині в ті дні випав сніг, білою пеленою вкрив гори і зробив їх казково гарними.

Переспавши ніч у поїзді «Львів — Чернівці», першу зупинку зробила в Коломиї. Тут Гнат Хоткевич сто років тому побував, на запрошення Трильовського, на гуцульському святі. Зустрічався з Володимиром Гнатюком, великим знавцем Карпат, який порадив письменникові відвідати Криворівню. Мабуть, у Коломиї Гнат Хоткевич відвідував Народний дім, у приміщенні якого 1926 року відкрито музей народного мистецтва Гуцульщини. Як на мене, це один із найкращих музеїв, у ньому дуже повно представлено різноманітні високохудожні твори талановитих народних майстрів.

Уже ввечері, а темніє швидко, дісталася Яворова. Яворів згадує Гнат Хоткевич у своїй «Камінній душі». Сюди на храмове свято приїздить із Криворівні героїня повісті попадя Маруся і знайомиться з ватажком опришків Марусяком.

Від Яворова до Криворівні — 18 км. Дорога веде через буковецький перевал і серпантином спускається до Чорного Черемошу, відкриваючи мальовничі краєвиди засніжених гір уздовж річки Криворівня. В селі хочу знайти хату, в якій жив Гнат Хоткевич. Пошук розпочинаю з музею Івана Франка.

Літературно-меморіальний музей Івана Франка у Криворівні. В ньому — кімната-музей Гната Хоткевича Фото: Тетяна КОСТЕНКО
Дивно розпорядилася доля: майже через півстоліття після того, як у Криворівні побував Хоткевич, приїхала до села його дружина Платонида Володимирівна. Вона заснувала музей Івана Франка, була його директором з 1959 року по 1966 рік, про що свідчить меморіальна дошка на будівлі. Жаль, що ми не зустрілися з Миколою Дзураком, науковим працівником музею, вихованцем Платониди Володимирівни, який її добре пам’ятає. Теперішня директор, пані Ганна Луцюк, багато й цікаво розповідала про дружину Хоткевича.

Вона й розповіла, як знайти хату, в котрій жив письменник. Спочатку асфальтом вздовж Черемошу підіймаюся вгору до церкви, ще трохи ґрунтовим шляхом ліворуч, і нарешті — хата, побудована на тому місці, де колись стояла будівля, що її винаймав Хоткевич. У хаті живе старенька бабуся Параска Марусяк, донька господаря, який приймав письменника. У маленькій скромній кімнатці тільки ліжко і плита. Тут доживає віку невизнана героїня України, член УПА, яка відсиділа дев’ять років у ГУЛАГу. Звісно, в цій оселі не планують робити музей, а ось поруч, за кілька метрів, стоїть пусткою стара хата. Її хочуть викупити і зробити там музей Хоткевича.

На жаль, не було можливості поїхати у Красноїлля. В цьому селі я була 1989 року на храмове свято Петра і Павла. Бачила, як у повній красі свого оригінального одягу гуцули спускалися з гір до церкви. Звичайно, відвідала тоді музей гуцульського театру. На будівлі — меморіальна дошка з написом: «В цьому будинку працював з першим гуцульським театром в 1908—1912 роках відомий український письменник, громадський діяч Гнат Мартинович Хоткевич». Екскурсію музеєм проводив директор Володимир Сінітович, дід якого грав у театрі Хоткевича. Як розповіла мені пані Ганна Луцюк, Володимир Сінітович працює на цій посаді досі, грає в гуцульському театрі, який і нині продовжує ставити п’єси. Справа, розпочата Гнатом Хоткевичем сто років тому, живе.